Педагогічні науки/Теоретичні і методологічні проблеми

К. ф. н., доцент, Лабінська Б. І.

Київський національний лінгвістичний університет

Системний підхід як метод аналізу

розвитку методики навчання іноземних мов

на західноукраїнських землях у 1867–1939 рр.

Системний підхід – це метод наукового пізнання, в основі якого лежить розгляд об᾿єктів у вигляді систем; передбачається аналіз явища як складної єдності, а не як простої суми елементів.

Виділяючи системні властивості розвитку методики навчання ІМ на західноукраїнських землях спираємося на праці розробників методології системного підходу у педагогічній науці таких авторів як Горбатенко В.П., Зязюна І., Загвязинського В.І., Краєвського В.В. та ін., у методичній науці Бігич О.Б., Бім І.Л., Бориско Н.Ф, Зимньої І.А., Ніколаєвої С.Ю., Пассова Ю.І., Щукіна А.М. та ін.

Грунтуючись на положення, сформульовані вищезазначеними вченими системного підходу, можна виділити такі основні принципи системного дослідження: системний підхід представляє собою методологічну дослідницьку орієнтацію, яка базується на розгляді об’єкта дослідження системи; системний підхід є підходом до досліджуваної системи як до цілого, наслідком чого є уявлення про середовище системи та її елементи; поняття системи конкретизується через поняття зв’язку, причому серед усіх типів зв’язків особливе місце посідають системотворчі зв’язки; стійкі зв’язки утворюють структуру системи, тобто забезпечують впорядкованість її елементів, а спрямованість і специфіка цієї впорядкованості визначає організацію системи; структура, у свою чергу, може характеризуватися як по горизонталі (зв’язки між однотипними елементами системи, або елементами одного рівня), так і по вертикалі (ієрархічні зв’язки); зв’язок між різними рівнями реалізується за допомогою управління [5, с. 22 ].

Використання системного підходу як дескриптивного методологічного засобу уможливлює окреслити й описати ретроспективу розвитку методики навчання ІМ на західноукраїнських землях 1867–1939 років як взаємозв’язок різних компонентів, що утворюють певну цілісність, властивості якої є інтегративними. Виникнення нової якості, що інтегрує компоненти в ціле уможливлює зворотний вплив системи на компоненти. Крім того, методика навчання ІМ розглядається як неперервний процес змін у навчанні ІМ в єдності із суспільними перетвореннями, які дозволяють інтегрувати чисельність часткових проблем і роз᾽вязувати їх як загальну. Так, наскрізною ідеєю нашого дослідження є твердження про вплив історичних, соціальних та політичних факторів, прогресивних методичних концепцій зарубіжних вчених на розвиток методики навчання ІМ, зміни у самій методичній науці, пов’язані з появою нових методичних ідей, цілей, змісту, методів і засобів навчання ІМ, що охоплює зв᾽язки як усередені одного рівня, так і між різними ієрархічними рівнями по всій структурі. При цьому системний підхід дозволяє встановити загальну методологічну орієнтацію дослідження на повноту й цілісність в осмисленні всієї багатогранності і поліаспектності внутрішніх і зовнішніх зв’язків у системі навчання ІМ у західноукраїнському регіоні як до цілого, наслідком чого є уявлення про середовище системи та її компонентів [5, с. 2].

Специфічною особливістю застосування системного підходу буде врахування нових положень, які з’явилися на західноукраїнських землях під час навчання ІМ за певним методом, що об’єднані у систему навчання ІМ і стали її компонентами. Компоненти виступають як носії системної якості, що виконують в системі певні функції. Сукупність цих компонентів у системі навчання ІМ розглядаються як ціле, що має спільну для компонентів системи мету, адже система є продуктом своїх компонентів. Взаємодія та взаємозалежність компонентів зміцнює й модифікує систему в цій якості, забезпечує її існування і розвиток.

У процесі системного аналізу тенденцій розвитку методики навчання ІМ на західноукраїнських землях з᾽ясовуються не тільки причини – історико-соціальні та організаційно-освітні, але і їх вплив на результати навчання ІМ, що породжені цими причинами. Так, наприклад, збільшення уваги до німецької мови і пошуку нових методів навчання у Західній Україні за часів Австро-Угорщини були викликані соціально-історичними обставинами, а відносно позитивний результат, як зазначається у статті “Деякі хиби наукові в школах народних”, полягав у тому, що учні змушені були з раннього віку вчитися спілкуватися німецькою мовою [1, с. 8-10].

