Д.пед.н. Мейжис І.А., к.с.н. Калашнікова Л.В., к.пед.н. Іванова І.Ф.

Чорноморський державний університет ім. П. Могили

Соціальні уявлення вчителів стосовно змісту й характеру реформування середньої освіти в Україні

Доцільність реформування освіти як провідної детермінанти соціально-економічного розвитку України, обґрунтована, перш за все, наявністю у освітній сфері чималої кількості проблем системного характеру. Спроби змін системи вітчизняної середньої освіти, що здійснювались за роки функціонування незалежної української держави носили, скоріш за все, формальний характер, були реалізовані у вигляді запровадження окремих, не пов’язаних між собою методичних нововведень, реалізація яких посилювала вже існуючий дисбаланс, провокувала деградацію всієї системи.

Інноваційний концептуальний підхід до організації роботи закладів середньої освіти визначає правові, організаційні й фінансові основи функціонування та розвитку системи освіти, структурно він передбачає п’ять основних напрямків реформування:

1) зміна тривалості навчання, термінів навчального року, створення нових типів навчальних закладів у відповідності до потреб сучасної економіки й інтеграції України до європейського економічного, соціально-культурного простору;

2) зміни змісту освіти (розробки та запровадження Національного курикулуму, запровадження єдиних стандартів знань, умінь й навичок);

3) забезпечення рівного доступу до якісної освіти, легалізація сімейної й індивідуальної освіти, ваучеризація шкільної освіти, запровадження нової системи замовлення підручників, посібників та інших навчальних засобів;

4) реформування системи підготовки й перепідготовки педагогічних, управлінських кадрів у освітній сфері, а також зміни оплати праці педагогічних працівників;

5) реорганізація системи фінансування і менеджменту освіти шляхом децентралізації, дерегуляції, введення інституціональної, академічної та фінансової автономії навчальних закладів.

У процесі обговорення реформ у галузі середньої освіти особливо цінним є аналіз думок самих вчителів, адже доопрацювання законопроекту "Про освіту" триває й обмін думками, досвідом, внесення пропозицій з боку педагогічної спільноти - необхідна умова успіху реалізації запланованих змін. У межах проведеного опитування, було здійснено спробу визначення спектру проблем, пов’язаних з реалізацією професійної діяльності педагогів, її змістом. Основна мета дослідження полягала у з’ясуванні оцінних суджень вчителів стосовно сучасної політики у сфері освіти, можливостей їх професійного росту, характеру взаємодії "вчитель-учень", запровадження інноваційних методичних підходів, методів й прийомів навчання, мотивації освітнього процесу тощо.

Емпіричне соціологічне дослідження проведено у грудні 2015 р. - січні 2016 р., вибірка багатоступенева репрезентативна за типом навчальних закладів (у опитуванні прийняло участь 172 вчителі, з них: 40,7% представники закладів загальної середньої освіти м. Херсону й 59,3% - м. Миколаєва; 62,2% педагоги загальноосвітніх середніх шкіл; 15,1% - спеціалізованих шкіл з поглибленим вивченням окремих предметів; 16,9% - ліцеїв, гімназій, колегіумів; 5,8% - навчально-виховних комплексів).

За результатами проведеного опитування було визначено, що майже у всіх опитаних освітян (95,3%) не виникає сумнівів щодо нагальності вдосконалення якості вітчизняної освіти, про це свідчать також їх посередні оцінки якості середньої освіти в Україні, в регіоні, в конкретному навчальному закладі. Так, лише 66,8% респондентів задоволені якістю середньої освіти в Україні в цілому, оцінюючи її як середню. Натомість оцінки якості освіти у місті, регіоні оптимістичніші - 25,0% опитаних оцінили її як "скоріше високу", 64,5% - як "середню". Дещо завищеною є оцінка якості освіти у власному навчальному закладі - 42,5% педагогів оцінили її як "дуже високу" або "скоріше високу".

Отримані дані дослідження свідчать про наявність ефекту позитивного оцінювання – в залежності від близькості просторового розташування (дистанціювання) об’єктів аналізу по відношенню до опитуваного, у даному випадку, освіти до освітян. Так, високий рівень оцінки якості в навчальному закладі, де працює опитуваний, сягнула 35, 5%, в той час як та ж сама оцінка по країні в цілому сягає лише 19,2%, а по місту – 25%. Слід відмітити, що вчителі необ’єктивні у своїх оцінках стосовно України в цілому, зважаючи на те, що все ще існують малокомплектні школи, де вчителі часто викладають декілька предметів, не маючи відповідних фахових знань та умінь.

Оцінки якості освіти у конкретному закладі у двовимірному розрізі за типами навчальних закладів свідчать про те, що вчителі альтернативних закладів (спеціалізованих шкіл, ліцеїв, гімназій, колегіумів, навчально-виховних комплексів) оцінюють освіту, отриману у такого роду закладах значно вище, аніж їх колеги - педагоги загальноосвітніх шкіл.

