Секція Психологія і соціологія; підсекція №9
Психологія розвитку
Ніколенко О.С.,
Мороз О.В.
Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича, м.Чернівці
У житті кожної людини значне місце займає, поряд з
актуальною діяльністю, організацією взаємин
з партнерами по праці, - сім’я і
сімейні стосунки. Як свідчать дослідження
(Ф.М.Бородкін, Н.М.Коряк, Дж.Р.Паркінсон, Л.А.Карпова, Ч.Ліксон,
Дж.Г.Скотт), ці сфери життя людини найповніше можуть розкрити наявність або
відсутність(більшу чи меншу міру прояву)особистісних проблем, дають найбільшу
кількість конфліктів різного ступеня напруженості.
Сім'я, як явище економічне і соціокультурне, зазнає в сучасних умовах
впливу різних факторів. Процес формування і розвитку сучасної сім’ї проходить в
складних і суперечливих умовах. Він характеризуються різкою зміною суспільних
відносин, економічної функції сучасної сім'ї. Різке погіршення матеріального
становища сім’ї є однією з причин, яка призводить до зростання кількості
неблагополучних родин. На даний внаслідок багатьох причин існує дефіцит
спілкування батьків та дітей в родинному середовищі. Особливого значення у
вихованні підростаючого покоління, формування особистості дитини, зокрема
підлітка, набуває виховний потенціал батьків. Основними факторами сімейного
життя є: емоційна єдність дитини з батьками; почуттєві взаємини між членами
родини; атмосфера захищеності, бажаності, любові. У процесі спілкування
формуються не лише пізнавальні властивості людини, а й інтегральні складові
психічного життя: самооцінка, усвідомлення власного "Я", відчуття
його тотожності за будь-яких життєвих обставин, засвоєння прийомів протидії
зовнішньому тискові, вироблення критеріїв ставлення до інших людей.[1 ]. Однак
сім’ї характеризуються різним виховним потенціалом. Виділяють виховавчо-сильні,
виховавчо- стійкі, виховавчо-нестійкі, виховавчо-слабкі з утратою контактів з
дітьми і контролю над ними, виховавчо-слабкі з постійною конфліктною
атмосферою, виховавчо-слабкі з агресивно-негативною
атмосферою, маргінальні з алкогольною, сексуальною деморалізацією,
правопорушні, злочинні, психічно обтяжені (за Міньковським Г.В.) [3].
За результатами опитування Т. Кривко у більшості сімей (48%) спілкуванню
зі своєю дитиною батьки приділяють не більше 5 годин на тиждень. Тільки кожна
третя сім’я вважає, що спілкування – отака ж необхідна справа, як і утримання
підлітка. Найбільше батьківської уваги дістається дошкільнятам і молодшим
школярам (35-37%). У міру того, як дитина зростає, зменшується час, який
виділяється батьками на спілкування з нею. На спілкування з підлітком батьки
витрачають 1-1,5 годин на день, обговорюючи важливі для підлітка проблеми,
займаючись домашнім побутом, а особливо проводячи разом відпустку. Типи
спілкування батьків, як правило, не залежать від віку дитини, але вік і освіта
батьків впливають на розвиток взаємостосунків і сім'ї: чим старші та освіченіші
батьки, тим демократичніший у них стиль спілкування. За результатами
опитування, 68,7% підлітків часто конфліктують з батьками з різних причин.
Більшість батьків (86%) вдається до системи покарань як основного механізму
виховання[1].
На
сучасному етапі розвитку суспільства дедалі більшого інтересу з боку науковців
зазнає дистантна сім'я, сім'я з дефектами виховання, серед яких типовими є
конфліктні стосунки між батьками, відсутність часу для занять з дитиною,
помилки у вихованні, тощо. Виховні можливості такої сім'ї досить обмежені перед
усім морально-психологічним кліматом. В даному випадку істотний момент є
відсутність одного з батьків, оскільки для нормального виховання потрібні і
батько, і мати. Чим меншою є дитина за віком, тим важчою для неї є
ситуація розвитку в дистантній сім’ї.
