Історія/1. Вітчизняна історія

К.і.н., Півоварчук В. М.

Рівненський державний гуманітарний Університет, Україна

ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ ПЕРЕБУДОВИ ПРОМИСЛОВОСТІ ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЕЙ

УКРАЇНИ (1939–1940 рр.)

Швидкість запровадження соціалістичного укладу до промислово-транспортної галузі економіки західноукраїнських земель дозволила вже у ході цього процесу перейти до відбудови, реконструкції та будівництва нових промислових підприємств. Вважаючи за необхідне підняти економіку західних областей республіки, ліквідувати їх господарську відсталість вище партійно-республіканське керівництво при цьому зазначило, що обов’язком всіх партійних, радянських, господарських, комсомольських і профспілкових організацій західних областей є обов’язок забезпечити повне і раціональне, економічне використання величезних коштів, відпущених соціалістичною державою на потреби капітального промислового, культурного і комуністичного розвитку.

У Західній Україні вводилися планові основи ведення економіки. 16 лютого 1940 року урядом республіки та ЦК КП(б)У було затверджено постанову «Про план розвитку народного господарства західних областей УРСР на 1940 рік», що націлювала всі сфери господарського життя регіону на подальший стрімкий перехід до згаданих вище методів господарювання. План передбачав відбудову, докорінну реконструкцію діючих підприємств і створення нових галузей промисловості – машинобудівної, електротехнічної, видобувної, інших, запровадження передової техніки виробництва, нових технологій, оснащення підприємств новим устаткуванням і т. п. За досить короткий період низка цих завдань була виконана: здійснена реконструкція та розширення нафтопереробних заводів, підприємств лісової промисловості, які отримали чимало нової техніки, легкої промисловості та інше. Так, до кінця 1940 року у Станіславській області реконструйовано 115 нафтових свердловин, здано в експлуатацію 11 нових [11, c. 77].

У Рівненській області успішно пройшла реорганізація та реконструкція закладів, що відносилися до легкої промисловості [12, c. 87].

У господарській сфері Волині працювало 324 підприємства, на яких налічувалося трохи більше 14 тис. робітників, або в 2 рази більше, ніж до возз’єднання [7, c. 71-72].

На Тернопільщині замість більше ніж однієї тисячі дрібних підприємств, що функціонували за часів міжвоєнної Польщі, тепер діяло майже 250 укрупнених промислових закладів [13, c. 108].

Особлива увага зверталася на соціалістичну перебудову промисловості Львівської області, зокрема, найбільшого промислового центру західних областей – міста Львова. Тут успішно була здійснена реконструкція електролампового, заводу, хімічного заводу, інших підприємств [5, Арк. 314]. На початок 1941 року після проведеного укрупнення промислових об’єктів у Львівській області працювало 427 підприємств.

У розвитку промисловості західних областей України послідовно проводилася лінія на посилення ролі та питомої ваги великої промисловості. Щоправда, першочергова увага при цьому на промислові комплекси Львова, Дрогобича, Станіслава та інших великих міст регіону. Так, у Львові було розпочато будівництво великого заводу щодо випуску точної апаратури. В. 1941 році на місцевому чавунно-ливарному заводі почав працювати новозбудований сталеливарний цех – перший у західних областях республіки. Відбулась закладка 17 нових шахт у районах містечок Рава-Руська, Золочів, Кременець та Коломия. У березні 1940 року на околиці міста Миколаєва розпочалося будівництво цементного заводу. Велике капітальне будівництво розгорнулося на підприємствах нафтової промисловості, особливо у Дрогобицькій області. Тут восени 1940 року був зданий в експлуатацію новий цех технічних масел загальною вартістю 1 млн. тодішніх радянських карбованців. А наприкінці того ж року у місті розпочалися підготовчі роботи з будівництва потужної нафтоперегінної установки, що мала вступити в дію наприкінці 1941 року [8, c. 77].

На кінець 1940 року в західних областях України було відбудовано, реконструйовано і заново споруджено 978 великих підприємств, на яких працювало близько 400 тис. осіб.

Але, незважаючи на зусилля партійно-радянських органів, легка та харчова промисловість і надалі продовжувала займати провідне місце в усій структурі промислового виробництва. Водночас слід зауважити, що за умов, коли в східній частині УРСР функціонувала високорозвинута велика промисловість, вважалося доцільним у західних областях не тільки не згортати старі, а навіть будувати нові дрібні підприємства районного підпорядкування з виробництва товарів широкого вжитку. Внаслідок цього на кінець 1940 року було організовано 119 районних промислових комбінатів, де налічувалося майже 500 виробничих одиниць. Поруч з промисловістю нова влада важливого значення надавала розбудові транспорту, насамперед, залізничного, який через географічне розташування Західної України набував стратегічної ролі. Зокрема, на відбудову та реконструкцію Львівської залізниці у 1940 році було відпущено понад 43 млн. крб. [10, c. 86].

