Секція «Економічні науки»

Підсекція №13

 

Березовський К.В.

канд. екон. наук, доцент

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

 

ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТОК РЕГІОНАЛЬНИХ ІННОВАЦІЙНИХ КЛАСТЕРІВ В УКРАЇНІ

         Сучасні тенденції поглиблення процесів глобалізації економіки посилюють конкуренцію на світових ринках, а відтак, зумовлюють необхідність формування масштабних інтегрованих господарських структур, причому як міжрегіонального, так і міждержавного рівня. Висока ефективність усіх організаційно-правових форм кластерів, що виникають у економіках більшості країн світу підтверджує об'єктивність та неминучість становлення кластерної моделі регіональної економіки в Україні.

         Під кластером розуміють територіальне об'єднання взаємозалежних  підприємств і установ у межах відповідного регіону, сформоване навколо певного сектору промисловості. Це мережа спеціалізованих постачальників, основних виробників і споживачів, з'єднаних між собою технологічним ланцюжком, а також їх взаємодія з наукою, освітою, фінансуванням, стратегією уряду.

         Світова практика показує: території, на яких утворюються кластери, лідирують в економіці держави. А тому вони дедалі більше стають ключовим чинником формування інноваційного розвитку як у Європі, так і в усіх інших куточках планети. Так, Європа ще 2000 року прийняла рішення створити найконкурентнішу і найдинамічнішу в світі економіку знань, засновану на кластерах. Європарламент 2007 року затвердив "Кластерний маніфест". Діє також "Європейський кластерний меморандум". Одне слово, стратегія і тактика розвитку чітко визначені. Через взаємодію в кластері там забезпечують піднесення ефективності виробництв і якості життя.

         Кластер може включати різну кількість підприємств, незалежно від їх розмірів. Деякі кластери, що виникають у промислово розвинутих країнах, формуються переважно з малих та середніх підприємств. Такими кластерами насичена економіка Італії, в багатьох індустріальних регіонах якої створені і функціонують невеликі кластерні структури. Натомість в інших європейських країнах для кластерів характерні принципово інші організаційні форми. Так, у шотландській моделі кластерів, яка визнана базовою в Європейському Союзі, в центрі мережі підприємств, що утворюють кластер, знаходиться велика виробнича компанія (як правило, науково-технічного профілю), навколо якої концентруються всі інші учасники кластеру. Ефективне функціонування кластерної структури сприяє розвитку не лише її близького (у територіальному розумінні) оточення, але й розвитку економіки регіону та національної економіки загалом. Таким чином, висока конкурентоспроможність країни базується на сильних конкурентних позиціях окремих кластерів, передусім промислових, оскільки вони і визначають інноваційну спроможність економіки. Структура таких кластерів формується під впливом багатьох чинників, які відображають специфіку окремих регіонів. Найбільш поширеною є німецька схема утворення інноваційних кластерів. Ефективність цієї моделі доведена високим рівнем економічного розвитку Німеччини як одного з лідерів ЄС.

         Світовий досвід свідчить, що формування кластерів - затратний процес, в якому приблизно половину фінансування бере на себе держава (за рахунок національного і регіональних бюджетів). Але це той випадок, коли витрачена гривня приносить в бюджет значно більше. Влада, проводячи кластерну промислову політику, набагато краще використовує потенціал окремих регіонів і територій, посилює партнерський діалог з бізнесом, диверсифікує регіональну економіку. Водночас зростає кількість платників податків і бази оподаткування, знижується залежність бюджету від окремих монопольних бізнес-формувань. Кластерний підхід обіцяє користь і бізнесу. Він краще використовує кадровий потенціал та інфраструктуру території, має доступ до досліджень та рекомендацій наукових центрів, а відтак знижуються витрати, йому забезпечується вихід на нові ринки.

         Регіони, які сформували кластери, теж отримують переваги. Кластери беруть на себе розв'язання більшості соціальних проблем територій, спрямовані на поліпшення інфраструктури регіону, в якому працюють, забезпечують створення нових робочих місць.

         Перспективність запровадження кластерної моделі розвитку економіки підтверджує і вітчизняна господарська практика, зокрема в Західному регіоні України, де функціонують кластери у Хмельницькій (будівельний, швейний, продуктовий і туристичні) та Івано-Франківській (Тисменицький хутряний кластер і кластер народних промислів ''Сузір'я") областях, а в Рівненській області сформовано кластер "Полісся Рокитнівщини". У подальшому проектується створення кластерних структур широкого спектру в усіх областях цього регіону.

         Досвід становлення і розвитку кластерів на Поділлі, в Прикарпатті та на Поліссі свідчить про те, що формування сучасних партнерських відносин між органами місцевої влади і діловими колами, а також науково-дослідницькими центрами які підтримують виробництво, є складним комплексним процесом.

         Стратегічний курс соціально-економічних перетворень в Україні в напрямку становлення та розвитку регіональних кластерних структур має базуватися на активній державній підтримці цих процесів. Це вимагає вирішення багатьох завдань, основними серед яких, з огляду на міжнародний досвід, є: проведення комплексного моніторингу соціально-економічного розвитку територій із метою визначення пріоритетів у формуванні виробничих та інших спеціалізованих кластерів; затвердження стратегії підвищення конкурентоспроможності країни та її регіонів на основі ефективного функціонування інноваційних кластерних структур.