к.е.н., доцент Пушко Р.О., магістрант Малюк О.В.,

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна

Депозитна політика банків України

Важливим інструментом формування ресурсної бази є депозитна політика банку. Звідси, депозитна політика банку – це стратегія і тактика банку щодо залучення грошових коштів вкладників та інших кредиторів і визначення найефективнішої комбінації її джерел. Мета депозитної політики полягає в досягненні максимального прибутку та всебічного задоволення потреб клієнтів у депозитних послугах. Для отримання прибутку банки використовують залучені кошти юридичних і фізичних осіб для здійснення кредитних та інвестиційних операцій за більш високі процентні ставки. Їхня додана вартість створюється шляхом забезпечення розподілу ризику та ліквідності, а також надання інформаційних послуг. Отже, депозитні операції банків тісно пов’язані з активними операціями і відповідно впливають на ефективну діяльність банку.

Комерційному банку важливо розробляти депозитну політику насамперед тому, що це дає можливість регулювати, управляти, раціонально організовувати взаємини між банком і його клієнтами щодо зворотного руху коштів. У процесі розробки депозитної політики комерційного банку необхідно враховувати рівень розвитку суспільства, банківської системи держави і конкретного банку. Крім того, депозитне залучення коштів залежить в основному від ініціативи потенційних вкладників, а не від банку, якому часто буває важко, а то й неможливо здійснити оперативне залучення коштів у вклади.

Сьогодні майже не піддається сумніву загальновідомий факт, що основним фактором впливу на грошово-кредитному ринку є ефективна депозитна політика комерційного банку, а депозити є важливим джерелом формування банківського капіталу. Адже велика частина ресурсів банківських установ утворюється за рахунок депозитних ресурсів – коштів, розміщених в банку для збереження та використання з наступною виплатою відсотків вкладникам.

Метою депозитної політики комерційного банку є залучення якомога більшого обсягу грошових ресурсів за найменшою ціною. А щоб залучити кошти за нижчою ціною, а розміщувати за вищою, банківські установи вдаються до застосування різноманітних фінансових інструментів та розширенню видів діяльності. Але основою розширеного відтворення ресурсної бази банківських установ є збільшення рівня доходів громадян. Адже заощадження населення є найважливішим показником рівня життя народу, що безпосередньо пов’язано з такими категоріями споживання як доходи і витрати, рівень цін, інфляції тощо, а з іншого боку – це джерело інвестування та кредитування господарства.

Для забезпечення ефективної діяльності банків важливим є розроблення оптимальної депозитної політики, яка би враховувала інтереси банку як суб'єкта господарювання, клієнта і економіки країни загалом.

У процесі розроблення оптимальної депозитної політики банку потрібно враховувати такі ключові принципи:

- максимізація прибутку;

- диверсифікація банківських ресурсів з метою мінімізації ризику;

- зв'язок депозитних, кредитних та інших операцій банку між собою для підтримки його стабільності, надійності, фінансової стійкості тощо.

Кожен банк індивідуально підходить до формування власної депозитної політики. Тут беруться до уваги умови, за яких банк може проводити депозитні операції, межі депозитних ставок та принципи їх формування, види депозитів, які пропонуються банком, кваліфікація персоналу, який бере участь у депозитній роботі, можливості диверсифікації ресурсів. Депозитна політика повинна бути підпорядкована загальним банківським вимогам, тобто поєднання ліквідності, дохідності і ризику.

Фінансово-економічна криза в Україні істотно змінила пріоритети вкладників та мотиви їх поведінки. На сьогодні негативний вплив на банківську діяльність мають низькі доходи населення, а незадовільний фінансовий стан позичальників потребує створення в банківських установах значних резервів, що в умовах відсутності стабільних джерел надходження ресурсів ускладнює формування ресурсної бази комерційних банків.

В умовах світової фінансово-економічної кризи в Україні найбільш гостро постала проблема довіри населення до діяльності банківських установ. З першого року кризового становища в Україні спостерігався рекордно низький рівень зростання вкладів в комерційних банках та масовий відтік депозитних коштів. Ця ситуація показала, що зростання ресурсного потенціалу банків знаходиться в прямій залежності від рівня довіри суспільства до банківських установ.

Аналіз сучасних тенденцій трансформації депозитної політики банківських установ, показує, що з початком кризи банки намагалися відкоригувати свою депозитну політику, повернути втрачену довіру населення до банківських установ, залучити вкладників за допомогою нових пропозицій, серед яких конвертація гривневих вкладів, премії за продовження термінів вкладів, додаткові бонуси тощо. І це дало деякі результати – поступове зростання довіри вкладників до банківських установ матеріалізувалося у нарощення депозитної бази.

До 2008 року основну роль у формуванні депозитних ресурсів банків відігравали кошти суб’єктів господарювання, при цьому відбулось зростання ролі коштів фізичних осіб. Проте кризові явища другої половини 2008 року спровокували суттєвий відтік коштів фізичних осіб з банківської системи. За інформацією Національного банку України, за два місяці 2008 року з банківської системи було вилучено гривневих депозитів на 16,5 млрд. грн [1]. 

Через складність доступу до ринків капіталу на міжнародному рівні та відтік грошових коштів з депозитних рахунків клієнтів 2009 рік відзначився значним зменшенням обсягу депозитних ресурсів.

2010 рік ознаменувався поступовим збільшення ресурсної бази банків України, в тому числі і депозитних ресурсів. Не зважаючи на це, можна стверджувати, що більшість українських банків виявились не готовими до випробувань, що відбувались під час кризових явищ на фоні жорстких умов інформаційного пресингу вітчизняних засобів масової інформації.

У 2011 та 2012 роках тенденція щодо нарощення депозитної бази банків України збереглась.

Отже, основним ризиком при управлінні депозитними ресурсами, особливо в кризовий та посткризовий періоди, є ризик процентних ставок, обумовлений їх мінливістю та непередбаченістю руху. Наприкінці 2008 та початку 2009 року на дефіцит ресурсів ринок реагував підвищенням процентних ставок. Проте в середині та наприкінці 2009 року середньозважені процентні ставки почали поступово знижуватися та в подальшому відносно стабілізувались. Зменшення процентних ставок спостерігалось протягом 2011 року. Друга половина 2011 та весь 2012 рік процентні ставки зростали внаслідок значного дефіциту ліквідності в українських банках.

Література:

1. Рисін В. : Складові елементи ефективної ресурсної політики комерційного банку /В. Рисін :Регіональна економіка, 2009. – № 3. – С. 115.