Богатчук С.С.

доцент кафедри історії України і філософії

Вінницького державного аграрного університету.

Чумацький промисел в Україні в першій половині ХІХ ст.

Незважаючи на те, що активно розвивалося шляхове і транспортне будівництво, все ж- таки в першій половині XIX ст. основна роль в перевезенні вантажів належала гужовому транспорту. Основну масу вантажів перевозили волами, оскільки це було дешевше, ніж кіньми.

Особливої уваги тут заслуговує чумацтво, яке до кінця XIX ст. розвивалося виключно як торговельний промисел. Чумацький промисел перш за все пов'язувався з соляною торгівлею. Завезення чумаками солі і продаж її в Україні на середину XIX ст. досягло 131 тис.т щорічно [1].

На початку XIX ст. чумацтво з торговельного перетворюється в торговельно-візницький промисел, внаслідок чого чумацьке візництво стає основним засобом перевезення вантажів в Україні. Воно стає дуже важливим фактором розвитку внутрішньої та зовнішньої торгівлі, сільського господарства й промисловості України. Все це визначалося відсутністю залізниць та недостатнім розвитком внутрішніх водних сполучень. На Південь України, де будувалися міста, порти, набував свого значення військовий і торговельний флот, швидко зростала чисельність населення, чумаки везли будівельні матеріали, різні промислові і ремісничі вироби, продукти харчування. Усі ці товари вони перевозили з Правобережної та Лівобережної України, Білорусії, а також з центральних промислових губерній Росії.

За підрахунками Слабченка М.Є., в середині 50-х рр. XIX ст. перевезення товарів волами на ярмарки Харкова, Полтави, Ромен, Кролевця було на 38 -73% дешевшим, ніж кіньми. Лише в Харківській губернії на початку 50-х рр. чумацтвом займалося понад 3000 державних селян [2]. Особливо значні переваги чумацьке візництво мало в південних степових районах України. Чумакуванням займалися переважно козаки. Доставка вантажів волами коштувала дешевше: з Одеси до Харкова у 2-2,9 рази, з Харкова до Керчі, Феодосії і Сімферополя - у 2,8-3 рази, до Севастополя, Ялти і місць Південного узбережжя Криму - 2,4-2,7 рази [3]. Дешевизна чумацького візництва була обумовлена значно меншими витратами на утримання волів, а не ефективністю перевезень.

Оскільки Україна була, в основному, аграрним регіоном, то наявність достатньої кількості дешевого, хоча і малоефективного, транспорту зіграло важливу роль у розвитку її економіки в першій половині XIX ст., насамперед, сільського господарства, яке в цей період ставало на шлях товарного виробництва. Дешевий чумацький транспорт дав можливість широко розгорнути експорт хліба та іншої сільськогосподарської продукції за кордон. До чорноморсько-азовських портів чумаки доставляли щорічно 655,2 тис. т зерна [4]. Перевезення цих вантажів за відсутності залізниць було б неможливим без чумацького промислу. Чумацьке візництво сприяло процесу визрівання капіталістичних виробничих відносин у надрах феодально-кріпосного ладу.

Велику роль чумацький транспорт відіграв і в розвитку промисловості. Можливість використання для перевезення промислової продукції чумацького транспорту розширювала географію її збуту, адже чумаки досягали Уралу й Середньої Азії та інших віддалених куточків Російської імперії.

Чумаки були на той час єдиними транспортувальниками кам’яного вугілля, крейди, вапна, будівельного матеріалу, каміння, сприяючи розвитку тих галузей промисловості, що їх видобували або виготовляли. Всі ці вантажі чумаки перевозили на досить далекі відстані, навіть за межі України [5]. Чумацький промисел полягав не лише у перевезенні товарів, але й залучався в торгівельні відносини. На початку XIX ст. в руках чумаків знаходилася більша частина торгівлі такими важливими товарами, як сіль і риба. Надалі розміри і асортименти чумацької торгівлі значно розширилися. Особливо прибутковою для чумаків була торгівля сіллю з встановленням високого загороджувального мита на вивіз її з Криму. Лише в 1841 р., коли відкрили прямий відпуск солі просто з озер Криму, ця чумацька торгівля почала занепадати. Дорожні витрати чумаків не могли вже окупитися перевезенням солі і не давали їм заробітку [6].

