Толкачова І

Толкачова І. А., к.ю.н., доцент

Національний авіаційний університет, Україна, м. Київ

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТАТУСУ БІЖЕНЦІВ В УКРАЇНІ

У кожній країні основною частиною її населення виступає особлива категорія фізичних осіб – громадяни даної держави. Конституційно-правовий статус громадянина істотно відрізняється від статусу інших осіб, які проживають у відповідній країні. До них відносяться іноземці, особи без громадянства, біженці та мігранти. Так, основні засади статусу вказаних осіб закріплені ч. 1 ст. 26 Конституції України відповідно до якої іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, – за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України [1].

Згідно з ч. 2 ст. 26 Конституції України іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом [1]. Тобто такі особи разом із притулком можуть набути правовий статус біженця. Біженець – особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань [2]. Правовий статус біженця – це система прав і обов’язків особи, яку розглядають як біженця, визнаних і закріплених міжнародно-правовими нормами. Фактично правовим статусом біженця є конкретна форма реалізації раніше встановленого правового становища цієї особи на території держави притулку. Таким чином, до правового статусу біженця відносяться його права та обов’язки, які передбачені законодавством України.

Кожна людина і громадянин мають право на свободу пересування. Дане право є основою міграційного права. Відповідно до ч. 1 ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом [1]. Особи, яких визнано біженцями в Україні, вважаються такими, які постійно проживають в Україні, з дня прийняття рішення про визнання їх біженцями. Особи, яких визнано такими, що потребують додаткового захисту, вважаються ті, що на законних підставах безстроково перебувають на території нашої держави. Так, особа, яка набула статус біженця його втратить за умови якщо: 1) добровільно знову скористається захистом країни громадянської належності (підданства); 2) набуде громадянство України або добровільно набуде громадянство, яке мала раніше, або набуде громадянство іншої держави і скористається її захистом; 3) добровільно повернеться до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 4) будучи особою без громадянства зможе повернутися в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставин, за яких її було визнано біженцем, більше не існує; 5) отримає притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні; 6) не зможе відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставин, на підставі яких особу було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує [2].

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особи, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, користуються тими самими правами і свободами, а також мають такі самі обов’язки, як і громадяни України, крім випадків, установлених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до ч. 1 ст. 15 даного Закону особа, яку визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, має рівні з громадянами України права на: пересування, вільний вибір місця проживання, вільне залишення території України, крім обмежень, встановлених законом; працю; провадження підприємницької діяльності, не забороненої законом; охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування; відпочинок; освіту; свободу світогляду і віросповідання тощо [2].

Україна ратифікувала Конвенцію про статус біженців 1951 року та Протокол щодо статусу біженців 1967 року Законом України «Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців» від 10 січня 2002 року № 2942-ІІІ [3], що стало наслідком приведення законодавства нашої держави щодо біженців у відповідність з міжнародними стандартами. Так, Україною постійно приділяється увага щодо покращення реалізації правового регулювання статусу біженців про що свідчить Розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2012 р. № 605-р., яким затверджено план заходів щодо інтеграції біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, в українське суспільство на період до 2020 року, якими передбачено заходи щодо покращення працевлаштування вищезазначеної категорії осіб.

Література

1. Конституція України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. / Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2.     Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту : Закон України від 8 липня 2011 р. № 3671-VI / Відомості Верховної Ради України – 2012. – № 16. – Ст. 146.

3. Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців: Закон України від 10 січня 2002 р. № 2942-III / Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 17. – Ст. 118.