Єрмакова В.І.

Сумська філія Харківського національного університету внутрішніх справ

Проблеми виховання особистості в Україні

Сучасна соціокультурна ситуація, що склалася в Україні, характеризується руйнуванням старої системи цінностей, яка існувала протягом десятиліть, і досить повільним створенням нової, утвердженням пріоритету матеріальних цінностей над духовними, недовірою до державної влади, устремліннями людей у всьому розраховувати на власні сили, що призводять до цінносно - смислової дезорієнтації, росту індивідуальної спрямованості індивідів, до їх уособлення від інших людей, від суспільного життя, від цінностей культури й супроводжується спотвореним мисленням, антигуманними діями, порушенням закону, ростом злочинності, хабарництва.

Зміни в усіх сферах життя, зокрема в соціальній, передбачають формування соціальної особистості, адекватної новим вимогам, яка вміє «жити в громадянському суспільстві, усвідомлює свою належність до українського народу, сучасної європейської цивілізації, орієнтується в реаліях і перспективах соціокультурної динаміки, підготовлена до життя і праці у світі, що змінюється», про що зазначено в Національній доктрині розвитку освіти [1,4]. Тобто постає питання формування такої сучасної особистості, яка повинна мати розвинену соціальність, позитивну соціальну спрямованість стосовно інших людей, соціуму.

Під соціальним вихованням ми розуміємо керований елемент процесу соціалізації; один із різновидів вихованням поряд з естетичним, фізичним, трудовим тощо. І розглядаємо соціальне виховання як цілеспрямований, планомірний і систематичний процес створення сприятливих умов та заходів у соціумі [2,5].

Складність пояснення соціального виховання прихована в особливому його змісті. Сутність людини вбачається або в самій людині, або в тому, що впливає на неї в середовищі [3,6].

У наш час надзвичайно гострою є проблема збільшення правопорушень серед дітей і молоді. Безперечно, правопорушення тісно пов’язані з процесами деморалізації суспільства, бездомності, безробіття, зі стрімким розвитком наркоманії, токсикоманії, поширенням інших соціально негативних явищ [4,95].

Протиправна поведінка є наслідком нездатності окремої людини знайти дозволений юридичними нормами спосіб задоволення власних потреб. Прочини протиправної поведінки слід шукати в соціальних умовах існування людини й особливостях її особистості, насамперед її мотиваційної сфери [4,96].

Соціально – педагогічна робота з правопорушниками має на меті запобігти поширенню правопорушень як соціального явища, їх негативним наслідкам, формуванню схильності до протиправної поведінки, створення умов для повернення до нормативного способу життя осіб, схильних до протиправної поведінки [4, 97].

Проблема сімейного виховання займає також значне місце у сфері проблеми виховання особистості у нашій країні. Зародки негативної поведінки людина отримує ще в дитинстві , від батьківської ласки, любові, а ймовірніше, від її надмірності, від суворого покарання, через психічне й фізичне перевантаження батьків, брак часу просто поговорити з дитиною, вислухати її, зрозуміти, дати пораду. В. Сухомлинський уважав сім`ю головним чинником впливу на дитячу особистість. Усе залежить від того, у якій родині буде виховуватися дитина. В останні роки кількість дітей, яких називають «важкими», помітно збільшилася. Це пов’язано із соціальним становищем сімей і людства загалом Слабким став і потенціал виховання, руйнуються моральні засади родини, утрачаються головні людські цінності [5, 91-92].

Отже, головними причинами «важкості» були й залишаються сирітство, бездоглядність, низький рівень духовного розвитку батьків, консерватизм учителів, помилки в шкільному та сімейному вихованні. Зовнішні негативні явища у взаємодії зі слабостями й відхиленнями в психіці створюють внутрішні причини для важко вихованості й аморальної поведінки. Закінчити свою статтю я б хотіла таким висловом видатного українського педагога й письменника В Сухомлинського: «…дитинство – найважливіший період людського життя, не підготовка до майбутнього життя, а справжнє блискуче, самобутнє, неповторне життя. І від того, як пройшло дитинство, хто вів дитину за руку в дитячі роки, що ввійшло в її розум і серце з навколишнього світу, - від цього здебільшого залежить, якою людиною стане сьогоднішній малюк…» [6, 94].

Література:

1. Національна доктрина розвитку України у ХХI столітті //Освіта України. – 2002. - №33. – 23 квітня. – С.4.

2. Розвиток соціальної особистості як соціально – педагогічна проблема / О. М. Пахомонова // соціальна педагогіка: теорія та практика. – 2006. №3. С.4-9.

3. Соціальний характер виховання // Шлях освіти. – 2004. - №3. – С.6-9.

4. Профілактика правопорушень серед підлітків як соціально – педагогічна проблема / Н. В. Мотунова // Соціальна педагогіка: теорія та практика. – 2011. - №3. – С.95-102.

5. Бездоглядність і правопорушення як наслідки хибного виховання / О. В. Галич // Соціальна педагогіка: теорія і практика – 2011. - №2. – С.91-95.