Право/ 8.Конституционное право

К.ю.н., доцент Медвідь А.Б.

Львівська комерційна академія, Україна

До питання розвитку європейської теорії та практики регламентації прав людини та основоположних свобод у XVIIІ-ХІХ століттях

Ратифікація Верховною Радою України [1] Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року [2] заклала основи для тривалого процесу імплементації вказаного міжнародного акту в Українську правову систему. Цей процес безсумнівно повинен відбуватися у межах вітчизняного конституціоналізму у сфері регламентації правового статусу особи із застосуванням позитивного європейського та національного досвіду. Поряд із цим, подальший розвиток регулювання прав людини та основоположних свобод не може відбуватися без вивчення його генези, у тому числі і у межах Європи у XVIIІ-ХІХ століттях. Саме вона надасть змогу ефективно реалізовувати вказаний правовий інститут у межах національного законодавства. З огляду на це, актуальним є дослідження розвитку європейської теорії та практики регламентації прав людини та основоположних свобод у XVIIІ-ХІХ століттях.

У XVII - XVIII ст. відомі європейські філософи періоду просвітництва, такі як Локк, Монтеск'є, Руссо, Кант, Мілль, Бентам формулюють визначальні засади новітнього розуміння прав людини. У працях вказаних мислителів акцентується увага на природному праві людини на життя, свободу, власність, тощо - як на недоторканих принципах взаємовідносин особи і влади. Переконання Локка і Монтеск`є, у першу чергу щодо розподілу влади та забезпечення прав і свобод громадян, відобразились не лише у наступних наукових концепціях, але й у державно-правовій практиці, яка втілювала ідеї лібералізму [3, с. 327]. Жан-Жаком Руссо було проголошено революційний потенціал прав людини: "Людина народжена вільною, але усюди вона в кайданах" [4, с. 3].

З огляду на це, потрібно наголосити що світоглядне, доктринальне вчення про природні (вроджені) права людини, які не можуть залежати від волі держави, завданням якої є лише гарантування та забезпечення наданих Творцем людині прав, є базовим фактором у становленні основоположних прав та свобод людини.

Незабаром у XVII - XVIII ст. по Європі прокотилась хвиля буржуазно-демократичних революцій. Саме вони стали каталізатором нового етапу становлення та розвитку прав людини, окресливши не лише широке коло вказаних прав та свобод, але й кристалізувавши істинно демократичний принцип формальної рівності людей. Поєднання зазначених двох елементів визначило напрями суспільного та правового розвитку у сфері захисту прав та свобод людини усіх демократичних держав на багато наступних поколінь.

Результатом цього було проголошення Національними зборами Франції 27 серпня 1789 року, через кілька тижнів після падіння Бастилії, внаслідок Великої Французької революції, Декларації прав людини і громадянина. У ній систематизовано перелік «природних, невід’ємних та священних» прав людини та наголошується на їх абсолютному пріоритеті, а у преамбулі прямо вказується, що причиною будь-якого суспільного лиха та корупції є забуття прав людини або зневага до них [5, с. 99]. В основу Декларації прав людини і громадянина покладена концепція рівноправ'я і свободи, що належать кожній людині від народження. Природними правами людини були проголошені: право на свободу, право на власність, право на безпеку і право на спротив пригнобленню. Поряд із цим, можна констатувати, що у Декларації прав людини і громадянина 1789 року, вперше здійснено розмежування «прав людини» та «прав громадянина». Ці терміни вживаються паралельно, але до «прав громадянина» віднесено право творити закони, право на рівний доступ до всіх посад і занять, право вільно висловлюватись, писати, друкувати, [6, с. 23].

Проголошені французькою Декларацією 1789 року, права людини та громадянина знайшли своє втілення у текстах багатьох європейських конституційних актів ХІХ століття, зокрема, конституційному законі Австрії від 21 грудня 1867 р., Конституції Бельгії від 7 лютого 1831 р., Конституції Іспанії від 8 червня 1867 р., «Основному статуті італійського королівства», від 4 березня 1848 р., Конституції Греції від 16 листопада 1864 р. та вітчизняних конституційних проектів “Конституції Республіки” 1850 р. Георгія Андрузького та “Вольный союз – Вільна спілка. Проект основания Устава украинского общества" 1884 р. Михайла Драгоманова [7, с. 34 - 45]. Згодом, вище зазначені принципи заклали основу для Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Література:

1. Закон України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР // Голос України. – 1997. – 24 липня.

2. Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 1950 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_004

3. Монтескье Ш. Избранные произведения. /Ш. Монтескье. –Москва, [б/в], 1955 – 404 с.

4. Rousseau J.J. The Social Contract. – Cole ed. – 1950. – P. 3.

5. Декларація прав людини і громадянина 1789р. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://constituanta.blogspot.com/2011/02/1789.html

6. Антонович М. Україна в міжнародній системі захисту прав людини: теорія і практика / М. Антонович. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська Академія», 2007. – 324 с.

7. Медвідь А. До питання правового закріплення прав людини та основоположних свобод у європейських та вітчизняних конституційних актах та їх проектаї ХІХ століття / А. Медвідь // Інформаційна безпека людини, суспільства, держави: науково-практичний журнал / Національна академія Служби безпеки України ; ред. М. Є. Шумило. 2016. Випуск 20. - С. 34-45.