Йордан Христина Ігорівна

Львівський національний університет імені Івана Франка

МИТО ЯК НЕПРЯМИЙ ПОДАТОК ТА ЕФЕКТИВНИЙ ФІНАНСОВИЙ ІНСТРУМЕНТ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ

На сучасному етапі розвитку економіки України все більшу роль серед непрямих податків відіграє мито.

За економічним змістом і характером дії мито належить до вартісних ринкових регуляторів зовнішньоторговельного обороту, тобто, як будь-який інший непрямий податок, мито збільшує ціну товару і знижує його конкурентоспроможність. Саме із цим пов’язана суперечлива економічна природа мита: основною причиною його виникнення є потреба державного захисту національного виробника, проте підвищення завдяки миту цін на імпортні сировину та обладнання стримує розвиток національного виробництва в цілому.

Актуальність теми полягає у тому, що мито відіграє важливу роль у держаному регулюванні зовнішньоекономічних відносин (далі – ЗЕД). Крім цього, для держави важливе значення має фіскальна функція митних платежів, які також є ефективним фінансовим інструментом регулювання економіки.

Метою дослідження є визначення суті мита, його видів, цілей, функцій та роль митних платежів у регулюванні економіки та зовнішньоекономічних відносинах.

Даній тематиці присвячували свої праці такі відомі науковці, як Голомовзий В.М., Гребельник О.П., Григор'єв О.Ю, Дубініна А.А., Жорін Ф.Л., Мельник Т.М., Науменко В.П., Панкова Л.А., Пашко П.В., Руссков В.А., Сорокіна С.В.

Виклад основного матеріалу. Митне оподаткування – один із напрямків митної політики держави, спосіб митного регулювання. Становлення та розвиток митної справи в Україні здійснюється в напрямку уніфікації із загальноприйнятими в міжнародній практиці нормами і стандартами.

Мито являє собою податок на товари та інші предмети, що переміщуються через митний кордон. Суб’єктами сплати мита є як фізичні, так і юридичні особи при здійсненні експортно-імпортних операцій. Об’єктом оподаткування є митна вартість товарів або інших предметів, які переміщаються через митний кордон України, або їх кількісні показники [9, с. 38].

Роль мита визначається відповідно до його функцій – фіскальної та регулювальної. У фіскальній функції мито служить для наповнення дохідної частини бюджету, однак на сучасному етапі розвитку значної ролі не відіграє. У регулювальній функції мито може слугувати для захисту або стимулювання вітчизняного виробництва [9, с. 40].

Основними цілями застосування мита перш за все є:

· реалізація зовнішньоторговельної політики держави;

· створення сприятливих умов для розвитку національного виробника (зокрема, окремих галузей економіки);

· встановлення справедливого конкурентного середовища на внутрішньому ринку країни;

· забезпечення оптимального платіжного балансу;

· формування раціональної структури експорту та імпорту;

· сприяння структурній перебудові економіки країни;

· наповнення дохідної частини державного бюджету;

· сприяння інтеграції економіки країни до світового економічного простору.

Сьогодні відповідно до чинного законодавства України митними органами при переміщенні товарів та інших предметів через митний кордон справляються: митні збори, мито, акцизний збір (при ввезенні), ПДВ (при ввезенні), єдиний збір (при ввезенні).

Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх ввезенні на митну територію України. Вивізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх вивезенні за межі митної території України.

В залежності від специфіки оподаткування ввізне та вивізне мито буває:

1. адвалерне, що нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів (легкові автомобілі);

2. специфічне, що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів (сигарети, нафтопродукти, горілка);

3. комбіноване, що поєднує обидва ці види митного обкладання;

4. сезонне ввізне та вивізне мито нараховується на строк не більше чотирьох місяців з моменту їх встановлення [10, с. 83].

Ввізне та вивізне мито нараховується митною службою України і вноситься до Державного бюджету України.

Транзитне мито стягується з товарів, які перетинають національну територію транзитом.

Також існують особливі види мита в Україні:

1. спеціальне;

2. антидемпінгове;

3. компенсаційне.