Соціально занедбані діти часто походять із сімей, батьки яких є трудовими
емігрантами. Викликає
тривогу і той факт,
що за чотири останні роки
багато дистантних
повних сімей набули нового статусу – тобто перейшли у категорію неповної або (і) неблагополучної, що
викликало появу нового комплексу сімейних і
дитячих проблем. За даними дослідження Державного інституту проблем сім'ї та
молоді з 32% дистантних сімей заробітчан, за два останні роки розпалися 11%.
Діти з цих новоутворених неповних та
неблагополучних сімей залишились з матір'ю (53%), з батьком (5%), під опікою дідуся і бабусі або інших членів
родини (36%, оскільки мати дітей
залишилася на роботі за кордоном, влаштовані у державні заклади опіки (6%)[3]. Такий стан речей свідчить про те, що
багато дистантних сімей не спроможні
повною мірою реалізовувати виховну функцію, сутність якої полягає у передачі дітям у процесі їх
входження в систему суспільних відносин соціального досвіду, знань, орієнтацій, норм поведінки,
умінь і навичок, необхідних
для моральної життєдіяльності, оскільки тільки грамотне сімейне виховання розвиває здібності, здорові
інтереси та потреби дитини, формує правильний світогляд, позитивне ставлення до праці, сприяє прищепленню гуманних моральних якостей, розумінню необхідності
дотримуватися правових і моральних норм
життя і поведінки. Успіх виховання залежить від виховного потенціалу сім'ї, який у свою чергу залежить від її
побутових і матеріальних умов, структури та чисельності, взаємостосунків, що
складаються між усіма членами родини, від особистого прикладу батьків та їх
педагогічної культури, від
специфіки самого процесу сімейного виховання. Найчастіше мама, яка виїжджає за
кордон, дітей залишає на батька, або престарілих родичів, які не можуть
займатися вихованням своїх дітей чи онуків через низку причин. Залишившись
наодинці з дітьми, у чоловіків з'являється роздратованість у спілкуванні з ними
та близьким оточенням, нетерпимість до будь-яких проявів непослуху, депресивні
стани, через які вони можуть запити, що також призводить до скандалу і
жорсткого поводження з дітьми. Особливо важко сприймається батьком небажання
дітей допомагати йому в домашній роботі, низька успішність дитини в школі,
намагання відповісти грубістю і жорсткістю на прохання чи зауваження батька. В
такій сім'ї відбувається відчуження дітей від батька, бо він морально деградує,
так і від матері, бо втрачені є нею постійні контакти. У більшості з цих сімей
відбувається формалізація відносин між батьком і дитиною, або психічне насилля
над дитиною, що проявляється у постійному залякуванні, приниженні, порушенні
довіри. За останні чотири роки багато дистантних повних сімей набули статусу
неповної або (і) неблагополучної сім'ї, що викликало появу нового комплексу
сімейних і дитячих проблем [4].
Для вивчення особливостей спілкування підлітків з батьками в дистантних
сім’ях нами використовувався комплекс таких методик: аналітико-синтетичний
метод, спостереження, бесіда з підлітками, визначення реактивної та
особистісної тривожності за методикою Ч. Д.
Спілбергера й Ю. Л. Ханіна, методика незакінчених речень. Досліджувалися
учні старших класів сільської ЗОШ.
В результаті дослідження ми змогли виділити дві групи підлітків: діти з
дистантних та стабільних сімей. Опрацювавши та порівнявши отримані при
дослідженні дані можна побудувати певні висновки.
Діти із дистантних сімей спілкуються переважно з близькими родичами або
друзями і дуже рідко з батьками, які в даний час знаходяться за кордоном. Це,
на нашу думку, задовольняє потребу у спілкуванні підлітків з членами родини.
Діти з стабільних сімей намагаються спілкуватися з усіма оточуючими (сім'я,
друзі, однокласники), але найчастіше вони звертаються до мами, а батька певним
чином уникають.
В дискантних сім'ях є випадки (20%), коли діти вважають, що батьки не
поважають їхню думку. Можливо, таке явище виникає внаслідок недостатності
спілкування між батьками і дітьми, або у реальному спілкуванні дорослими не
береться до уваги той факт, що підліток вже не мала дитина, що він може
приймати рішення, самостійно виконувати ті чи інші справи.
