Економічні науки/9. Економіка промисловості

Шапкіна Г.І.

Одеська національна академія харчових технологій

Методичні підходи до визначення структури виробничого потенціалу підприємств харчової промисловості

Фундаментальним принципом економіки є безперечна істина, яку називають законом обмеженості ресурсів. Цей закон стверджує, що блага є обмеженими, бо немає достатньо ресурсів, аби виробляти всі блага, що їх люди потребують для споживання. Оскільки ресурси обмежені, то необхідно дослідити: як суспільство вибирає для виробництва набір матеріальних благ і послуг; як різні продукти виробляються; хто має споживати продукти, які суспільство виробляє.

Факт обмеженості ресурсів лежить у самій серцевині виробничого потенціалу. Якщо ресурси землі, робочої сили і капіталу обмежені, то це означає, що в усякій даний момент існує межа виробничих можливостей, виробничого потенціалу суспільства.

У вітчизняній науковій літературі одним з перших поняття виробничого потенціалу використав А. І. Анчишкін, включивши в нього набір ресурсів, що у процесі виробництва приймають форму факторів виробництва.

Цей ресурсний підхід до концепції виробничого потенціалу одержав досить широке поширення серед дослідників. Сьогодні найбільше чітко виділяються дві «ресурсні» позиції. Перша – виробничий потенціал являє собою сукупність ресурсів без урахування їхніх взаємозв'язків і участі в процесі виробництва. Особливість другої ресурсної позиції полягає в трактуванні виробничого потенціалу як сукупності ресурсів здатних робити визначену кількість матеріальних благ.

Поряд з ресурсним підходом до визначення сутності виробничого потенціалу в нашій літературі зустрічаються й інші його деференціації. Так, Ю. Ю Донець вважає виробничий потенціал синонімом виробничої потужності підприємства, об'єднання і тому вважає можливим визначити його як «максимально можливий річний, добовий, чи вартовий віднесений до іншої тимчасової одиниці обсяг випуску продукції».

В економічній літературі крім виробничого потенціалу вводяться поняття "економічний потенціал". Економічний потенціал доцільно використовувати для характеристики можливостей народного господарства країни в цілому, включаючи матеріальне виробництво і невиробничу сферу, виробничий потенціал як для характеристики народного господарства в цілому, так і окремих його галузей і підприємств. У рамках області, району охоплюється тільки сфера матеріального виробництва, а в галузях – виробнича діяльність.

Базою економічного потенціалу, його основою, служить виробничий потенціал, що поєднує можливості всіх галузей сфери матеріального виробництва, здатність їх створювати сукупність матеріальних благ, необхідних для забезпечення повного добробуту, вільного і всебічного розвитку всіх членів суспільства. Але виробничий потенціал не є одиничної складової економічного потенціалу.

Виходячи з цих концепцій, у виробничий потенціал включаються різні ресурси. Наприклад, Е. А. Іванов і В. К. Фальцман до них відносять тільки основні виробничі фонди і потужності. Т. С. Хачатуров у виробничий потенціал включає виробничі фонди і кваліфіковані кадри трудящих. На думку Е. Б. Фігурнова, до елементів виробничого потенціалу варто віднести ресурси робочої сили, засобів і предметів праці, створені людиною, і утягнені у виробництво запаси корисних копалин. У той же час С. А. Хейнман вважає, що виробничий потенціал повинний містити в собі виробничий апарат і рівень технології, природні ресурси і матеріально-сировинний баланс, та існуючу систему комунікації, техніку, організацію і систему одержання, переробки і переміщення інформації. Невід'ємними складовими виробничого потенціалу, на його думку, є також науково-технічний потенціал і кадри сфери виробництва, їхня кваліфікація і загальна підготовка. В. М. Архіпов до складу виробничого потенціалу вводить виробничі фонди, кадри, ресурси керування і організації виробництва, а також науково-технічну інформацію (результати (НДДКР). В.Н. Авдєєнко до складу виробничого потенціалу включає: основні фонди, промислово-виробничий потенціал, енергетичні ресурси, використання досягнень науково-технічного прогресу й інформацію. Л.М. Смишляева відносить до виробничого потенціалу трудові ресурси, виробничі фонди і виробничу потужність.

З'єднання трьох елементів виробництва основних і оборотних виробничих фондів, а також персоналу формує виробничий потенціал підприємства, що є дійсністю і виявляє себе поза залежністю від волі і бажання людей, що експлуатують економічний об'єкт.

У даний час харчова промисловість являє собою дуже складну систему, що включає в себе більш ніж 40 галузей і виробництв, що виготовляють продукти харчування. Поєднує їх у першу чергу спільність господарського призначення – задоволення потреб суспільства в продуктах харчування, структура ж виробничого потенціалу харчової промисловості залежить від постійно зростаючих потреб населення, що змінюються, у їжі. Такий взаємозв'язок обумовлений тим, що усе більш повне задоволення потреб населення в продовольчих товарах визначається рівнем і техніко-технологічної зрілістю даного виробництва, а виходить, і його структурою. У зв'язку з цим важливо структуру виробничого потенціалу харчової промисловості максимально наближати до структури потреб населення в продуктах харчування, передбачати в планах соціально-економічного розвитку перманентну зміну структури виробничого потенціалу відповідно до динамічного характеру потреб населення в їжі.