Спеціальне мито застосовується:

· як захисний захід: якщо товари ввозяться на митну територію України у таких кількостях або на таких умовах, які завдають чи загрожують завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних або безпосередньо конкуруючих товарів;

· як запобіжний захід щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують загальнодержавні інтереси в цій галузі, для припинення недобросовісної конкуренції;

· як захід у відповідь на дискримінаційні дії з боку іноземних держав проти України [10, с. 84].

Антидемпінгове мито застосовується у випадках:

· ввезення на митну територію України товарів за ціною, істотно нижчою за її конкурентну ціну в країні експорту, що загрожує завдати шкоди вітчизняним виробникам;

· вивезення за межі митної території України товарів за ціною, істотно нижчою за ціни інших експортерів таких товарів.

Ставка антидемпінгового мита не може перевищувати різниці між конкурентною оптовою ціною об’єкта демпінгу в країні експорту і заявленою ціною при його ввезені на митну територію України або різниці між ціною об’єкта демпінгу з України і середньою ціною українського експорту подібних або безпосередньо конкуруючих товарів на той же період часу [10, с. 87].

Компенсаційне мито застосовується у випадках:

· ввезення на митну територію Україну товарів, при виробництві або експорті яких прямо чи побічно використовувалась субсидія, якщо таке ввезення завдає чи загрожує завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних до безпосередньо конкуруючих товарів чи перешкоджає організації або розширенню виробництва подібних товарів в Україні ;

· вивезення за межі митної території України товарів, при виробництві або експорті яких прямо чи побічно використовувалася субсидія.

Ставка компенсаційного мита не може перевищувати виявленого розміру субсидій [10, с. 88].

Для визначення митної вартості валюта контракту перераховується у національну валюту України за курсом НБУ, що діє на день подання митної декларації або перетину кордону. При встановленні митної вартості до неї включаються ціна товару, зазначена в рахунка-фактурах, а також витрати на транспортування (навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування) до пункту перетинання митного кордону, комісійні, брокерські послуги тощо. За явної невідповідності заявленої митної вартості реальним цінам її величину встановлює митна служба, виходячи з цін на ідентичні товари чи інші предмети, що діють у провідних країнах-експортерах зазначених товарів [5, с. 3].

При справлянні мита встановлена розгалужена система пільг. Так, наприклад, від сплати мита повністю звільняються:

· транспортні засоби, на яких здійснюються регулярні міжнародні перевезення;

· товари, що підлягають поверненню у власність держави;

· товари та предмети, що стали в результаті пошкодження непридатними для використання;

· товари, які ввозяться або вивозяться в межах обсягу, встановленого Митним Кодексом України [4, с. 68].

Існує два методи, за якими обчислюється сума мита, що підлягає сплаті до бюджету:

· у процентах до митної вартості товарів;

· у встановленому грошовому виразі на одиницю товару.

За порушення митних правил можуть бути накладені такі стягнення:

1. попередження;

2. штраф;

3. конфіскація товарів – безпосередніх предметів порушення митних правил, товарів із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил [4, с. 71].

Отже, на відмінну від інших непрямих податків мито є дійовим фінансовим інструментом державного регулювання економіки країни.

Переваги мита як непрямого податку у фінансовій системі держави пов’язані насамперед із його роллю у формуванні доходів державного бюджету.

По-перше, для мита, які і для інших непрямих податків, властиве швидке надходження. Відбувся перетин товаром кордону – здійснюється перерахування мита на рахунки Державного казначейства України.

Це, в свою чергу, дає кошти для фінансування видатків бюджету.

По-друге, оскільки митом охоплюються товари народного споживання, то досить високою є ймовірність його повного чи майже повного надходження (адже у кінцевому підсумку мито, як і інші непрямі податки, сплачує покупець, кінцевий споживач). Зупинити процес споживання товарів і послуг ніхто не може, а прибуток, наприклад, те чи інше підприємство може і не отримати, отже держава не одержить податок з прибутку.

По-третє, мито як непрямий податок впливає також на споживачів, оскільки держава може регулювати процес споживання, стимулюючи його в одних напрямках і стримуючи в інших. Безперечно, таке регулювання має бути гласним і відкритим, бо не завжди інтереси держави збігаються з інтересами суспільства. Таке регулювання також не може задовольнити інтереси всіх верств населення, однак воно необхідне. Тому диференціація ставок мита пояснюється не тільки його роллю у формуванні зовнішньої політики держави, а й необхідністю регулювання споживчого попиту на внутрішньому ринку країни.

