К.е.н., доцент Плотніченко С.Р., Сівер А.О.

Таврійський державний агротехнологічний університет, Україна

Організаційно-економічний механізм регулювання оплати праці в Україні

Оплатою праці або трудовим доходом, називають форму привласнення життєвих благ на основі участі в суспільному виробництві того чи іншого працівника або групового колективу з урахуванням результатів їх праці. Оплата праці в народному господарстві формується за рахунок національного доходу і розглядається в економіці, як один з лементів витрат виробництва та доходів населення,[1].

В зв'язку з переходом до ринкових відносин в економіці з'являються нові процеси, які викликають об'єктивну необхідність реформи оплати праці. Ця реформа повинна бути спрямована на формування ефективної системи матеріального стимулювання працівників, основними принципами якої має бути винагорода за розміром еквівалента особистому трудовому внеску працівників, і надання підприємствам та організація різних форм власності максимальної самостійності у питаннях плати праці,[1].

Заробітна плата – категорія не тільки економічна, але і соціальна, покликана забезпечити людині визначений соціальний статус. Витрати на відшкодування вартості робочої сили не можуть не передбачати, крім витрат покриття на харчування, одяг, також витрати на утримання житла, медичне обслуговування. Щоб робоча сила, як товар оплачувався по своїй реальній вартості, необхідно наблизити мінімальну заробітну плату з прожитковим мінімумом, а потім із споживчим бюджетом. Це повинно бути зафіксоване в колективно договірних рішеннях і точно виконуватися всіма сторонами, о підписали угоду,[2].

Основними формами оплати і відповідно обліковими показниками є відрядна і погодинна. Якщо технічне нормування дає змогу провадити оплату праці робітників відповідно до її кількості, тарифної системи з урахуванням у рівнях кваліфікації робітників, завантаженості й складності праці, то форми оплати праці з їх системами враховують заробіток, фактично відпрацьований час, обсяг виготовленої продукції або виконаних робіт і послуг,[1].

При відрядній оплаті праці заробітна плата робітників залежить від обсягу виконаної роботи і розміру розцінки. Цю форму використовують при оплаті тим робітникам, праця яких підлягає нормуванню. Відрядна оплата паці складається з таких систем: прямої, прогресивної, акордної та преміальної. Вона може бути індивідуальна і бригадна,[1].

При погодинній формі оплати заробіток працівника залежить від відпрацьованого ним часу. Коло працівника визначається наявністю таких систем, як проста погодинна і погодинно-преміальна,[1].

Фонд оплати праці відповідно до Інструкції зі статистики заробітної плати, складається з основної, додаткової та стимулюючих і компенсаційних виплат,[1].

Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці посадових зобов'язань. Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок і відрядних,[2] .

Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад встановлені норми, за трудові досягнення і винахідництво і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії за виконання виробничих завдань і функцій,[2].

Інші стимулюючі та компенсаційні виплати - до них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи року, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, не передбачені актами чинного законодавства або здійснювані понад встановлені законодавством норми,[2].

В умовах переходу до ринкової економіки набувають розвитку такі принципи організації оплати праці,[2]:

1. стимулювання продуктивності праці, прискорення науково-технічного прогресу, поліпшення якості продукції, усунення будь-якої зрівнялівки, регулювання співвідношення між мінімальним і максимальним рівнями заробітної плати;

2. посилення зацікавленості у виконанні робіт меншою кількістю працюючих;

3. надання переваг в оплаті тим, від кого залежить прискорення темпів науково-технічного прогресу;

4. чіткість й доступність механізму нарахування заробітної плати, що сприяє розумінню широкими верствами працівників;

5. взаємозв'язок оплати праці з результатами виробництва.

Державне регулювання оплати праці включає,[2]:

- законодавче встановлення і зміну мінімального розміру оплати праці;

- податкове регулювання коштів, що спрямовуються на оплату праці організаціями, а також доходів фізичних осіб;

- встановлення державних гарантій оплати праці.

Регулювання оплати праці здійснюється на базі Генеральної та галузевих угод і колективних договорів. Визначаючи суть заробітної плати як ціну робочої сили на ринку праці, матеріально-речовим перетворенням якої є вартість предметів споживання, послуг, податків та інших платежів, що забезпечують відтворення робочої сили, задовольняють фізичні і духовні потреби як самого працівника, так і членів його сім'ї, ми тим самим визначаємо і основу організації оплати праці – споживчий бюджет працівника,[4].

В сучасних умовах заробітна плата в Україні повною мірою не виконує жодну із зазначених функцій. Ніні для більшості найманих працівників перетворилася на невелику соціальну виплату, що дозволяє пережити, перебути важкі часи, але не досягти добробуту. Штучне стримування заробітної плати призвело до того, що нині витрати па заробітну плату в Україні в розрахунку на одиницю валового національного продукту майже вдвоє нижчі, ніж у країнах з розвиненою ринковою економікою,[3].

Низький рівень заробітної плати не сприяє зацікавленості працівників у досягненні високих кінцевих результатів праці. Дешева робоча сила зумовлює не лише низький рівень продуктивності праці, але і низьку якість продукції, і в зв'язку з тим не конкурентоздатність. Низький рівень заробітної плати і основною причиною небаченого розростання прихованого безробіття і значного падіння платоспроможності попиту населення. Отже, низький рівень заробітної плати є не лише наслідком, а однією з найголовніших причин тривалого перебування економіки України у кризовому стані,[4].

Тому надзвичайно актуальним завданням є перебудова організації заробітної плати, проведення відповідної реформи з метою забезпечення поетапного підвищення заробітної плати і створення ефективного мотиваційного механізму, який ґрунтується на поєднанні економічних стимулів і соціальних гарантій.

Література:

1) Заробітна плата. - [Електронний ресурс].Режим доступу: http://5ka.at.ua/load/bukhgalterskij_oblik/oplata_praci_v_ukrajini_referat/11-1-0-2593

2)Короткий статистичний довідник. - К.: Державний комітет статистики України, 1999. - С. 155-156.

3) Оплата праці. [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://studopedia.com.ua/1_13872_oplata-pratsi-v-ukraini.html

4)Колот А.М. Організаційно-економічний механізм регулювання заробітної плати і шляхи його вдосконалення (на матеріалах промислових підприємств України) // Автореф. дис. док. екон. наук. - К., 1998. - С.14-15.