Завальна Олена Миколаївна
НТУУ «КПІ», викладач
Проблеми
в процесі впровадження дистанційного навчання в Україні
Один з найважливіших механізмів,
що інтегрує основні напрямки модернізації освітньої системи – це інформатизація
освіти в Україні. Сучасні інформаційні
технології відкривають нові перспективи для підвищення ефективності освітнього
процесу. Парадигма освіти проходить через зміни. Методам активного пізнання, самоосвіті, дистанційним освітнім програмам надається велика роль.
Впровадження сучасних інформаційних технологій у
процес навчання в найбільш розвинених
країнах світу свідчить про кардинальні зміни в системі
освіти. Здійснюється переоснащення навчальних закладів відповідно до
сучасних вимог якості навчання. Провідні завдання, які постають перед
викладачами та працівниками ВНЗ, є впровадження системи дистанційної освіти та
забезпечення сприятливого впливу нових технологій на освітній процес.
Щодо західної практики, дистанційна форма навчання
з'явилася досить давно і має велику популярність серед студентів, враховуючи
економічні показники та навчальну ефективність. Дистанційну форму навчання
визначають як «освіту протягом всього
життя» оскільки більшість тих, хто навчається – дорослі люди. Багато хто з них
попередньо має вищу освіту, проте через необхідність підвищення кваліфікації
або розширення сфери діяльності у багатьох виникає потреба швидко і якісно
засвоїти нові знання і набути відповідні навички для подальшої роботи. Саме
тому оптимальною формою навчання постає дистанційне навчання.
Для вдосконалення та поширення передових
дистанційних технологій необхідне вирішення двох основних проблем. Головна з
них стосується правової площини, інша – сфери фінансування робіт з розробки та
впровадження інноваційних технологій. З метою їх успішного вирішення необхідна
реалізація наступних першочергових заходів і напрямів:
-
розробка і реалізація
Загальноукраїнської програми дистанційної безперервної освіти;
-
викорінення протиріч
в законодавстві про освіту в Україні, приведення його у відповідність з
об'єктивними потребами і тенденціями розвитку дистанційних форм навчання;
-
розробка наукового
підгрунття, що забезпечить інноваційність дистанційних форм, рівнів освіти,
програм та навчальних планів;
-
наукове обґрунтування
ринку навчальної літератури, комп'ютерних та мультимедійних баз даних,
виключення можливості його монополізації;
-
створення варіативних
методик з дистанційного навчання людей з різними рівнями здібностей, віком і
потребами;
-
забезпечення переходу
до інтерактивних методів та практичної спрямованості дистанційного навчання;
-
створення системи
підтримки проектів, нововведень в технології дистанційної освіти, її заочних та
інших форм;
-
надання студентам
права навчання, отримання атестатів і дипломів у різних освітніх закладах.
Щодо недоліків дистанційного навчання слід віднести
наступні:
-
відсутність безпосереднього контакту студента і
викладача;
-
наявність низки індивідуально-психологічних умов та
забезпечення самодисципліни студентів;
-
необхідність постійного доступу до джерел інформації
(наявність комп’ютера і виходу в Інтернет);
-
відсутність постійної практики та контролю над студентом; нестача
кваліфікованих фахівців, здатних створювати відповідні навчально-методичні
посібники;
-
наявність лише письмової форми навчання та відсутність
можливості викласти свої знання в усній формі, що негативно впливає на
оволодіння, наприклад при вивченні іноземних мов.
Відкрита освіта дає широке поле для наукових
досліджень, що сприяють розвитку творчих ініціатив розробників і педагогів,
переходячи з об'єкта вивчення в об'єкт прогнозування, конструювання та
проектування [2].
Щоб вирішити проблему якості освітніх послуг, що
отримують студенти дистанційної форми навчання, викладачі мають розвивати і
впроваджувати інформаційні технології, які сприяють розвитку дистанційної
освіти. Дистанційне навчання в університеті дає студентам можливість
цілодобового доступу до навчальних матеріалів, постійні консультації викладачів
та методистів, on-line відеолекції, віртуальні тренажери та інші технологічні
впровадження для забезпечення ефективного навчального процесу. З цією метою мають
бути підготовлені помічники – координатори дистанційного навчання
(співробітники центру дистанційного навчання, методисти заочної форми навчання)
або організатори навчального процесу з використанням ДОТ. Координатори ДО
допомагають студентам в процесі навчальної діяльності протягом семестру з
питань обліку і контролю результатів успішності, у вирішенні проблем і
позаштатних ситуацій, різних питань особистого характеру (заяви на академічну
відпустку, перенесення сесії, дострокова здача тощо) [3].
Слід відзначити,
що застосування інформаційних технологій висуває нові вимоги і
до професійних якостей викладачів ВНЗ, що передбачає не
тільки володіння необхідними знаннями, а й накопичення особистого досвіду їх
практичного застосування, придбання методичного досвіду використання сучасних
комп’ютерних технологій у навчальному процесі [1].
Використання мережі Internet дає можливість
оперативного доступу до інформаційних ресурсів навчального закладу та
можливість ефективної взаємодії «викладач-студент», як в on-line, так і в
off-line режимах. Інтерактивні можливості програм і систем доставки
інформації, що використовуються в системі дистанційного навчання (СДО),
дозволяють налагодити і навіть стимулювати зворотний зв’язок, забезпечити
діалог і постійну підтримку, які не можливі в більшості традиційних систем
навчання [1].
Підводячи підсумок
вище сказаному, незважаючи на всі негативні сторони дистанційної освіти,
слід впроваджувати сучасні інформаційні технології у навчальний процес ВНЗ та
розвивати нові технології більш досконалі за формою та адаптовані до
українських реалій.
Дистанційне навчання у світовій практиці одна з
усталених форм навчання. Дистанційне навчання – найбільш демократична форма
навчання, що дозволяє отримати освіту широким прошаркам суспільства. Методи
дистанційного навчання застосовуються у ВНЗ, в шкільній освіті, системі
підвищення кваліфікації вчителів, в системі підготовки управлінських кадрів.
Перспективним
та актуальним напрямом подальшої роботи є аналіз стану дистанційної освіти в
Україні, уточнення сутності його базових понять, теоретичне обґрунтування
психолого-педагогічних принципів розробки та використання елементів сучасних дистанційних технологій.
Список
використаних джерел:
1. Симонов В. П.
Педагогический менеджмент: 50 НОУ-ХАУ в области управления образовательным
процессом: учеб. пособие. / В.П.Симонов – М., 1997. 264 с.
2. Трайнев В.А.
Дистанционное обучение и его развитие / В.А. Трайнев , В.Ф. Гуркин ,
О.В. Трайнев . – 2-е изд . – М.: Издательско-торговая корпорация « Дашков и К»,
2008. – 294с.
3. Щенников С. А. Основы деятельности тьютора в системе
дистанционного образования: специализированный учебный курс / С. А. Щенников,
А. Г. Теслинов, А. Г. Чернявская и др. – М. : Дрофа, 2006. 591 с.