Економічні науки/2. Зовнішньоекономічна діяльність

Бусько А.Ю.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

Економічні проблеми і перспективи інтеграції України у світове співтовариство

На рубежі XXI століття проблема інтеграції України у світове співтовариство обговорюється досить активно. При цьому мається на увазі, що мова йде про економічне зближення з розвинутими країнами, про використання їхнього досвіду і переваг господарської взаємодії з ними в інтересах розвитку економіки України. Проте мова повинна йти не про вступ України в світове господарство, оскільки вона завжди була і зостається його учасником, а про активізацію її економічної взаємодії з іншими країнами з метою використання переваг міжнародного поділу праці для прискорення подолання відставання від країн - лідерів в розвитку економіки і добробуту населення.

За сучасними уявленнями, глобалізація – це відкрита конкуренція досягнень. Успіх продажу товарів залежить як від якості і собівартості, так і від уміння продати. Саме торгівля знаходиться в основі комунікаційної сітки, в якій кожна держава має визнану товарну нішу у світовій системі поділу праці і товарів.

Україна має критичну залежність від імпорту енергоносіїв, електронної техніки, точного машинобудування, а спеціалізується на експорті продукції з малого долею добавленої вартості. Глобалізація ж як об’єктивний процес приводить до того, що сильні країни стають ще сильнішими, а слабкі ще слабшими.

На сьогодні в Україні вже не існує бачення іншої альтернативи суспільного розвитку, ніж впровадження промислово-технологічних інновацій та переорієнтація з екстенсивних на інтенсивні чинники економічного зростання.

В процесі багаторічного обговорення проблеми активізації інноваційного шляху розвитку економіки України установлено, що для цього необхідно розробити низку довгострокових програм стратегічного розвитку по пріоритетним напрямкам, реалізацію яких повинна забезпечити відповідна інфраструктура в єдиному монолітному комплексі.

Україна має дуже вигідне географічне положення, багато корисних копалин, родючі землі, людські ресурси. Але у розвитку України як суверенної держави мають місце як позитивні, так і негативні тенденції. За минулі роки зруйнована тоталітарна командно-адміністративна система і диктат Центру при рішенні практично всіх питань соціально-економічного розвитку і державного управління.

Країна звільняється від застарілих економічних догм, що були достатньо сильним гальмом як для розвитку економіки і соціальної сфери, так і для взаємозв’язку з іншими державами.

Україна намагається стати повноправним членом світового співтовариства, поступово переборює свій відрив від Європи і включається в загальноєвропейський процес. Не менш значним видається і реалістичний аналіз того положення, у якому опинилася Україна після розпаду СРСР, у результаті її перетворення в суб’єкт світового господарства і міжнародних економічних відношень. Питання полягає в тому, яке місце вона посяде у новому світі: ввійде в число передових країн, або скотиться на периферію світового господарства, перетворившись у сировинний придаток.

Водночас, завдяки об’єктивним і суб’єктивним причинам, мають місце негативні тенденції і руйнівні процеси. В Україні ще не вдалося створити національну економічну систему, що забезпечила б прогресивний розвиток держави, її незалежність у формуванні і здійсненні внутрішньої і зовнішньої політики, у розвитку цивільного суспільства, що відповідало б сучасним світовим стандартам.

Причини кризового розвитку економіки України можна поділити на 2 групи: загальні для всіх постсоціалістичних країн і зумовлені специфічними особливостями України.

До першої групи можна віднести:

- органічну неспроможність планової економіки ефективно використовувати досягнення науково-технічного прогресу і, як наслідок, первісна відсталість технічного рівня виробництва;

- зношене устаткування;

- рівень енерговитрат на одиницю промислової продукції перевищує в декілька разів показники розвинутих країн.

Специфічними для України являються наступні обставини:

- висока питома вага підприємств воєнно-промислового комплексу, який після розпаду СРСР повністю втратив внутрішній ринок для своєї продукції;

- висока питома вага галузей важкої промисловості, споживаючих сировинні і паливно-енергетичні ресурси в обсягах, значно переважаючих власні можливості;

- досить тісні виробничо-технічні коопераційні зв’язки українських підприємств з підприємствами інших республік колишнього СРСР. Порушення цих зв’язків, обумовлене появою нових державних кордонів.

Найскладніша проблема на шляху інтеграції України у світове співтовариство – це формування нового працівника. Але це ще недостатньо усвідомлено не лише громадськістю, а і урядом. Для того, щоб розв’язати цю проблему, треба розвивати освіту, охорону здоров’я, проводити відповідну соціальну політику та інші види соціально-економічної діяльності, які сприяли б гармонійному формуванню особистості виробничого, майстерності як основної складової національного багатства українського народу.