Левицька Євгенія Ігорівна

Науковий керівник – доц. Чолкан В. А.

Чернівецький націонльний університет імені Юрія Федьковича

Філологічний факультет

Володимир Дрозд – яскравий представник покоління шістдесятників

Шістдесятництво – частина української інтелігенції 1960-х років ХХ століття, які проявили національну свідомість і моральну опозицію тоталітарному державному режиму.

Основу руху шістдесятників склали письменники Іван Драч, Микола Вінграновський, Володимир Дрозд, Григір Тютюнник, Борис Олійник, Віталій Дончик, Василь Симоненко, Ліна Костенко, Валерій Шевчук та Євген Гуцало.

Помітне місце у русі шістдесятників займав Володимир Григорович Дрозд – український письменник, прозаїк, публіцист, перший редактор журналу “Київ” (1983 – 1985), Шевченківський лауреат 1992 року, володар Міжнародної премії Антоновичів та премії імені А.Головка.

Володимир Дрозд займає осібне місце у літературному поколінні українських шістдесятників: свій шлях самореалізації він перетворив на напружений пошук адекватних задумові жанрів, резонансних тем, яскравих персонажів, переконливих характерів, незвичних сюжетних ліній, промовистих деталей, захопливих колізій. Вражав читачів своїми персонажами, проблематикою, розмаїттям художньо-образних засобів. Обраний шлях не завжди був простим – він передбачив не тільки пошуки мистецьких форм і засобів утілення художнього задуму, а й пошуки самого себе, свого духовного наповнення й розповнення. Цю закономірність свого мистецького “дозрівання” В.Дрозд сформулював чітко і прозоро: “До кожного свого твору я спершу дозрівав духовно, а вже тоді брався за перо” [1, с. 5].

Володимир Дрозд “кожним новим твором, кожним літературним героєм начебто зривав із себе, а водночас – і з усіх нас, його сучасників, маски, боячись, що вони приростуть до обличчя і затулять його, справжнього, істинного. Це своєрідна боротьба із самим собою, за себе ж таки і водночас – пересторога іншим, встановлення діагнозу хвороби всього суспільства, що морально деградує” [2, с. 27].

Отже, узагальнюючи, можна сказати, що наскрізною темою у творчості письменника є проблема самоідентифікації, яка виявляє себе в межах індивідуальної свободи й соціальної обумовленості подій і вчинків.

Володимир Дрозд був і залишається одним із найцікавіших і, мабуть, одним із найменш прочитаних українським літературознавством письменником, особливо у його пізній творчості, яку сам письменник охарактеризував як таку коли «уже є що сказати і знаєш, як сказати» [3, с. 111].

Список літератури :

1. Дрозд В. “Ми поламали традиції соцреалістичної белетристики…” / Володимир Дрозд; розмову з письм. вели Тетяна і Сергій Дзюби // Літ. Україна. – 1998. – 2 лип. – C. 5.

2. Дрозд В. Письменник – лише уста народу: біобібліогр. нарис / Авт. нарису Л.Б. Тарнашинська; бібліографи-упоряд.: Г.В. Волянська, Т.М. Заморіна. – К. : М-во культури України, Нац. парлам. б-ка України, 2013. – 176 с. – (Шістдесятництво: профілі на тлі покоління).

3. Дрозд В.: «Якби у нас існував книжковий ринок, до мене стояли б черги видавців» : діалог з Володимиром Дроздом // Логвиненко О. Дзвін тиші : укр. л-ра наприкінці ІІ тисячоліття в діалогах із письм. / Олена Логвиненко. – К., 2003. – 240 с.