Вивчаючи оцінки якості освіти, подані вчителями, які взяли участь у опитуванні, зауважимо, що вони є доволі суб’єктивними, зважаючи на те, що загальний рівень їх поінформованості щодо діяльності інших закладів є фрагментарним - інтерес до даних аналітичних звітів, статистичних даних про стан системи середньої освіти у місті, регіоні й крані в цілому дуже низький. Найбільш дивним представляється занадто низька оцінка якості освіти у ліцеях, гімназіях і колегіумах в той час як навчально-виховні комплекси оцінені дуже високо. Вважаємо за необхідне уточнити в подальшому дослідженні причини такого низького рівня оцінювання. Такі розбіжності можна пояснити з точки зору закону великих і малих чисел, адже чисельність альтернативних закладів освіти, де проводилось дослідження значно менше, ніж кількість загальноосвітніх навчальних закладів, тому похибки у отриманих результатах значно вищі. Крім того, говорячи про експертну позицію педагогів, слід відмітити, що їх оцінки стану справ у системі освіти характеризують погляд "з класної кімнати" і, скоріш за все, недостатньо точно відображають загальні тенденції. З іншого боку, нехтувати цими оцінками не можна, оскільки вони певним чином відбивають загальні тенденції освітньої політики, що реалізовані на практиці - в організації реального освітнього процесу.

Особливий інтерес представляє аналіз відповідей педагогів на питання щодо основних проблем сучасної освіти в Україні. Серед значимих причин, що обумовлюють негативні тенденції у сфері освіти, респонденти вважають: "низьку заробітну плату й зниження соціального статусу працівників освіти" (20,5%), "ставлення влади до освітнього сектору як до другорядної, "витратної" частини бюджету" (19,3%), "занепад матеріально-технічної бази" (15,4%). Не менш важливими є проблеми пов’язані з загальним зниженням якості освіти й навчальної літератури, браком новітніх технологій навчання.

Відповідними зазначеним проблемам є запропоновані вчителями заходи поліпшення ситуації. Відповідаючи на питання стосовно факторної обумовленості якісної професійної діяльності, респонденти визначили, що працювати сучасному вчителю якісніше дозволить зменшення бюрократичного навантаження (26,7%), яке все ще зберігає всі ознаки тотальної недовіри до працюючих та значно ускладнює роботу вчителів, і як не прикро не додає якості їх праці. Вважаємо, що тут дійсно потрібна докорінна реформа звітності сталінських часів. Респонденти звернули увагу на покращення матеріально-технічної бази (23,6%), а також змін у підходах до оплати праці (14,1%), надання педагогічної свободи (12,5%), збільшення заробітної плати (10,7%), оновлення навчальних програм і підручників (8,5%).

Вчителі пов’язують якість своєї роботи з обсягами шкільної бюрократії, яка не лише заважає їх професійній діяльності, а й негативно впливає на якість підготовки школярів. Насправді більша частина бюджету робочого часу повинна витрачатися вчителями на планування й підготовку до уроків, перевірку робіт учнів, індивідуальні та групові заняття, спілкування з батьками тощо. Одночасно складання звітів й ведення документації повинно бути скорочено до обсягів, які визначають заробітну плату вчителя. Суттєве зменшення паперового навантаження (скорочення звітності), зокрема, за рахунок активного використання інформаційно-комунікативних технологій, створення єдиного інформаційного простору навчального закладу (індивідуальні портфоліо вчителів та адміністрації, електрона бібліотека, інформаційно-пошукова система учасників навчального процесу, матеріали атестації, ЗНО, програмно-методичне забезпечення, дидактичні матеріали, пакет документів з профільного навчання, виховна діяльність навчального закладу - результати конкурсів, олімпіад, робота гуртів різних напрямків тощо), дозволить займатись більш продуктивно науковим та педагогічним забезпеченням навчальних дисциплін. Аналіз показав, що для вчителів загальноосвітніх шкіл більш значимою у порівнянні з представниками інших навчальних закладів є проблема покращення матеріально-технічної бази. Натомість вчителів ліцеїв, гімназій, колегіумів більше за інших непокоїть питання оновлення навчальних програм і підручників, тобто змістовна сторона навчання.

Рівень обізнаності вчителів щодо законодавчих інновацій у сфері середньої освіти доволі високий, лише 4,7% відзначили, що не ознайомлені з проектом Закону України "Про освіту". Серед інновацій, які схвалюються й підтримуються переважною більшістю представників освітянського загалу, слід відзначити, по-перше, підвищення автономії закладів освіти, що супроводжує розвиток демократичних засад в управлінні ними (80,5%); по-друге, запровадження добровільної сертифікації вчителів, проходження якої має супроводжуватися суттєвим підвищенням заробітної плати (79,9%); по-третє, створення Українського центру оцінювання якості освіти з метою організації системи незалежного контролю якості середньої освіти (62,2%); по-четверте, реформування старшої школи, що включатиме три типи закладів - професійний ліцей, коледж, академічний ліцей (53,1%); по-п’яте - об’єднання зовнішнього тестування з випускними іспитами (51,8%).

