Завальна Олена Миколаївна

НТУУ «КПІ», викладач

Проблеми в процесі впровадження дистанційного навчання в Україні

Один з найважливіших механізмів, що інтегрує основні напрямки модернізації освітньої системи – це інформатизація освіти в Україні. Сучасні інформаційні технології відкривають нові перспективи для підвищення ефективності освітнього процесу. Парадигма освіти проходить через зміни. Методам активного пізнання, самоосвіті, дистанційним освітнім програмам надається велика роль.

Впровадження сучасних інформаційних технологій у процес навчання в найбільш розвинених країнах світу свідчить про кардинальні зміни в системі освіти. Здійснюється переоснащення навчальних закладів відповідно до сучасних вимог якості навчання. Провідні завдання, які постають перед викладачами та працівниками ВНЗ, є впровадження системи дистанційної освіти та забезпечення сприятливого впливу нових технологій на освітній процес.

Щодо західної практики, дистанційна форма навчання з'явилася досить давно і має велику популярність серед студентів, враховуючи економічні показники та навчальну ефективність. Дистанційну форму навчання визначають як «освіту протягом всього життя» оскільки більшість тих, хто навчається – дорослі люди. Багато хто з них попередньо має вищу освіту, проте через необхідність підвищення кваліфікації або розширення сфери діяльності у багатьох виникає потреба швидко і якісно засвоїти нові знання і набути відповідні навички для подальшої роботи. Саме тому оптимальною формою навчання постає дистанційне навчання.

Для вдосконалення та поширення передових дистанційних технологій необхідне вирішення двох основних проблем. Головна з них стосується правової площини, інша – сфери фінансування робіт з розробки та впровадження інноваційних технологій. З метою їх успішного вирішення необхідна реалізація наступних першочергових заходів і напрямів:

- розробка і реалізація Загальноукраїнської програми дистанційної безперервної освіти;

- викорінення протиріч в законодавстві про освіту в Україні, приведення його у відповідність з об'єктивними потребами і тенденціями розвитку дистанційних форм навчання;

- розробка наукового підгрунття, що забезпечить інноваційність дистанційних форм, рівнів освіти, програм та навчальних планів;

- наукове обґрунтування ринку навчальної літератури, комп'ютерних та мультимедійних баз даних, виключення можливості його монополізації;

- створення варіативних методик з дистанційного навчання людей з різними рівнями здібностей, віком і потребами;

- забезпечення переходу до інтерактивних методів та практичної спрямованості дистанційного навчання;

- створення системи підтримки проектів, нововведень в технології дистанційної освіти, її заочних та інших форм;

- надання студентам права навчання, отримання атестатів і дипломів у різних освітніх закладах.

Щодо недоліків дистанційного навчання слід віднести наступні:

- відсутність безпосереднього контакту студента і викладача;

- наявність низки індивідуально-психологічних умов та забезпечення самодисципліни студентів;

- необхідність постійного доступу до джерел інформації (наявність комп’ютера і виходу в Інтернет);

- відсутність постійної практики та контролю над студентом; нестача кваліфікованих фахівців, здатних створювати відповідні навчально-методичні посібники;

- наявність лише письмової форми навчання та відсутність можливості викласти свої знання в усній формі, що негативно впливає на оволодіння, наприклад при вивченні іноземних мов.

Відкрита освіта дає широке поле для наукових досліджень, що сприяють розвитку творчих ініціатив розробників і педагогів, переходячи з об'єкта вивчення в об'єкт прогнозування, конструювання та проектування [2].

Щоб вирішити проблему якості освітніх послуг, що отримують студенти дистанційної форми навчання, викладачі мають розвивати і впроваджувати інформаційні технології, які сприяють розвитку дистанційної освіти. Дистанційне навчання в університеті дає студентам можливість цілодобового доступу до навчальних матеріалів, постійні консультації викладачів та методистів, on-line відеолекції, віртуальні тренажери та інші технологічні впровадження для забезпечення ефективного навчального процесу. З цією метою мають бути підготовлені помічники – координатори дистанційного навчання (співробітники центру дистанційного навчання, методисти заочної форми навчання) або організатори навчального процесу з використанням ДОТ. Координатори ДО допомагають студентам в процесі навчальної діяльності протягом семестру з питань обліку і контролю результатів успішності, у вирішенні проблем і позаштатних ситуацій, різних питань особистого характеру (заяви на академічну відпустку, перенесення сесії, дострокова здача тощо) [3].

Слід відзначити, що застосування інформаційних технологій висуває нові вимоги і до професійних якостей викладачів ВНЗ, що передбачає не тільки володіння необхідними знаннями, а й накопичення особистого досвіду їх практичного застосування, придбання методичного досвіду використання сучасних комп’ютерних технологій у навчальному процесі [1].

Використання мережі Internet дає можливість оперативного доступу до інформаційних ресурсів навчального закладу та можливість ефективної взаємодії «викладач-студент», як в on-line, так і в off-line режимах. Інтерактивні можливості програм і систем доставки інформації, що використовуються в системі дистанційного навчання (СДО), дозволяють налагодити і навіть стимулювати зворотний зв’язок, забезпечити діалог і постійну підтримку, які не можливі в більшості традиційних систем навчання [1].

Підводячи підсумок вище сказаному, незважаючи на всі негативні сторони дистанційної освіти, слід впроваджувати сучасні інформаційні технології у навчальний процес ВНЗ та розвивати нові технології більш досконалі за формою та адаптовані до українських реалій.

Дистанційне навчання у світовій практиці одна з усталених форм навчання. Дистанційне навчання – найбільш демократична форма навчання, що дозволяє отримати освіту широким прошаркам суспільства. Методи дистанційного навчання застосовуються у ВНЗ, в шкільній освіті, системі підвищення кваліфікації вчителів, в системі підготовки управлінських кадрів.

Перспективним та актуальним напрямом подальшої роботи є аналіз стану дистанційної освіти в Україні, уточнення сутності його базових понять, теоретичне обґрунтування психолого-педагогічних принципів розробки та використання елементів сучасних дистанційних технологій.

Список використаних джерел:

1. Симонов В. П. Педагогический менеджмент: 50 НОУ-ХАУ в области управления образовательным процессом: учеб. пособие. / В.П.Симонов – М., 1997. 264 с.

2. Трайнев В.А.   Дистанционное обучение и его развитие / В.А.   Трайнев , В.Ф. Гуркин , О.В. Трайнев . – 2-е изд . – М.: Издательско-торговая корпорация « Дашков и К», 2008. – 294с.

3. Щенников С. А. Основы деятельности тьютора в системе дистанционного образования: специализированный учебный курс / С. А. Щенников, А. Г. Теслинов, А. Г. Чернявская и др. – М. : Дрофа, 2006. 591 с.