По-четверте, за деяких умов мито та інші непрямі податки на відмінну від прямих впливають на процеси накопичення, оскільки вони менше впливають на прибуток підприємців, який є одним із джерел накопичення, а також тому, що за їх допомогою держава може змінювати співвідношення між споживанням та накопиченням, якщо витратить кошти, одержані за рахунок обмеження споживання, та інвестиційні заходи.

По-п’яте, з погляду вирішення фіскальних завдань непрямі податки, зокрема мито, завжди ефективніші за прямі. Це пов’язано з цілою низкою чинників. Одна з головних причин полягає в різних базах оподаткування: прибутку або доходу при прямому  оподаткуванні, обсяг та структури споживання – при непрямому. Відомо, що економічний розвиток усіх без винятку країн має циклічний характер, з тим чи іншим  періодом коливань, економічне зростання чергується зі спадами в економічному розвитку. Саме в період кризового падіння економіки, коли знижуються макроекономічні показники розвитку, спостерігається зменшення бази оподаткування, що призводить за незмінних ставок та умов оподаткування до зменшення надходжень до бюджету. Практика свідчить, що база прямих податків є більш чутливою до змін в економічному розвитку, ніж непрямих.

Основним недоліком мита як непрямого податку є те, що його сплата не залежить від розміру доходів платників. Оскільки рівень споживання має певний мінімум, частка непрямих податків у доходах громадян тим вища, чим нижчий рівень доходів. Отже, мито стає великим тягарем для малозабезпечених верств населення.  Це особливо відчутно в нинішній період переходу до вільного ціноутворення. Зростання цін під впливом різних чинників поставило малозабезпечені версти населення у вкрай скрутне становище.

 Таким чином, мито, як економічна категорія, – це непрямий податок на товари та інші предмети й цінності, що переміщуються через митний кордон країни.

Питання визначення функцій мита в сучасній науковій думці є дискусійним. Складність проблем пов’язана насамперед з суперечливою економічною природою мита. З одного боку, мито є податком, а податок історично по суті – засіб мобілізації доходів до бюджету, тобто ця економічна категорія характеризується виконанням фіскальної функції. З другого боку, мито – це дійовий інструмент реалізації зовнішньої політики країни, важлива складова економічного регулювання. Водночас мито є ефективним стимулятором (фактично – також регулятором) макроекономічних процесів. Складність полягає в тому, що основні цілі запровадження мита перебувають у стані протиріччя, і кожна країна на певному етапі свого розвитку має по-новому вирішувати для себе, з якою метою встановлювати митне оподаткування.

Висновки. Митне оподаткування відіграє неоднозначну роль у регулюванні економічних і соціальних процесів у державі, оскільки уряд завжди має збалансовувати внутрішні й зовнішні інтереси країни. Також неоднаковим є рівень впливу експортного та імпортного мита на економічні і соціальні процеси в державі, оскільки вони мають різне призначення.

Література:

1. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (із змінами і доповненнями). // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1991. – №29. – ст. 377.

2. Закон України «Про Єдиний митний тариф» (із змінами і доповненнями). // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1993. – №19. – ст. 259.

3. Гребельник О.П. Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 696 с.

4. Дубініна А.А., Сорокіна С.В. Основи митної справи в Україні: Навчальний посібник. – К.: Професіонал, 2004. – 360 с.

5. Єгоров О. Функціональна система митно-тарифного регулювання на етапі інтеграції України до СОТ // Вісник АМСУ. – 2004. – №1. – С.3-12.

6. Жорін Ф.Л. Правові основи митної справи в Україні: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 241 с.

7. Мельник Т.М. Зовнішня торгівля України: стан та проблеми // Формування ринкових відносин в Україні. – 2004. – №2. – С. 20-24.

8. Митний кодекс України та нормативно-правові акти, що регулюють його застосування Упоряд.: П.В. Пашко, В.П. Науменко. Зб. док. – К.: Знання, 2004. – 1173 с.

9. Митне регулювання / Голомовзий В.М., Панкова Л.А., Григор'єв О.Ю. та ін. – Львів: Львівська політехніка, 2004. – 240 с.

10. Науменко В.П., Пашко П.В., Руссков В.А. Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2006. – 394 с.