Педагогические науки

Малоіван М. В.,

здобувач кафедри педагогіки,

ДВНЗ КНУ Криворізький педагогічний інститут,

Принципи індивідуалізації та диференціації самостійної навчальної діяльності

Maloivan M. V.

applicant at the department of Pedagogy

Kryvyi Rih pedagogical institute of SIHE “Kryvyi Rih national university”,

Principles of individualization and differentiation of self-directed educational activities

Індивідуалізація навчання сприяє розгортанню професіоналізації саме за напрямком самостійного визначення студентом мети самовдосконалення, що актуалізує потреби, настанови, переконання, ідеали, у відповідності до яких повинен здійснюватися професійний розвиток та становлення майбутнього спеціаліста.

Наукове обґрунтування було висвітлено в психолого-педагогічних дослідженнях К. Абульханова-Славська, Б. Ананьєв, Є. Бондаревська, В. Мерлін, В. Серіков, В. Слободчиков, І. Якіманська, в яких науковці звертаються до унікальності внутрішнього світу суб’єкта навчання, що прагне до розкриття власного потенціалу у професійнй діяльності.

Саме у таких дослідженнях науковцями витлумачено поняття «індивідуалізація» як: система (А. Кірсанов); процес (Н. Гердо); принцип (Н. Гордєєва); педагогічна категорія (Н. Асташкіна); урахування особливостей субєктів учіння (І. Унт).

На сучасному етапі практичної імплементації положень компетентнісного підходу в реальну освітню практику вищої школи зумовлює необхідність інтегрованого вивчення феномену індивідуалізації, оскільки будь-які дидактичні новації, спрямовані на забезпечення якісного результату підготовки студента, що втілюється у сформованості певних компетентностей, які у своїй сукупності визначають рівень сформованості професійної компетентності спеціаліста-фахівця конкретної галузі.

Т. Бурлакова наголошує, що індивідуалізація не може бути визначена лише як форма чи засіб навчання, вона має сприйматися як перетворювальна діяльність щодо розвитку людини й позитивного розвитку її внутрішнього світу. Слід також викремлювати та характеризувати сутність і специфіку внутрішньої та зовнішньої сторін індивідуалізації і їх можливостей для професійного становлення та розвитку майбутнього фахівця [2].

На думку Т. Бурлакової, індивідуалізація як процес становлення індивідуальності сприяє здобуттю студентом усе більшої самостійності та відносної автономності, що виявляється в здатності до самовизначення та саморегулювання. Необхідною умовою індивідуалізації є формування у студентів здатності до самоаналізу, мотивації та рефлексії.

Процес професійної підготовки є глибоко індивідуальним: студент свідомо та самостійно перетворює зовнішнє на внутрішнє, тобто власне своє. Індивідуальність особистості розвивається під час перебування у вищій школі саме за умови ефективної індивідуалізації освіти. Дидактичний феномен індивідуалізації освіти в цілому розглядається в сучасній педагогічній теорії за певними напрямами відповідного його вивчення та з’ясування ефективних механізмів імплементації в освітню практику, а саме: варіативність ступеня диференціації навчання; різноманітні альтернативи щодо побудови змісту освіти, що передбачають забезпечення індивідуального темпу просування, засвоєння знань (здобуття компетенцій та компетентностей); реалізація індивідуального (індивідуалізованого) навчання для кожного окремого студента [4].

Вивчення теоретичних підвалин розуміння основоположних положень антропоекологічного підходу дає змогу дослідникам говорити про базисно-визначальні принципи, що покладені в його основу:

- принцип індивідуальності, самобутності й самоцінності кожного учасника освітнього процесу; організація освітнього процесу з урахуванням кризу онтогенезу (їх вікові межі приблизно однакові), вікової фізіології та психології, законів самоорганізації та саморозвитку;

- принцип відповідності вибору культуротворчого середовища вихідним умовам реалізації цілей і задач освіти на кожному етапі соціально зумовленої, імовірнісної й відкритої педагогічної системи, що розвивається, із її орієнтуванням на подолання відчуження людини від природи, соціуму, самого себе, культури та майбутнього;

- принцип відповідності вибору освітнього маршруту нахилам, здібностям і можливостям того, хто навчається;

- принцип відповідності оцінки якості й ефективності всіх компонентів педагогічної, дидактичної, методичної систем витраченим зусиллям (економічним витратам у зіставленні зі світовою системою освіти параметрами) й адаптації тих, хто навчаються до природного, соціального й культурного середовища у перші роки після завершення освіти (незалежна експертна оцінка), а також комфортності в організації діяльності учасників освітнього процесу (на основі особистих свідчень).

О. Захарова переконана, що індивідуалізація навчання пов’язана з особистістю студента, вона спирається на концепції особистісно-орієнтованого та діяльнісного підходів (Б. Ананьєв, Л. Божович, П. Гальперін, М. Кларін та ін.), системного підходу (Н. Кузьміна, В. Монахов, Н. Тализіна та ін.), теорію персоналізованого навчання й освіти (В. Беспалько, А. Солоніна, А. Петровський та ін.), теорію самоосвіти та самонавчання (А. Громцева, А. Дмитрієва, Г. Сухобская та ін.) [3].

В. Беличенко наголошує, що одним з результативних механізмів індивідуалізації освіти є розробка й реалізація індивідуальних маршрутів студентів [1]. Саме розробка таких маршрутів у ході організації та здійснення самостійної навчальної діяльності може не тільки забезпечити ефективність і результативність індивідуалізації такої діяльності, а й уможливить максимальне врахування актуальних потреб студентів щодо розширення сфери самостійного засвоєння потенційно максимально можливого обсягу знань, набуття загальнонавчальних та професійно значущих умінь, навичок, накопичення позитивного досвіду їх використання під час формування і подальшого розвитку ключових (загальних) та предметних (професійно необхідних) компетенцій та компетентностей.

Підсумовуючи, потрібно сказати, що реалізація положень індивідуального підходу у якості основоположного принципу спирається на виявлення реального інтересу до творчої індивідуальності кожного окремо сприйнятого суб’єкта навчання, прагнення відшукати такі індивідуальні засоби впливу на тих, кого навчаємо, які уможливили б у них сталий розвиток інтересу до навчання.

Література.

1. Беличенко В. В. Развитие индивидуальности студентов в образовательном процессе вуза с использованием информационно-педагогических ресурсов ФГОС ВПО / В. В. Беличенко. – Режим доступа : http://obrazovanie21.narod.ru/Files/2014_3_149-154.pdf

2. Бурлакова Т. В. Индивидуализация профссиональной подготовки студентов в педагогическом вузе. – Дис. на соискание ученой степени д-ра пед. наук : 3.00.08 / Т В. Бурлакова. – Шуя, Шуйский ГПУ, 2009. – 438 с.

3. Захарова О. А. Индивидуализация обучения будущих специалистов в вузе. – Автореф. канд. пед. нук: 13.00.08 / О. А. Захарова. – Кемерово, КГУ, 2012

4. Ковалевский И. А. Организация самостоятельной работы студентов / И. А. Ковалевский // Высш. образование в России. – 2000. – №1. – С. 114-115.