Пивовар О.О.

Науковий керівник: Головінов М.І., к.е.н.,доцент

Донецкий национальный университет экономики и торговли имени М.Туган-Барановского

Діагностика загрози банкрутства підприємства в системі антикризового управління

Перехід до ринкової економіки викликав появу нового поняття - банкрутство підприємства. Станом на 01.02.2011 року загальна кількість підприємств, які перебувають в процедурах банкрутства, становить 14509 підприємств [3].

Значний внесок у дослідження даної наукової проблеми зробили вітчизняні й зарубіжні вчені: Е. Альтман, У. Бівер, Р. Ліс, Г. Спрінгейт, Дж. Таффлер, Г. Тішоу, Д. Дюран, Р. Сайфуллін, Г. Кадиков, В.Ковальов та ін.

У відповідності з чинним законодавством під банкрутством підприємства розуміється ситуація, пов'язана з недостатністю активів у ліквідній формі, нездатність підприємства задовольнити у встановлений для цього строк пред'явлені до нього з боку кредиторів вимоги а також виконати зобов'язання перед бюджетом.

В умовах нестабільної економіки, уповільнення платіжного обороту, високої інфляції, нестабільності податкової системи, політичної нестабільності, невизначеності, недостатньої кваліфікації менеджерів підприємства інститут банкрутства набуває все більшого поширення.

Разом з тим, в господарській практиці останніх років почастішали випадки навмисної самоліквідації підприємств, які, забезпечивши залучення значного обсягу позикового капіталу (в грошовій, товарній та інших формах) і використавши його з метою наживи окремих осіб, оголошують себе банкрутами для того, щоб піти від розрахунків. Механізм таких дій кваліфікується як «фіктивне банкрутство» та переслідується в кримінальному порядку [2,с286].

На сучасному етапі розвитку економіки виявлення несприятливих тенденцій розвитку підприємства і пророкування банкрутства здобувають першорядне значення. Разом з тим, методик, що дозволяють з достатнім ступенем вірогідності прогнозувати несприятливий результат, практично немає.

Подолання кризового стану вимагає розробки спеціальних методів управління підприємством. Ринкова економіка сформувала систему методів попередньої діагностики і можливого захисту підприємства від банкрутства. Реалізацією цих методик на практиці займаються менеджери з антикризового управління [1,с.162].

Завдання менеджерів полягає в діагностуванні передбачуваного банкрутства на ранніх стадіях його виникнення. Це дозволяє своєчасно відреагувати на проблему і скористатися механізмом захисту або обґрунтувати необхідність застосування послідовних процедур з реорганізації підприємства. Якщо ці заходи не виводять підприємство з кризи і не сприяють його фінансового оздоровлення, воно в добровільному або примусовому порядку припиняє свою діяльність і починає ліквідаційні процедури.

Мета антикризового управління в цьому випадку формулюється наступним чином: відновлення платоспроможності та відновлення достатнього рівня фінансової стійкості підприємстві Згідно мети розробляється спеціальна політика антикризового управління підприємства при загрозі банкрутства. Вона являє собою частину загальної стратегії підприємства і полягає в розробці та використанні системи методів попередньої діагностики загрожує банкрутства і механізмів оздоровлення підприємства, що забезпечують захист від банкрутства.

Висока ймовірність виникнення і розвитку кризи в процесі діяльності будь-якого підприємства зумовлює необхідність здійснення спеціалізованого антикризового управління. Останнім часом цей термін набув значного поширення, однак розуміння сутності цього напряму управління, його змісту, особливостей, теоретичного підґрунтя ще знаходиться на стадії формування. Це спричинює різні підходи та тлумачення, нетотожність оцінок окремих базових положень.

За останні роки у країнах СНД видано значну кількість спеціалізованих колективних та індивідуальних монографій, науково-методичних видань, присвячених проблемам антикризового управління підприємства, в яких поряд з іншими питаннями знайшли висвітлення і змістовні ознаки цього терміну.

