КИСІЛЬ Антоніна Миколаївна,

аспірант кафедри права та європейської інтеграції

ДРІДУ НАДУ при Президентові України

ПАРАДИГМА «GAVERNANCE - УПРАВЛІННЯ»

У ФОКУСІ РЕФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

В УКРАЇНІ

Розуміння підвищення ефективності організуючої діяльності державних структур в Україні обумовлює пошук нової моделі їх функціонування і відповідно теоретичного їх обґрунтування. Однією їх альтернативних концепцій побудови нової конструкції державного управління України є парадигма «GAVERNANCE - УПРАВЛІННЯ».

В перше термін «Gоod governance» з’явився в 1997 році в програмі розвитку ООН де тлумачиться як «таке управління, яке відповідає вимогам відкритого, демократичного і справедливого суспільства» [1].

На сьогодні «GAVERNANCE» широко використовується у закордонній та управлінській літературі у значенні «мінімальне державне управління» (at the minimal state). В своїх роботах П. Бурдьє, А. Гідденс, Я. Рендольф, М. Хілл і П. Хьюр логічною конструкцією «GAVERNANCE» позначають «корпоративне управління», «новий публічний менеджмент», «хороше управління», «соціо-кібернитичне управління», «управління як самоорганізація мережу» (as seff-organizing network). Але при цьому всі без винятку дослідники наголошують на специфічній парадигмі «GAVERNANCE - УПРАВЛІННЯ», а саме на її погляді на людину як центр управління, людини яка має свої потреби і інтереси.

Особливим є погляд «GAVERNANCE - УПРАВЛІННЯ» на соціальний контроль. В «GAVERNANCE - УПРАВЛІННІ» контроль постає як складне, багаторівневе явище. При цьому він не реалізується як односторонній вплив одних соціальних груп на інші та звільнення деяких верств суспільства від контролю взагалі. В парадигмі «GAVERNANCE - УПРАВЛІННЯ» контроль одних суб’єктів над іншими передбачає визначення автономності останніх. При цьому контроль здійснюється на основі принципу глибинного аналізу, розуміння соціальних, економічних, політичних процесів, що відбуваються в суспільстві. «GAVERNANCE - УПРАВЛІННЯ» - це демократичне управління.

В своїй сутності GAVERNANCE - парадигма – це один із різновидів «системних» парадигм, яка містить в собі багатоманітні форми та напрями синтезів. Ця парадигма як теорія та практика синтезу, тісно взаємодіє з іншими теоріями і підходами: мережевим, неінституціональним, соціального конструювання дійсності та інших. При цьому GAVERNANCE – парадигма не обмежується відображенням буття, вона конструює його, надає функціонального значення не лише об’єктам, але і суб’єктам. Вона базується на погляді на природу суспільства як подвійну реальність: об’єктивну реальність та суб’єктивну реальність. Для неї властиві не лише позиції, але і диспозиції, не тільки тексти, а і контексти, те які суб’єктивні значення містяться в контекстах. З цих позицій реформування державного управління має здійснюватися в напрямку створення громадянського сектору з метою контролю держави, адже держава не все може робити ефективно. Уряди мають великий обсяг влади, але це обмежує їх можливості. Важливими є і інші напрями синтезу. Необхідними є зрушення від лінійних політичних процесів, від політики однорівневої дії до методів дії багаторівневої, «потрібно старанно уникати як односторонньої насильницької регуляції, так і одностороннього домінування публічного сектору» [2].

Ще однією специфічною особливістю «GAVERNANCE - УПРАВЛІННЯ» є акцентування уваги на розкритті потенціалу взаємодії, пошуку процедури, технологій, практик здатних цей потенціал реалізувати, подолати жорстку дихотомію «суб’єкт – об’єкт». В цьому аспекті GAVERNANCE - парадигма постає як форма протидії політичному формалізму, неефективності державних політик. Вона спирається на тезу: «існування ко-еволюційних патернів як сукупності ко-еволюційних взаємовідносин між різними природними і соціальними суб’єктами в світі» [3]. Звідси, без співучасті громадян, залучення їх до вирішення різних проблем, державне управління не може бути ефективне, а дії уряду результативними.

Однією із рис парадигми «GAVERNANCE - УПРАВЛІННЯ» є і пошук ефективних варіантів здійснення влади із врахуванням ієрархічності управління. Вона обґрунтовує розвиток горизонтальних зв’язків і відносин. В цій парадигмі реалізація управлінських рішень, управління в цілому, його форми є варіативними і контекстуальними, які безпосередньо залежать від конкретних ситуацій, динаміки їх розвитку. Тому в парадигмі «GAVERNANCE - УПРАВЛІННЯ» поруч із терміном «рівні управління» вживається термін «мережі». Мережевий підхід дає можливість подолати дихотомію «верхи - низи». Відповідно державне управління – це не лише різні його рівні, це і системні мережі, партнерські відносини між державними структурами і громадянами.

Таким чином при розгляді питання реформування державного управління в Україні доцільно звернути увагу на методологічні засади концепції GAVERNANCE з метою впровадження її положень. Це дозволить побудувати в Україні ефективну модель державної служби.

Список використаної літератури:

1. Нечаєв, В.Д. Децентрализация, демократизация и ефективность. Реформа федеративних отношений и местного самоуправления через призму теории ефектиновной децентрализации// Политические исследования . – 2005. – № 3 . – С. 93.

2. Hill, M. and Hupe, P. Implementing Public Policy: Governance in Theory and in Practice (2003). London: Sage Publication: 2.

3. Hill, M. and Hupe, P. Implementing Public Policy: Governance in Theory and in Practice (2003). London: Sage Publication: 112.