Экономические науки/2. Экономика предприятия

Сандул О. К.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Теоретична характеристика методів діагностики фінансової неспроможності підприємства

Слово «діагностика» вперше з'явився в медицині. Під цим терміном мали на увазі метод спеціального дослідження людини з метою з’ясування медичного висновку про стан її здоров'я і, в разі виявлення відхилень, визначення виду хвороби та причин її появи. З грецької мови термін «діагноз» означає «точно розпізнати, досліджувати, скласти думку». У медицині діагностування є складовою циклу лікувального процесу. Широке використання методи діагностики знайшли і в техніці. Так, під діагностуванням складних технічних систем, що діють у межах відповідних режимів, розуміють комплекс завдань щодо контролю, перевірки і прогнозування їх технічного стану.

В новітніх умовах господарювання діагностичні процедури широко використовується і в економіці.

Як і у медицині й техніці, в економіці важливу роль має раннє вираження ознак економічної «хвороби», розрізняти причин, які її викликали. Чим точніше буде встановлений «діагноз», тим ефективнішим буде і «лікування» [2].

Потрібно з’ясувати співвідношення таких понять як загальна діагностика і економічна діагностика підприємства. Загальна діагностика підприємства (іноді в літературі зустрічається поглиблена чи глобальна діагностика) містить в собі такі складові: функціональну діагностику, економічну діагностику, стратегічну діагностику та діагностику зовнішнього середовища.

Так, економічну діагностику торговельного підприємства можна розглядати як оцінку та аналіз економічних показників роботи підприємства на базі вивчення деяких результатів й іншої інформації з метою виявлення потенційних перспектив розвитку підприємства і наслідків поточних управлінських [3].

Також слід відзначити, що поняття «економічна діагностика підприємства» більш вузьке, ніж поняття «діагностика підприємства». Так як, економічна діагностика розрізняє характер порушень в одній із сфер господарюючого суб’єкта – економічній [3].

В умовах господарювання,підприємство безперервно перебуває під дією конкуренції, нестабільного, динамічного оточення і через це опиняється в кризовій ситуації і як її наслідок зазнає банкрутства. Додали в наукову доктрину крім терміну «економічна діагностика підприємства» термін «діагностика банкрутства». Що ж слід розуміти під таким визначенням як «діагностика банкрутства»?

Горбачевська М.Б та Андрушко О.Б. під терміном «діагностика банкрутства підприємства» розуміють систему оперативного, перспективного та ретроспективного цільового аналізу,який зосереджений на виявлення ознак кризового становища підприємства, оцінку загрози його банкрутства та можливостей подолання кризи.

Городня Т.А., Афонченкова Т.М., Мойсеєнко І.П. Коваленко О., Ремньова Л.М., Стельмах М.В., Масенко Б.П., Литвин Б.М., під діагностикою банкрутства розуміють застосування сукупності методів аналізу для завчасного розпізнання симптомів фінансової кризи на торговельному підприємстві і оперативного реагування на неї на перших етапах з метою знизити вірогідність повної фінансової неспроможності суб'єктів господарювання [2].

Зінченко В.А., Забродський В.А., Кизим М.О., Копчак Ю.С. під терміном «діагностика кризи розвитку» розуміють систему оперативного ретроспективного і перспективного цільового аналізу, зосередженого на вираження ознак кризового становища підприємства, оцінку загрози його банкрутства, та (або) подолання кризи [3].

Маханько О., Кононенко О. засвідчують, що під діагностикою банкрутства розуміють цілу систем ретроспективного у цільового фінансового аналізу, зосередженого на виявлення параметрів кризового розвитку підприємства, що викликають загрозу його банкрутства в майбутньому періоді.

Коллас Б. дає таке визначення даного терміну: «Діагностика банкрутства − це виявлення в динаміці симптомів явищ, що задержують досягнення цілей та розв'язання завдань, розробка рішень» [2].

Романченко Н. подає таке визначення: «Діагностика кризи в організації – це сукупність методів, зосереджених на виявлення проблем, слабких місць, у системі управління, які є причинами неблагополучного фінансового становища й інших негативних показників діяльності» [3].

Автори по різному представляють визначення досліджуваного поняття. Найсуттєвішим недоліком більшості із запропонованих визначень є порівняння терміну «діагностика» з терміном «аналіз». Однак такий підхід до розуміння значення діагностики є невірним, оскільки в процесі аналізу визначаються тільки видимі ознаки проблеми (симптоми), що самі по собі не можуть з’ясувати ні причину, ні наслідок. Так, Шаповал В.М. Гетьман О.О. [2] формують аналіз як метод наукового дослідження явищ і процесів, на базі якого лежить вивчення складових частин, елементів досліджуваної системи. Тобто, діагностика – це систематичне продовження аналізу, оскільки повинне використовуватись після проведення етапу аналізу, спираючись на його аналітичну основу і визначає ґрунтовне дослідження об’єкта.

Ще одним недоліком досліджуваних трактувань терміну «діагностика банкрутства» є те, що деякі з науковців визначають її лише як стадія виявлення ознак кризового становища, однак не вказують на те, що вона прогнозує визначення необхідності подолання кризи. Це стосується, наприклад, трактувань Кононенко О., Маханько О., Романченко Н.[2], однак діагностика банкрутства – це виявлення загроз з наступним визначенням висновків щодо закономірності прийняття певних рішень. Отже, на нашу думку, діагностика банкрутства – це не тільки аналіз, який є тільки її першочерговим етапом, але й розробка заходів впливу, тому можна визначати діагностику як етап антикризового управління та передумова для його успішності.

