«Економічні науки»

6. Маркетинг і менеджмент

Боліла С.Ю., Бикова В.Г., Гончарова А. І.

Херсонський державний аграрний університет

ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ РЕАЛІЗАЦІЇ СТРАТЕГІЇ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

Розв’язання проблем економічної стабілізації та забезпечення сталого розвитку України безпосередньо пов’язане з формуванням активної інноваційної діяльності, розробкою та реалізацією інноваційних стратегій як на макроекономічному рівні, так і на рівні окремих суб’єктів господарювання – підприємств [1].

Інтеграція України у світове співтовариство потребує одночасного взаємоузгодження великої кількості економічних явищ та процесів: реорганізації виробництва, залучення інвестицій, прийняття нових та удосконалення чинних законів у сфері економіки, зменшення податкового навантаження. Невід’ємною частиною зазначених процесів є розвиток інноваційної діяльності, який стає можливим тільки за умови своєчасного та збалансованого виконання управлінських дій.

Світова практика пропонує досить широкий спектр економічних інструментів науково-технічної, інноваційної та промислової політики, за допомогою яких можна управляти інноваційною діяльністю в економічних системах. У рамках даного дослідження відповідної уваги потребує вивчення стратегії інноваційного розвитку. Цим питанням присвячені роботи як вітчизняних, так і зарубіжних вчених: О.Волкова, М.Денисенка, М.Долішнього, Є.Бойка, В.Гейця, М.Герасимчука, П.Драккера, Л.Гітельмана, І.Бланка, І.Циглика, О.Мозіля та ін. Але питання стратегії інноваційного розвитку України в умовах глобалізованого ринку не досліджені повною мірою. Наукова актуальність даного дослідження полягає у вдосконаленні наповнення механізмів, які утворюють загальну систему стратегії інноваційного прориву.

Технологічне та економічне відставання в цілому не сприяє розвиткові в Україні “суспільства, заснованого на знанні”, що негативно впливає на процеси євроінтеграції України. Варто зауважити, що економічно слабка Україна цілком влаштовує Європу і світ. Адже у нашому сьогоднішньому стані ми залишаємося досить перспективним і містким ринком для збуту європейських технологічно застарілих товарів та випуску товарів тривалого користування “місцевої зборки” за ліцензіями світових виробників. Погоджуючись на таку роль, ми ризикуємо втратити можливість увійти у світову спільноту із своєю інноваційною продукцією. Із ситуації, що склалася, є такі виходи: поступово наздоганяти, за рахунок резервів 3-го і 4-го та розвитку 5-го і 6-го технологічних устроїв або зосередити всі ресурси на ключових позиціях 6-го устрою та вийти в світові лідери на обраних напрямках, тобто вибрати “стратегію інноваційного прориву”, що в умовах кризової ситуації може дати досить перспективні шанси для країни.

Світовий досвід свідчить, що інноваційні процеси є успішними, коли спочатку з’являються державні стратегія, менеджмент та політика, а потім – відповідне середовище. Неупереджений аналіз результатів переходу національної економіки на інноваційну модель розвитку за попередні роки незалежності показує: в Україні інноваційно-сприйнятне середовище почало формуватися навпаки – з побудови окремих ланок його інфраструктури, які так і не дочекалася оголошення відповідної державної стратегії, обґрунтованого державного менеджменту та послідовної державної політики. Це можна вважати однією з системних проблем переходу економіки України на інноваційну модель розвитку.

Наступна системна проблема полягає у домінуванні галузевих принципів у державному управлінні інноваційною діяльністю, на противагу необхідності негайного впровадження функціональних засад.

Ще одна системна проблема лежить у площині перерозподілу власності. Адже саме цей процес домінував останні роки, і ще деякий час буде суттєво регламентувати розвиток національної економіки. Найкоротший шлях до власності – через доведення підприємств або й цілих галузей до банкрутства, а цей процес має лише одну спільну рису з інноваційним – розтягнутість у часі, всі інші їх риси – природні антиподи.