Загальновизнано, що антикризове управління слід розглядати як один з функціональних напрямів управління підприємством (як різновид організації"), тобто, згідно з концепцією М. Мескона, як „процес планування, організації, мотивації та контролю, необхідний для того, аби сформулювати та досягти цілей, що стоять перед організацією"[4, с 38]. Виживання, тобто можливість існувати якомога довше, є найважливішим завданням більшості організацій, тому антикризове управління, безперечно, є складовою менеджменту підприємства в цілому. Ця точка зору підтверджується у визначенні антикризового управління проф. Е.О. Уткіна - „складова загального менеджменту на підприємстві використовує його кращі прийоми, засоби та інструменти, орієнтується на запобігання можливим ускладненням у діяльності підприємства, забезпечення його стабільного успішного господарювання" [6, с 13].

Можливість антикризового управління визначається насамперед людським фактором. Тільки усвідомлена діяльністю людини дозволяє шукати та знаходити шляхи виходу з критичних ситуацій, концентрувати зусилля для розв'язання найбільш складних та болючих проблем, накопичувати досвід переборення криз та творчо використовувати його з врахуванням реалій поточної макроситуації та особливостей господарської системи підприємства. Доцільність впровадження антикризового управління продовжує залишатися одним з дискусійних питань, особливо в закордонній літературі та практиці. Так, англійські фахівці базують свою точку зору на теорії Дж. Дарвіна щодо виживання сильніших. При капіталізмі ресурси суспільства перерозподіляються через механізм банкрутства від власника неефективного до власника ефективного, який спроможний використовувати їх з максимальною віддачею для себе та суспільства.

Державні методики проведення діагностики фінансового стану та загрози банкрутства затверджуються Міністерством фінансів України, Агентством з питань банкрутства, іншими державними органами та є обов'язковими для використання в певних ситуаціях, перелік яких визначено.

В Україні прикладом державних методик є:

• „Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій", яка затверджена наказом Агентства з питань запобігання банкрутству № 37 від 21.03.1997 p. [5];

• „Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства", затверджені наказом Міністерства економіки України від 17 січня 2001р. №10.

Залежно від методики формування узагальнюючого висновку стосовно наявності кризи та загрози банкрутства підприємства сучасні методичні підходи можна об'єднати у дві великі групи:

1) які передбачають формування узагальнюючого висновку суб'єктивним шляхом;

2) які передбачають отримання узагальнюючого висновку шляхом певної обробки результатів дослідження з окремих напрямків та на базі застосування різних методик.

У першому випадку узагальнення проводиться особою, що здійснює діагностику самостійно (індивідуально), враховуючи усі особливості конкретного підприємства. У другому випадку використовуються спеціально розроблені методи агрегування індивідуальних результатів дослідження, що суттєво полегшує формування узагальнюючого діагностичного висновку.

Серед найбільш поширених методів формування узагальнюючого висновку виділяють такі як:

1) індексний метод, при використанні якого окремі оціночні показники переводяться в індекси шляхом порівняння з еталонними значеннями, попередньо досягнутими показниками або показниками інших підприємств, з подальшим розрахунком інтегрального індексу;

2) бальний метод, сутність якого полягає у присвоєнні кожному оціночному показникові певної кількості балів відповідно до його фактичного значення за спеціально розробленою шкалою оцінювання; залежно від суми набраних балів формується загальний висновок відносно глибини кризи;

3) графічний метод, застосування якого передбачає побудову деякого „поля оцінювання", його поділ на певні зони, які відповідають певному рівню ризику банкрутства та знаходження положення конкретного підприємства в межах певних зон;

4) статистичний метод, який для отримання узагальнюючого висновку передбачає використання спеціально розроблених економіко-математичних моделей (Z-рахунку та йому подібних) на основі попередньої математичної обробки (дискримінантного або кластерного аналізу) великого обсягу статистичної інформації стосовно діяльності підприємств, що реально стали банкрутами або запобігли цій ситуації [1,c. 121].