Менше третини опитаних підтримують впровадження таких етапів підготовки у середній школі як початкова школа (1-5 класи), базова середня (6-9 класи), старша профільна школа (10-12 класи) - 31,7%; запровадження 12-річної загальної середньої освіти, що свідчить про неповне розуміння змісту і духу нового Закону про освіту. На думку вчителів, не слід змінювати тривалість навчального року, це підтримують тільки 28,1%; визнають необхідність об’єднання малокомплектних шкіл (за винятком початкових) – тільки 22,5%.

Відзначимо, що реалізувати системні зміни у системі середньої освіти неможливо без урахування наявних перешкод у професійній педагогічній сфері. Говорячи про джерела отримання достовірної інформації стосовно впровадження європейських освітніх стандартів, вчителі віддають перевагу участі у професійних тренінгах, семінарах, майстер-класах (14,8%), заходах, що проводяться за ініціативи адміністрації навчальних закладів, у яких вони працюють (11,6%), ознайомленню з науково-методичною літературою (11,4%), офіційними документами (11,4%), Інтернет-ресурсами (11,4%). Обираючи "ваш варіант" – респонденти зазначали, що всі перелічені засоби інформування для них є прийнятними.

Активну позицію щодо обговорення напрямків реформування середньої освіти, нажаль, виявляють лише 10% опитаних, прагнучі брати участь у публічному дискурсі стосовно освітніх інновацій, тоді як більша частина респондентів (86,0%) радше виконує роль спостерігачів, намагаючись бути у курсі реформ.

Аналіз відповідей представників педагогічного загалу стосовно рівня обізнаності щодо проведення заходів, їх ініціаторів й проблематики, яка обговорюється, викликає певні сумніви з приводу ефективності виконання інформаційно-просвітницької функції регіональних структурних підрозділів МОНУ. Так, лише третина опитаних (34,9%) зазначає, що заходи з метою ознайомлення зі змістом та етапами впровадження європейських освітніх стандартів, у їхньому місті, області проводяться. Ініціаторами подібного роду заходів виступають переважно адміністрація навчального закладу або ж Управління освіти міської рад. Щодо проблематики таких заходів, зауважимо, що відповіді вчителів були доволі формальними, жоден з опитуваних не зазначив детально напрямків обговорення, лише загальні фрази без конкретизації.

Реформування системи середньої освіти повинно знайти своє відображення й у процесі професійного становлення педагогічних кадрів, який супроводжується якісними змінами у структурі особистості вчителя. Прагнення до самовдосконалення, самоосвіти є важливою детермінантою професійного зростання, розширення творчих можливостей, пізнавальних інтересів, становлення творчої індивідуальності, формування професійної компетентності вчителя. Аналіз відповідей респондентів на запитання стосовно прагнень підвищення професійного рівня свідчить про їх активну готовність до різнобічного самовдосконалення - лише 1,1% вчителів впевнені в тому, що у них достатньо знань і досвіду. Зокрема, більшість опитаних вчителів прагнуть переймати передовий досвід роботи щодо запровадження інновацій у фаховій сфері (21,8%), покращити знання іноземної мови (18,3%), отримати нові або удосконалити наявні психологічні навички роботи з дітьми (17,2%), ознайомитися з новітніми методами навчання (13,4%), оволодіти інформаційними технологіями (11,6%) й знаннями освітнього законодавства (9,1%), навичками управління (7,5%).

Для покращення ситуації, що склалася сьогодні в системі вітчизняної середньої освіти, опитувані вчителі пропонують, перш за все, підвищити рівень заробітної плати представникам педагогічного загалу (17,0%), налагодити співпрацю з кращими навчальними закладами за кордоном, практикувати стажування викладачів та кращих учнів (14,0%), активно стимулювати учнів до процесу навчання, зокрема, запровадити виплати державних стипендій кращим учням з незаможних сімей (13,2%), оновити навчальні програми у відповідності до запитів сучасного суспільства (11,4%), реалізувати ефективні механізми підготовки і перепідготовки педагогічних кадрів (10,0%), надати більше фінансової, адміністративної самостійності директорам шкіл та педагогічним колективам (9,7%).

Процес реформування середньої освіти знаходиться на стадії проектування й частина положень законопроекту може бути скорегована. Активна позиція представників освітянського загалу може бути підставою їх залучення до громадського обговорення, підготовки та реалізації основних заходів із реформування системи освіти, що, з одного боку підвищить якість, з іншого - ефективність підготовлених законодавчих актів, розроблених заходів й спростить процес їх впровадження. Окрім того, залучення не лише освітян, а й інших професійних груп, соціальних прошарків населення, дозволить налагодити дієві канали двостороннього обміну інформацією, вчасно відстежувати реакції соціуму, фактично стане першою запорукою успішного лобіювання інтересів як замовників, так і споживачів освітніх послуг. Особливу роль у цьому процесі мають відігравати місцеві засоби масової інформації, які повинні донести до громади аргументовані дані щодо необхідності розв’язання першочергових проблем демократизації системи загальноосвітніх навчальних закладів на всіх рівнях й висвітлення кращих практик державно-громадського партнерства у сфері середньої освіти.