Найбільше цікавляться про справи дітей батьки зі стабільних сімей. У
батьків із дистантних сімей найчастіше такий інтерес виникає у стані
алкогольного сп’яніння.
Усі підлітки не бажають розповідати погане про свою сім’ю. Школярі хочуть
спілкуватися з батьком, але багато підлітків з дистантних сімей позбавлені цієї
можливості, оскільки батько зараз за кордоном. Підлітки, у яких батько дома, а
мати – за кордоном, вважають, що батько їх нічому не зможе навчити, оскільки
вони вже дорослі і самі все знають.
Серед причин виникнення конфлікту у родині можна виділити наступні:
заборона щось робити, крик або фізичне покарання дитини батьками, сварки між
батьками. Але виникають певні розбіжності між результатами груп. Зокрема, діти
зі стабільних сімей часто ображаються на батьків, що вони їх "не
бачать" і "не чують". А діти із дискантних сімей таку причину не
зазначають. Діти з дискантних сімей найбільше пишаються тими родичами, які
залишилися вдома (80%), але обняти і поцілувати бажали б того, хто зараз за
кордоном (маму). Це свідчить про дефіцит прояву позитивних почуттів, як по
відношенню до іншої особи (до батьків), так і по відношенню до себе (відчути
ніжність, лагідність, любов матері чи батька), тобто відчути себе цінним для
значущих дорослих. Опитані зі стабільних сімей пишаються всіма своїми родичами.
Більше половини дітей вказує на те, що їх повністю, стовідсотково не знає
ніхто. І лише 20% підлітків з дискантних сімей називає маму, а 58,3% підлітків
зі стабільних сімей батьків. Можна припустити, що на виникнення таких
результатів по впливали кількість та якість спілкування між батьками і дітьми.
Діти із задоволенням проводять дозвілля з батьками, але підлітки з
стабільних сімей намагаються знайти в цьому якусь вигоду для себе (наприклад,
грошову). Майже всі опитувані вважають, що між батьками і дітьми має бути
стовідсоткова довіра, хоча насправді її дуже мало у батьківсько-дитячих
стосунках даних сімей. Найбільш високий рівень довіри діти відчувають до
матері.
Отже, ми дійсно
можемо говорити, що особливості спілкування підлітка в сім’ї залежать від її
благополуччя та стабільності. Коли один із батьків виїжджає за кордон,
створюється криза у формуванні його особистості. Деформуючий характер впливу
кризової ситуації на поведінку особистості в цілому може стати або реальною
можливістю ще одного провалу в житті, етапом дезадаптації, або може зіграти
благополучно в особистісному соціальному розвитку, порушуючи звичні структури
поведінки, формуючи нові, більш адаптивні шляхи її реалізації. Саме через дані
аспекти порушена нами тема потребує подальших досліджень та розробки. Адже за даними соціологічних
досліджень служби у справах неповнолітніх при Чернівецькій обласній державній адміністрації
кількість сімей, батьки яких виїхали за кордон 2003 рік становила 9827 сімей, на 2004 – 13528, на I квартал 2005 року – 15049 сімей; із
них сімей, у яких обоє батьків перебувають за кордоном становили на 2003 рік – 1280 сімей, на 2004 –
1873, на I квартал 2005р.
– 2254.
Література:
1.
Виховний потенціал сім'ї в сучасних
умовах: Тематична Державна доповідь про становище сімей в Україні за підсумками
2004 року. – К.: Державний інститут сім'ї і молоді, 2004.
2.
Кривко Т. Здоровий морально
психологічний клімат сім'ї.
3.
Тарновська О.С. Девіантна поведінка
підлітків і превентивна робота.-У 2-х част.Ч.1.- Чернівці: Рута,2003.
4. Трубавина І. М. Соціально-педагогічна робота з неблагополучною сім'єю. Навчальний посібник. – К.: ДЦССМ, 2003.
5. Пенішкевич О. Подолання важковихованості у дітей із дистантних сімей.