На Дрогобиччині швидко відновлювалися зруйновані німецькими військами 400 км залізничної колії, станційні приміщення, паровозоремонтний завод, мости та інші складники залізничного шляхового господарства. Обновлювався верстатний парк депо однієї з вузлових станцій регіону - Ковеля. Тут також з вузької (європейської) на широку залізничну колію перероблено майже 120 паравозів, понад 5 тис. товарних та 264 пасажирських вагони, перепіито понад 1,5 тис. км. колії [6, c. 180].

З приходом радянської влади на Ковельській залізниці, як і на інших залізницях Західної України, відбувалася заміна кадрів. Звільнено 5 тис. працівників (в абсолютній більшості поляків) і на їх місце взято приїжджих із східних областей і місцевих жителів [1, c. Арк. 32].

Зверталася увага на впорядкування та будівництво шосейних шляхів. Через те, що польський уряд відпускав на їх утримання незначні кошти, бо багато доріг і мостів Західної України опинилися в занедбаному стані, а шляхове господарство виявилося майже відсутнім. Тому, виходячи з практичних потреб, тільки на Волині у 1940 році з обласного бюджету на шляхове господарство виділялося майже 10 млн. крб., при чому 70% коштів, потрібних для підтримання експлуатації та розбудови шляхів, мало надійти від трудового гужового збору [4, Арк. 5]. У регіоні запроваджувалася також охорона автогужових шляхів, яка значною мірою покладалася на селянські господарства [2, c. 180].

Тут організовувалися автотранспортні трести, призначені для обслуговування населення. Вони оснащувалися певною кількістю автобусів та автомашин, намічали маршрути, що зв’язували усі обласні центри Західної України з районними центрами [3, Арк. 8-9].

Робилися й перші кроки щодо розбудови річкового та організації повітряного транспортів. Значні зрушення відбулися в галузі зв’язку: відкривалися нові поштові відділення та агентства, розширювалася мережа телефонної лінії запроваджувалося радіомовлення, готувалися необхідні для цієї галузі спеціалісти.

Проте поряд з успіхами у розвитку промисловості, транспорту та зв’язку західних областей України тут все сильніше почали проявлятися негативні риси радянської моделі господарювання, принесені сталінським тоталітарним режимом. Дуже часто через нерозпорядливість керівників, які не мали відповідного досвіду роботи, нераціонально використовувалися устаткування, сировина і робоча сила, не всюди на належному рівні велося фінансове господарство, планування роботи промислових підприємств, транспортних і будівельних організацій [9, c. 33].

Отож, впродовж 1939 – 1941 рр. сталінський тоталітарний режим здійснював вагомі економічні перетворення у західних областях України. Більшовицька влада, проводячи корінну структурну перебудову економіки і змінюючи відносини власності на свою користь, разом з тим розпочала запізнілу модернізацію краю, що відповідало об’єктивним потребам його розвитку. Одночасно останнє, як і транспорт та зв’язок, включалось у загальносоюзний комплекс й тисячами виробничих і технологічних процесів прив’язувалася до імперської економіки.

Література:

1. Державний архів Волинської області. – Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 3а. – Арк.– 42.

2. Державний архів Рівненської області. – Ф. Р – 204. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 87.

3. ДАВО. – Ф. 1. – Оп. 3. – Спр. 54. – Арк. 8-9.

4. ДАВО. – Ф. Р - 6. – Оп. 1. – Спр. 8. – Арк. 5.

5. ЦДАВО. – Ф. 6757. – Оп. 2. – Спр. 41. – Арк. 314.

6. Варецький В. Л. Соціалістичні перетворення в західних областях УРСР в довоєнний період / В. Л. Варецький – К.: Вид-во АН УРСР, 1960. – 321 с.

7. Волинь Радянська (1939-1965). Збірник документів і матеріалів. – Ч.ІІІ. – Львів: Каменяр, 1971. – 347 с.

8. Історія міст і сіл Української РСР. У 26 т. Львівська область. – К.: Гол. Ред. УРЕ АН УРСР, 1968. – 979 с.

9. Ковальчак Г. І. Розвиток промисловості в західних областях України за 20 років радянської влади (1939–1958 рр.). Історико-економічний нарис. – К.: Наукова думка, 1965. – 188 с.

10. Ковальчук Г. І. Подія великого історичного значення / Г.І. Ковальчук, Ю. Ю. Сливка, В. П. Чугайов – К.: Політвидав України, 1979. – 220 с.

11. Радянське Прикарпаття. 1939-1959. Документи і матеріали. – Львів: Кменяр, 1971. – 431 с.

12. Ровно – 700 років (1283-1983). Збірник документів і матеріалів. – К.: Наукова думка, 1983. – 196 с.

13. Ярош Б.О. Тоталітарний режим на західноукраїнських землях 30-50-ті роки ХХ століття: (Історико-політологічний аспект) / Б. О. Ярош. – Луцьк: Надстир’я, 1995. – 171 с.