Аналізуючи методологію системного підходу необхідно додати наступні положення системного підходу, які допоможуть встановити властивості системних об’єктів:

‒ навчання ІМ у середніх навчальних закладах складає відносно самостійне коло питань, але вивчається у тісному зв’язку з соціальним замовленням суспільства, цілями навчання та виховання, принципами і змістом навчання ІМ та ін.;

– система навчання розглядається як багаторівнева ієрархічна будова, в межах якої визначається характер взаємодії усіх елементів, що складають систему навчання ІМ [4, с. 37]. У структурі системи навчання ІМ у середніх навчальних закладах слідом за сучасними методистами Бігич О.Б., Бориско Н. Ф., Ніколаєвою С. Ю. виділяються три рівні. На першому рівні система навчання розглядається із загальних позицій як система, що створює взаємодію методики як науки та всієї об’єктно-предметної галузі. На цьому рівні у процесі взаємодії двох підсистем методики як науки та її об’єктно-предметної галузі відбувається збільшення обсягу теоретичних знань з методики і використання їх практично – у процесі навчання ІМ на західноукраїнських землях. На другому рівні система навчання співвідноситься зі сферою навчання конкретної ІМ. На цьому рівні навчання розглядається як складна ієрархічна система, що наповнена конкретним змістом, спрямованим на навчання конкретної ІМ. На третьому рівні система навчання ІМ розглядається як реальний навчально-виховний процес, головними компонентами/підсистемами якого є учитель, учні і матеріальні засоби навчання.

У рамках системи навчання аналізуємо її особливості: функціональність, складність, відкритість. Функціональність системи у процесі навчання залежатиме від поставленої мети, цілей та змісту навчання ІМ. Складність охопить багато підсистем, які у процесі навчання вступатимуть у певні взаємозв’язки одна з одною та із середовищем як цілісні утворення, що знаходяться у певній ієрархічній залежності. Ієрархічність буде аналізуватися також на трьох рівнях: 1) перший “власний” рівень – вивчення розвитку методики навчання ІМ на західноукраїнських землях як феномена; 2) другий рівень – “зовнішний” рівень – дослідження історико-соціального положення, освітньо-організаційних трансформацій у зазначених територіальних і хронологічних межах як передумови розвитку методики навчання ІМ; 3) третій рівень - “внутрішній” – вивчення навчальних програм, структури і змісту підручників, методу навчання ІМ. Відкритість системи розглядається як система, що піддавалася впливу з боку середовища (тут йдеться також про вплив методичних концепцій європейських країн) і включає до своєї структури нові підсистеми, поява яких зумовлена досягненнями самої методики і суміжних з нею наук.

Побудова дослідження на основі системного підходу дає змогу розглядати результати навчання ІМ як керований і некерований процес оволодіння ІМ. Керований процес оволодіння ІМ полягає в результаті навчання і засвоєння мовленнєвого досвіду свого учителя. Ефективність такого навчання залежить від кваліфікації учителя і здібностей учня до оволодіння ІМ. У другому випадку оволодіння ІМ має некерований характер і відбувається в умовах безпосереднього контакту учня з носієм мови. Керований і неккрований процес оволодіння ІМ на західноукраїнських землях розглядається упродовж всього досліджуваного періоду. Утім некерований процес оволодіння ІМ набуває особливого значення у період до 1918 р., коли західноукраїнські землі перебували у складі Австро-Угорщини і учні мали можливість спілкуватися з носіями німецької мови. Крім того, віднайдені окремі факти, які свідчили, що до жіночих середніх закладів запрошувалися носії мови – вчителі французької і англійської мов [3, с. 187].

У системному підході ми спираємось на цілісність щодо системи навчання ІМ – інакше кажучи, дотримання принципу цілісності в дослідженні й обережного підходу до виокремлення окремих сторін з метою спеціального вивчення, елементів, відносин навчального процесу. Виокремлення здійснюється умовно, тимчасово, постійно співвідносячи одержувані результати з ходом усього процесу в цілому та його результатами. Зязюн І. відмічає, що необхідність цілісності завжди бажана в реалізації кожного із методологічних підходів, а також, що не менш важливо, цілісності усієї системи підходів [2]. Пріоритетною є увага до цілісних властивостей досліджуваного методичного феномену, що є бажаним результатом взаємодії у їх сукупності, не тотожних можливостям у їх окремості. Саме тому методологію цілісності використовуємо в процесі реалізації всіх інших підходів.

Література:

1. Деякі хиби наукові в школах народних // Bukowiner Lehrerstimme. Czernowitz, 1897. – N 10. – S. 8 – 10.

2. Зязюн І. Цілісний методологічний підхід у педагогічному науковому дослідженні / І. Зязюн // Професійне становлення особистості: проблеми і перспективи: Матеріали IV міжнародної науково-практичної конференції (24‒26 жовтня 2011 року) – Хмельницький : 2011. – 405 с.

3. Курляк І. Є. Розвиток класичної освіти на західноукраїнських землях (XIX - перша половина XX ст.) : дис... доктора пед. наук : 13.00.01 / Ірина Євгенівна Курляк. − Київ, 2000. − 473 с.

4. Ніколаєва С.Ю. Методика викладання іноземних мов у середніх навчальних закладах: Підручник. Вид. 2-е, випр. і перероб. / Кол. авторів під керівн. С.Ю. Ніколаєвої. ̶ К. : Ленвіт, 2002. – 328 с

5. Cинергетичний дискурс проблематики націєтвоорення / [Електронний ресурс] // – 2011. – Режим доступу : npu.edu.ua/!e-book/book/html/D/ispu_ksue_Nesterenko/70.html