Наступна системна проблема пов’язана з існуючим міжнародним розподілом на світовому ринку праці, товарів та послуг. Україна там має відвойовувати своє місце, постійно збільшуючи свою присутність перш за все у високотехнологічних галузях економіки, за рахунок використання ефективного механізму перетворення інтелектуального капіталу нації в конкурентноспроможну продукцію через інтеграцію “освіти, науки та виробництва”. Саме така інтеграція вже сьогодні дала Україні технології, рівень яких, навіть потенційно, важко переоцінити. Є і фахівці, які переймаються їх змістом та відповідністю критеріям сучасного ринку. Питання в іншому: в Україні все ще відсутній механізм ефективного впровадження цих технологій як в народне господарство країни для внутрішнього, власного споживання, так і для комерційно вигідного виведення їх на світовий ринок.

Для того щоб в найближчому майбутньому Україна змогла перетворитися в один із провідних європейських центрів промисловості та високих технологій, сьогодні необхідно терміново здійснити переорієнтацію державної політики в бік прямого та найактивнішого стимулювання глибокої структурної перебудови економіки від експортно-сировинної до інноваційної, на створення інноваційної інфраструктури та регіональних полюсів зростання, сприяти розвитку конкурентоспроможного вітчизняного виробництва [2]. Фактично питання повинно ставитися в площині формулювання національної стратегії інноваційного розвитку, основу якої повинна скласти “стратегія інноваційного прориву”, в якій головним пріоритетом є творча людина, що є носієм інноваційних ідей.

Інвестування у людський капітал в “стратегії інноваційного прориву” ґрунтується на моделі : платформа – програма – проект. В цій моделі нова якість, як результат творчої діяльності людини, з’являється шляхом виконання конкретних цільових проектів в межах визначених програм і акумулюється зростаючим підсумком у відповідній платформі. При цьому держава в кожному конкретному випадку через систему інноваційного менеджменту визначає конкретні пріоритети та цілі такої творчості, здійснює концентрацію необхідних зусиль, координує використання необхідних ресурсів та забезпечує чітку мотивацію творчої діяльності людини.

Як базові в моделі інвестування у людський капітал пропонуються такі платформи: безпека, наука, виробництво, кон’юнктура, ресурси, знання, партнерство, інформація. Саме за такими напрямками система інноваційного менеджменту через своїх представників – менеджерів інноваційної діяльності в Україні, повинна накопичувати функціональний результат реалізації конкретних господарських зв’язків та угод між реальними учасниками інноваційного процесу в ланках: генератор – інноваційний менеджер – споживач інноваційних рішень.

Акумульовані у платформах результати фактично фіксують реальні стратегічні можливості учасників інноваційного процесу, забезпечуючи щоразу ефективніше використання менеджерами інноваційної діяльності цих можливостей за рахунок встановлення оптимальних горизонтальних зв’язків. При цьому йдеться про охоплення всього життєвого циклу інновації: від моменту генерації ідеї, через етапи дослідження, проектування, інжинірингу, серійного випуску продукції, продажу товару на конкретних ринках, супроводження експлуатації товару, і аж до моменту виведення товару з ринку, продажу (трансферу) технології для його виготовлення або ж, при необхідності, до його повної утилізації [3].

Шлях до широкого впровадження запропонованої стратегії інноваційного прориву може бути відкритий через врахування таких пропозицій: вийти з ініціативою щодо передачі питання державного інноваційного розвитку до компетенції Ради національної безпеки і оборони України; перейти до функціональних засад державного управління інноваційною діяльністю; розробити та впровадити методику об’єктивної та незалежної експертизи наукових, науково-технічних, інноваційних та інвестиційних програм і проектів; переглянути та визначити загальнодержавні стратегічні пріоритетні напрямки інноваційного розвитку, що будуть підвищувати конкурентоспроможність вітчизняної промисловості за рахунок підтримки галузей, що складають ключове ядро 6-го технологічного устрою.

Таким чином в умовах глобалізованої економіки побудова інноваційного механізму за сприяння держави може стати дієвим засобом підвищення конкурентних позицій України і джерелом економічного зростання нашої країни.

Література:

1. Бурєнніков Ю.Ю. Формування структури механізму управління інноваційною діяльністю. / Вісник вінницького політехнічного інституту. -№ 3, 2007 .

2. Хименко О. Україна інноваційна: реалія чи обрій? / Зовнішньоекономічний кур’єр. №1-2, 2006.

3. Цихан Т.В. О концепции технологических укладов и приоритетах инновационного развития Украины//Теория и практика управления, №1, 01. 2005 .