Застосування статистичного методу є найбільш поширеним у зарубіжній практиці завдяки його простоті та високій точності результату. Однак в умовах України використання запозичених з іноземних джерел різноманітних моделей діагностування є некоректним у зв'язку зі специфікою діяльності українських підприємств та їх невідповідністю умовам діяльності підприємств, на базі яких побудовано модель (має місце часова, параметрична та методична невідповідність). У той же час використання дискримінантного та кластерного аналізу для обробки відповідним чином сформованої статистичної бази українських підприємств дозволяє формувати адекватні статистичні моделі, що мають високу прогностичну якість.

Найбільш суттєвим при використанні різноманітних методичних прийомів формування узагальнюючого висновку є значущість (вагомість) окремих показників оцінки. У графічному методі оціночні даного підходу, оскільки окремі оцінні показники мають різну значущість для оцінки глибини кризи підприємства), в інших методах використовуються спеціальні вагові коефіцієнти для кожного показника, які визначають ступінь його значущості для узагальнюючої оцінки. Вагові коефіцієнти, як правило, встановлюються суб'єктивно (на розсуд суб'єкта оцінювання), що суттєво погіршує об'єктивність діагностичного висновку, хоча в спеціальній літературі широко описані методики, використання яких дозволяє обґрунтувати вагомість окремих напрямів дослідження або суджень окремого експерта.

Основними документами, які мають розроблятися на підприємстві, що опинилося в кризовому стані, є антикризова програма та план антикризових заходів.

Антикризова програма має бути укрупненою та розроблятися в цілому по підприємству. За потреби можуть розроблюватися антикризові підпрограми по окремих підрозділах та функціональних службах підприємства (як розвиток та уточнення заходів, передбачених на рівні підприємства).

Антикризова програма розроблюється на підставі проведеної діагностики фінансового стану та загрози банкрутства підприємства, наслідків виникнення ситуації банкрутства, оцінки можливостей підприємства щодо локалізації кризи. її місце в загальному процесі антикризового управління.

Необхідно обговорити та узгодити антикризову програму з власниками підприємства, оскільки окремі заходи з відновлення платоспроможності можуть зачіпати їх інтереси, не відповідати стратегічному баченню перспектив розвитку підприємства.

Таким чином, можна зробити висновок, що банкрутство є кризовим станом і його подолання вимагає спеціальних методів фінансового управління. Ринкова економіка виробила велику систему фінансових методів діагностики банкрутства і виробила методику прийняття управлінських рішень в умовах загрози банкрутства. Основою методики є три положення:

- Діагностика банкрутства;

- Виявлення факторів, що впливають на кризовий розвиток;

- Вироблення антикризових механізмів управління фінансами.

Ця методика призначена не тільки для підприємств, де криза очевидна і необхідно вживати невідкладних заходів по стабілізації, а для всіх підприємств, що працюють в ринкових умовах, оскільки її особливості такі, що дозволяють виявити на ранній стадії і усунути негативні чинники розвитку підприємства, намітити шляхи їх усунення.

Література:

1. . Андрушко О.Б. Моделювання діагностики кризового стану та загрози банкрутства підприємства / О.Б. Андрушко, М.Р. Горбачовська // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». – 2006. –№ 2 (552). – С. 114–163.

2. Василенко В.О. Антикризове управління підприємством / Василенко Валентин Олександрович: Навч. посіб. для студ. вищих навч.закл..- К.:ЦУЛ, 2007. –№ 1 (487). – С.351

3. Державний департамент з питань банкрутства: Аналітична інформація щодо реалізації державної політики у сфері банкрутства. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: - http://www.sdb.gov.ua/control/uk/publish/article.

4. Мескон М «Основы менеджмента» / Мескон М Альберт М., Хедоури Ф. – М.: Изд-во Дело, 1997 .-704 с

5. Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій. Затверджено наказом Агенства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій [Наказ від 21.03.1997 № 37]: законодавство України / / Інформаційний портал України. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0288-97

6. Уткин Э.А. Антикризисное управления / Э.А. Уткин. – М.: Изд-во ЭКМОС, 1997. - С.400.