На базі розроблених висновків відносно значення діагностики банкрутства можемо надати таке розуміння даного поняття, яке найбільшою мірою відповідає реаліям його природи: діагностика банкрутства – це етап антикризового менеджменту та передумова його успішності, який є систематичним продовженням економічного аналізу підприємства, прогнозує глибоке дослідження об’єкта з наступною розробкою заходів впливу.

За поняттям «діагностика банкрутства – це передумова успішності антикризового менеджменту», досить вагомим є те, наскільки грамотно й ефективно вона буде створена , що, в свою чергу, залежить від визначення змісту та етапів її проведення.

На сьогоднішній день в методичних та наукових публікаціях розглядається багато різноманітних підходів до кількості та першочерговості етапів проведення діагностики банкрутства торговельного підприємства, а також до конкретизації їх змісту. Так, наприклад, Федорович Р., Загородна О., Серединська В. рекомендують проводити діагностику банкрутства у перетині семи етапів: аналіз фінансових результатів функціонування підприємства; аналіз активів підприємства; аналіз джерел активів підприємства; аналіз вартості капіталу; аналіз фінансової стійкості, платоспроможності та ділової активності підприємства; аналіз грошових потоків підприємства; аналіз потенційного банкрутства суб'єктів господарювання.

В свою чергу, О. Кононенко та В. Мец запропонували тільки чотири етапи: аналіз фінансових результатів діяльності підприємства; аналіз рентабельності капіталу підприємства, прибутковості продукції та ділової активності; аналіз фінансового стану підприємства; комплексна оцінка господарської діяльності (бізнесу).

М. Жежера визначає суть та послідовність фінансової діагностики у таких семи етапах,як: аналіз фінансових результатів діяльності підприємства; аналіз рентабельності; аналіз собівартості продукції; аналіз складу і джерел утворення майна підприємства; аналіз фінансової стійкості підприємства; аналіз ліквідності балансу; комплексний аналіз і рейтингове оцінювання фінансового стану підприємства.

Лахтіонова Л. при розгляді сутності діагностики акцентує свою увагу на десяти етапах, а саме: загальній оцінці фінансового стану підприємства; аналізі фінансової стійкості; аналізі платоспроможності та ліквідності; аналізі грошових потоків; аналізі ефективності використання капіталу; аналізі кредитоспроможності підприємства; оцінці виробничо-фінансового левериджу; аналізі ділової активності та інвестиційної привабливості підприємства; прогнозі фінансових показників діяльності підприємства; аналізі фінансового стану неплатоспроможних підприємств і запобіганню їхньому банкрутству; стратегічному аналізі фінансового ризику та шляхах його зниження.

У роботах Л.О. Лігоненко, Т.С. Клебанової та B.C. Пономаренко пропонується реалізувати діагностику банкрутства шляхом шести етапного визначення таких компонентів як: параметрів кризового фінансового стану підприємства; дослідження причин та розвитку кризи; прогнозування розвитку підприємства під подальшим впливом негативних чинників; прогнозування здатності підприємства до нейтралізації загроз банкрутства за рахунок внутрішнього фінансового потенціалу; дослідження та оцінка потенціалу виживання підприємства; формулювання кінцевого висновку про масштаби кризового стану підприємства.

Схожий за змістом структуру пропонує В.О. Василенко, який виокремлює чотири етапи діагностики кризового становища,а саме [1]: аналіз фінансового стану підприємства; прогноз розвитку ринкової ситуації; виявлення ознак можливих негараздів з фірмою; своєчасне виявлення причин і основних факторів, що сприяють розвитку кризових ситуацій.

Однак, запропоновані авторами власні підходи щодо сутності та послідовності діагностики банкрутства є розбіжними від загальнодержавної методики діагностики кризового стану, яка затверджена Наказом Міністерства економіки від 19.01.2006 №14 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства». Дані методологічні характеристики прогнозують проведення діагностики вірогідності банкрутства за наступною схемою, яка включає п’ять етапів її здійснення:

¾ загальна характеристика торговельного підприємства;

¾ оцінка підприємства з позиції неплатоспроможності; оцінка резервів;

¾ підвищення ефективності функціонування підприємства та відновлення його платоспроможності;

¾ аналіз виявлення ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства;

¾ загальні висновки та рекомендації щодо подальшого розвитку підприємства.

Можна й пропонувати й інші приклади, проте із вищезазначених нами можна дійти висновку, що єдиної точки зору несуть, кількість етапів та послідовність діагностики вірогідності банкрутства не існує. Тим паче, всі досліджені авторами підходи не можна визначити як справжні, завершені та ефективні.

Так, на нашу думку, доцільним є зробити акцент на такий етап діагностики банкрутства підприємства, як проведення діагностики ранніх ознак кризового становища, яка дасть можливість вже на ранніх етапах виявити проблеми кризової ситуації.

Література:

1. Міжнародна економіка : підручник / В. В. Білоцерківець, О. О. Завгородня, В. К. Лебедєва та ін. ; за ред. А. О. Задої, В. М. Тарасевича. – К. : Центр учбової літератури, 2012. – 416 с.

2. Мікроекономіка і макроекономіка : підручник , у 2-х ч. / С. М. Будаговська, О. І. Кілієвич, І. О. Луніна та ін. ; за заг. ред. С.М. Будаговської. – 4-те вид. – К. : Основи, 2007. – 518 с.

3. Череп, А. В. Фінансова санація та банкрутство суб'єктів господарювання : Підручник / А. В. Череп. – К : Кондор, 2006. – 380с.

4. Череп, А. В. Фінансова санація та банкрутство суб'єктів господарювання [Текст] [Текст] : підруч. для студ. вищ. навч.закл. – Київ : Кондор, 2006. – 376с.

5. Шевченко, О. О. Критерії та чинники впливу на рівень продовольчого забезпечення населення країни / О. О. Шевченко // Економіка & держава. – 2008. – №2. – С.74-76.