Шульгіна Тетяна Григорівна

Одеський державний університет внутрішніх справ

ДІАЛОГІЧНЕ МОВЛЕННЯ ПІД ЧАС ЗАНЯТЬ З АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

Діалогічне мовлення – це процес мовленнєвої взаємодії двох або більше учасників спілкування. Тому в межах мовленнєвого акту кожен з учасників по черзі виступає як слухач і як мовець.

         Як і будь-який інший вид мовленнєвої діяльності, діалогічне мовлення вмотивоване. Проте в умовах навчання іноземної мови мотив сам по собі виникає далеко не завжди. Отже, необхідно створити умови, в яких у школярів з’явилося б бажання та потреба щось сказати, передати почуття, тобто, за висловом К. Станіславського, “поставити їх у запропоновані обставини”. Крім того, сприятливий психологічний клімат під час заняття, доброзичливі стосунки, зацікавленість в роботі також сприятимуть вмотивованості діалогічного мовлення.

         Діалогічне мовлення характеризується зверненістю. Спілкування, як правило, проходить у безпосередньому контакті учасників, які добре обізнані з умовами, в яких відбувається комунікація.

         Однією з найважливіших психологічних особливостей діалогічного мовлення є його ситуативність. Ситуативним діалогічне мовлення є тому, що часто його зміст можна зрозуміти лише з урахуванням тієї ситуації, в якій воно здійснюється. Іншими словами, існує чітка співвіднесеність діалогічного мовлення з ситуацією, що, однак, не можна зрозуміти буквально. Справа в тому, що самі зовнішні обставини ситуації можуть у момент мовлення не бути наявними, проте вони є у свідомості комуні кантів і обов’язково включені в неї. Що ж це за обставини? Це можуть бути якісь минулі події, відомі лише співрозмовникам, їхні переживання, життєвий досвід, спільні відомості тощо. Класичним прикладом ситуативності є репліка “Іде!”, яка у школі може означати, що йде учитель і учням слід негайно заходити до класу й сідати на свої місця, а на трамвайній зупинці – появу довго очікуваного транспорту і т.п.

         Слід зазначити, що у процесі навчання нас цікавлять не будь-які ситуації дійсності, а лише такі, що спонукають до мовлення. Такі ситуації називають мовленнєвими або комунікативними. Вони завжди містять у собі стимул до мовлення .

У реальному процесі спілкування комунікативні ситуації виникають, як правило, самі собою. Це так звані природні ситуації. Чи можна їх використовувати у процесі навчання іноземної мови? Безсумнівно, можна, але їх кількість, на жаль, надзвичайно обмежена. Наприклад, у школі напередодні уроку іноземної мови відбулися спортивні змагання – їх результати не лише можна, але й слід обговорити під час практичного заняття, якщо учні вже володіють відповідним мовним і мовленнєвим матеріалом; учень спізнився на урок – в цій ситуації має відбутися коротка розмова між учителем та учнем, до того ж виучуваною мовою. Перелік можна продовжити, але це не збільшить кількість природних ситуацій під час заняття. Тому автори підручників і вчителі спеціально створюють комунікативні ситуації, моделюючи природні комунікативні ситуації. Спеціально створені (або штучні) комунікативні ситуації потребують певної деталізації зовнішніх обставин і умов, в яких має місце діалогічне спілкування, наявності вербального стимулу.

Вважається, що функціонально-рольові діалогічні стосунки виникають між людьми в процесі їхньої практичної та духовної діяльності. До того ж вони зумовлені передусім способом виробництва. Проте функціонально-рольові діалогічні стосунки слід сприймати не лише як безпосередньо колективні, але і як індивідуальні взаємини між людьми. Водночас і міжособистісні діалогічні стосунки не означають обов'язкової ідентифікації між самим собою та іншою людиною.
Виступаючи самостійною і специфічною характеристикою суб'єкта, умовою й засобом розвитку особистості, її активності, діалогічне спілкування базується на психологічних особливостях кожного із суб'єктів взаємодії. І результатом такого спілкування є розуміння суб'єктами один одного, присвоєння ними колективної, виробленої в ході взаємодії, думки як власної. Діалогічне спілкування розглядається, таким чином, як поняття, то має міждисциплінарне значення, адже воно позначає стійкі зв'язки між системами, які зближуються у своїх суттєвих якостях. Соціально-психологічний зміст діалогічного спілкування полягає в забезпеченні організації людей, їхньої спільної діяльності, їхнього взаємозв'язку і стосунків, в передаванні від покоління до покоління форм культури, норм, традицій, соціального досвіду. Визнається повноцінність і принципова рівноправність учасників взаємодії, незалежно від того, яка різниця в них за віком, соціальним статусом, рівнем знань і досвіду. Тобто діалогічність спілкування передбачає визнання за співрозмовником права на власну думку, власну позицію, яку він мусить обгрунтувати. Отже, діалогічне спілкування — це універсальна категорія, для позначення специфічної форми активності людини. її багатофункціональну природу передусім важливо враховувати в побудові діалогічної взаємодії. Вважається, що вищою формою соціально-психологічного контакту взаємодії є співробітництво. Учасники діалогічної взаємодії в даному разі мають статус партнерів, у процесі спілкування яких відбувається співпереживання, співучасть.
Найзагальніша характеристика діалогічного спілкування полягав в тому, що воно являє собою процес взаємодії. В акті діалогічного спілкування ніби здійснюється презентація внутрішнього світу одного суб'єкта іншому суб'єктові, і водночас цей акт допускає наявність такого внутрішнього світу в партнера. Взаємодія людини з людиною в процесі діалогічного спілкування — це і взаємодія їхніх внутрішніх світів: обмін думками, ідеями, образами, вплив на цілі й потреби, на оцінки іншої людини, її емоційний стан. Вивчаючи особливості діалогу, Г. Буш аналізує поняття «діалогічна взаємодія», яке охоплює спілкування й діяльність. При цьому діалог автором визначається як процес і продукт діалогічної взаємодії, а його сутність розглядається як конкретна форма існування людини, її іманентна характеристика.
У процесі діалогічної взаємодії реалізується не лише інформаційний, але і психологічний контакт, пов'язаний з психічним станом учасників спілкування. Він виражається у взаємосприйнятті, взаєморозумінні, взаємовпливі людей.

 ЛІТЕРАТУРА: 

1. Ніколаєва С.Ю. Методика навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах. – К.: Ленвіт, 1999.

2. Методика обучения иностранным языкам в средней школе: Учебник

     / Гез Н.И., Ляховицкий М.В. и др. – М.: Высшая школа, 1982.