Кожемякіна Л., Підуст А.

студентки юридичного факультету

Дніпропетровського університету імені

Альфреда Нобеля

Проблеми приватизації житлового фонду

На сьогоднішній день , питання приватизації досить поширене серед громадян, які потребують покращення житлових умов. Для кращого розуміння цього питання і проблем, з якими можна зіштовхнутися необхідно визначити що таке приватизація і розглянути основні позитивні і негативні аспекти, які виникали раніше. Отже, приватизація - це передача у приватну власність громадян державного житла, яке перебуває у віданні органів місцевого самоврядування або державних підприємств чи установ та використовується громадянами на умовах найму.

Приватизація державного житлового фонду як процес відбувся у 1992 році і почав набирати з кожним роком свої оберти. Як показала нам статистика, найбільш поширеною серед населення приватизація була у 1993-1994 роках. Головна мата приватизації – це створити всі необхідні умови для того, аби кожен громадянин вільно здійснював своє право на житло, а головне – щоб кожен громадянин мав змогу прийняти участь у отриманні житла та збереженні існуючого житла .

Звісно, законодавець бажав щоб приватизація була суттєво позитивним процесом, але пройшло більше двадцяти років з того моменту, як були отримані перші квартири державного житлового фонду в приватну власність, але проблеми виникають по сьогоднішній день. Напевне, ніхто не зможе сказати, що приватизація сприяла ефективному збереженню житлового фонду і забезпечила якісне його обслуговуванню. Головним підтвердженням є цього, є негативні відгуки засобів масової інформації. Це не правильним через те, що значна частина громадян вже вирішила питання пов’язане з приватизацію, а ті хто не встиг це зробити, потребують правової допомоги і відповідей на незрозумілі питання, а не в негативних відгуках.

Зупинимся на позитивних моментах приватизації державного житлового фонду. Більшість охочих громадян отримало у власність житло на безоплатній основі, сплачуючи лише за оформлення приватизаційних документів . Після проходження процедури отримання житла, громадяни України мають змогу використовувати та розпоряджатися на власний розсуд, наприклад продати, подарувати, здати в оренду, обміняти, закласти або укласти іншу правочини, не заборонені законодавством.

Житло у багатоквартирних будинках є специфічним видом нерухомого майна, оскільки власник обмежений у своїх діях і не може розпоряджатися ним за бажанням. Обмеження стосуються використання житла не за призначенням, оскільки відповідно до ст. 6 Житлового кодексу Української РСР від 30 червня 1983 р. № 5464-10 (далі – ЖК), житлові будинки й житлові приміщення призначаються виключно для постійного проживання громадян.

Хоча приватизація і має позитивні сторони, негативні аспекти все ж таки існують. Однією із вагомих причин є незадовільний технічний стан частини житлового фонду. Будівлі 1955-1965 років потребують капітального ремонту, а через відсутність достатніх коштів, відремонтувати ці будинки та привести до належного технічного стану неможливо. Статистика показує: щорічно обсяги ремонту та реконструкції житла зменшується. Як наслідок, громадяни, проживаючі у таких будинках не завжди мають змогу та бажання приватизувати таке житло.

Навіть існують випадки, коли місцеві органи влади та управління навмисно відмовлять громадянам у законному праві на приватизацію житла, через законодавчу невизначеність в окремих питаннях стосовно приватизації квартир, що потребують ремонту.

Найбільше проблем виникає саме правового характеру, коли акти органів виконавчої влади та місцевого самоврядування не відповідають законам та Конституції України. І як результат – сфера придбання житла і користування ним призводить до поширення протиправних дії. На жаль, на першому етапі приватизації житла мали місце такі негативні явища, як оформлення житла самотніх і хворих громадян на підставних осіб, порушення прав неповнолітніх дітей, особливо у проблемних сім’ях. І це незважаючи на те, що проблемам захисту законних прав громадян України на приватизацію державного житла, яке вони наймають, завжди приділялася окрема увага.

У зв’язку зі значною криміналізацією ринку житла найменш соціально захищені володільці приватизованого житла – самотні, хворі, пенсіонери, діти внаслідок життєвих обставин стають жертвами різних махінацій, результатом яких є збагачення одних і можливість стати безпритульними особами без постійного місця проживання для інших. Існує безліч шахраїв, які намагаються ошукати пересічного законослухняного громадянина, як тільки виявиться така можливість, внаслідок чого громадяни залишаються як без житла, отриманого у власність, так і без коштів від його продажу.

Необхідно розуміти, що проблеми є і вони досить суттєві. Необхідно змінити деякі норми і положення відносно приватизації житла, щоб незахищені прошарки населення моли змоги отримати житло не тільки на папері. Слід на законодавчому рівні розв’язати питання щодо виведення об’єктів житлового фонду, які мали статус гуртожитків, надання їм статусу житлових будинків. Кількість залишених приватизованих квартир в окремих регіонах зростає, а з часом вони руйнуються, або їх розграбовують. Необхідно підняти економічні показники та приділити увагу роз’ясненню житлових прав та обов’язків громадян , це дасть змогу вирішити житлові проблеми та громадяни зможуть правильно робити свій вибір.