Крім того, чумаки торгували ремісничими виробами, які вивозили з Лівобережжя, Правобережжя і Слобожанщини для продажу на південь України. Та й сам чумацький промисел був теж споживачем ремісничих товарів. Чумацька торгівля ремісничими виробами і споживання їх самими чумаками були поштовхом для розвитку багатьох галузей ремісничого виробництва в Україні [7]. Чумацька торгівля охопила всю Україну. Та не всякий чумак був торговельником. Були чумаки-наймити, що наймалися на візничий промисел. Чумаки-власники торгували самі, інколи залучаючи до того членів своєї родини. Серед чумаків були такі, що мали щонайменше до 20 пар волів. Не маючи можливості обійти їх своїми силами, вони наймали селян, які ставали звичайними наймитами. Найманий чумак мав право займатися торгівлею на власні кошти. Бували випадки, коли такий чумак після поїздки повертався додому вже заможним. Чумакування призводило до того, що деякі села, що знаходилися на чумацьких шляхах, виростали у великі поселення. Наприклад, Каховка на Дніпрі або Борислав.

Чумаки часто зупинялися біля переправ через ріки, у зв'язку з великою кількістю вантажів, переправи були завантажені. Зупиняючись тут, чумаки мали можливість розпродати частину свого товару. Там, де зупинялася велика кількість чумацьких возів, влаштовувалися ярмарки.

До 30-х рр. XIX ст. за своїми технічними й економічними показниками чумацький транспорт відповідав вимогам свого часу. Із збільшенням ролі купецького капіталу в соляній, рибній промисловості та торгівлі, питома вага чумаків у продажу цих товарів поступово зменшувалася.

З кінця 30-х рр. XIX ст. становище чумацького транспорту почало швидко змінюватися внаслідок інтенсивного освоєння степових районів України, що призвело до збільшення вартості чумацького транспорту. Підвищилися витрати чумаків на утримання волів у дорозі.

В цей же час активне будівництво залізниць за кордоном сприяло значному скороченню залізничних тарифів на перевезення вантажів. В 1861 р. перевезення вантажів волами в Україні коштувало втричі дорожче, ніж до ставка товарів залізницями у Західній Європі. За перевезення хліба з Балти до Одеси (194 км) платили стільки ж, скільки коштувала доставка хліба з Гавра до Тура (512 км) [8].

З будівництвом залізниць поступово гальмується розвиток чумацького промислу в Україні.

Література

1. Аксаков И. Исследование о торговле на украинских ярмарках. – СПб, 1858. – С.29.

2. Лазанская Т.И. Государственные крестьяне Украины в период кризиса феодально-крепостнической системы. – К., Наукова думка, 1989. – С.13.

3. Ястребов Ф. Разложение феодально-крепостнического строя и возникновение капитализма на Украине: Украина в первой половине ХІХ в. – К., 1936. – С.72.

4. ЦДІА України. – Ф.127. – Опис 875.- Справа 933.- Арк.53.

5. Слабеєв І.С. З історії первісного нагромадження капіталу на Україні. Чумацький промисел і його роль у соціально-економічному розвитку України ХVІІІ- першої половини ХІХ ст.. – К., 1964. – С.109.

6. Киевские губернские ведомости. – Киев. – 1841. – 19 июня.

7. ЦДІА України. – Ф.442. - Опис 1. – Справа 4324. – Арк.371.

8. Рожкова М. К вопросу о значении ярмарок во внутренней торгове дореформенной России (первак половина ХІХ в.) // Исторические записки. 1955. – Т.54. С.298.