Економічні науки /3.Фінансові відношення

К.е.н. Гавриленко А.В.

Білковська Д.І.

Національний авіаційний університет, Україна

Спільні фінансові рішення: особливості процесуальної організації

В епоху постійно зростаючого об’єму інформації, динамічності господарської діяльності підприємств прийняття фінансових рішень набуває високого ступеня складності і відповідальності. Велика кількість чинників, що впливають на процес прийняття фінансових рішень, зумовлює необхідність застосування сучасних наукових знань, серед яких найбільш цікавими є теорія прийняття раціональних рішень і психологічна теорія прийняття рішень.

Урахування теорії прийняття раціональних рішень в практичній діяльності фінансових менеджерів означає слідування постулатам раціональності, що дає можливість через певну кількість кроків знайти серед альтернатив оптимальний варіант. Важливим в цьому сенсі є визначення послідовності і змісту етапів підготовки і прийняття фінансових рішень, що складає сутність процесуальної організації.

В працях великої кількості вчених виділяються наступні етапи підготовки і прийняття рішення: 1) діагностика проблеми; 2) формулювання обмежень і критеріїв прийняття рішення; 3) визначення альтернатив; 4) оцінка альтернатив; 5) вибір альтернативи; 6) реалізація альтернативи, 7) здійснення зворотного зв'язку та коригування рішення.

У випадку прийняття спільних фінансових рішень, особливо в умовах невизначеності, початок реалізації процесу спільного вирішення об'єктивно вимагає визначення системи вихідних даних, відправних точок всього подальшого процесу: вибору мети, визначення меж групи, оцінки ресурсів, оцінки невизначеності ситуації (її зони, виду), формування групових уявлень про кожного її члена.

Наступний етап процесу спільного вирішення передбачає формування так званого "загального фонду інформації", тобто інформаційної основи рішення. Кожний індивід вносить свій внесок у загальний фонд інформації не відразу, а за допомогою ряду циклів. Одним із основних принципів формування інформаційної основи є принцип ітеративності, тобто багатоступінчастості, спиралевидного збагачення і диференціації спочатку бідного і недиференційованого інформаційного фонду.

Основний етап процесу спільних рішень (і знову ж таки умова його реалізації) характеризується тим, що в цей час група виробляє свого роду метарішення щодо вибору стратегії подальшої організації рішення. Це рішення може бути потім скориговано.

Подальша реалізація процесу спільного вирішення пов’язана з визначенням членами групи уявлень про індивідуальні цілі, уподобання, можливості та якості інших членів групи, що приводить до інтенсивних процесів групової диференціації. Визначаються ролі окремих членів у виробленні рішень, складається ієрархія групи і вирішується одне з центральних питань - про ситуативного лідера.

Послідуючі дії заключаються у виробленні групою ще одного метарішення. Його змістом виступає вибір критерію, який буде покладено в основу агрегації індивідуальних переваг. Даний етап в більшості випадків є найбільш болючою і суперечливою фазою всього процесу групового рішення, оскільки саме він пов'язаний з пошуком і встановленням компромісу загальногрупових та індивідуальних інтересів.

Заключний етап процесуального розгортання міжособистісних рішень співвідноситься, як правило, безпосередньо з самим актом вибору того чи іншого варіанту, альтернативи. Вибір може реалізовуватися, по-перше, на основі правила "простої більшості" - у формі так званої мажоритарної стратегії; 2) на основі вироблення і подальшого прийняття компромісного рішення, тобто на основі досягнення групової узгодженості (стратегія консенсусу); 3) за рахунок прийняття того варіанту, який пропонується лідером (за умови достатньо жорсткої ієрархії групи); 4) якщо немає можливості прийти до узгодженого рішення, група може за певних умов переформулювати вихідну задачу і спрямувати свої зусилля до того, щоб піти від самої необхідності в ухваленні рішення. Поряд з цим описані і інші стратегії процесів спільних рішень: стратегія «співвіднесення ваги індивідуальних переваг"; стратегія "мінімізації відхилень" Л.Севіджа; стратегія "оптимальної поведінки "О. Ланге;" егалітарна стратегія "Г. Райфа та ін.

Крім названих етапів, на наш погляд, необхідно виділяти і ще одну обов'язкову стадію процесу спільних рішень, пов'язану з коригуванням і, більш того, з компенсацією невдалих і (або) неправильних рішень. Переважна більшість існуючих типів процесів прийняття рішень аж ніяк не носить незворотного характеру, а має властивість діяльнісної і поведінкової оборотності. Ця властивість усвідомлюється і враховується групою вже в процесі вироблення рішення, входить до нього як одне з провідних умов. Зокрема, це проявляється в тому, що при паритетності двох або більше альтернатив група завжди буде приймати ту, яка допускає великі можливості компенсації рішення, якщо воно виявиться неправильним.

Література:

1. Кігель В.Р. Моделювання переважань ООР у недетермінованих ситуаціях прийняття фінансових рішень / Інформаційно-комунікаційні аспекти міжнародної та національної безпеки. – К.: ВНЗ «Університет економіки та права «КРОК», 2013. – 342 с. – С. 313–341.

2.Коваленко В.В. Фінансові ризики та шліхи їх мінімізації (правовий аспект) [Текст] : монографія / В.В. Коваленко ; за ред. : А. Т. Ковальчук. - К. : Знання, 2011. - 319 с.

3.Любіч О.О. Теоретичні основи прийняття фінансових рішень на макрорівні [Текст] : Монографія / О. О. Любіч. — К. : НДФІ, 2004. — 346с.