Экономические науки/ 12. Экономика сельского хозяйства

к.е.н., доцент Гончаренко О.В.

Дніпропетровський державний аграрний університет, Україна

ІННОВАЦІЙНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ АГРОПРОМИСЛОВОГО ВИРОБНИЦТВА УКРАЇНИ

В розвитку сучасного агропромислового виробництва України наявні майже протилежні тенденції. Так показники високої ефективності сільськогосподарського виробництва сполучаються з тотальним скороченням відтворювальних функцій українського села. Судячи з офіційної статистики, останніми роками сільське господарство України демонструє досить високу рентабельність — від 15,1% в 2007 р. до 18,8% в 2011 р. [2,с.52;3,с.52]

Наявна тенденція до зростання рівня рентабельності усієї діяльності в сільськогосподарських підприємствах, незрозумілим чином поєднується з падінням кількості основних видів техніки за період ринкових реформ. Не відтворюються і спожиті в процесі сільськогосподарського виробництва природні ресурси, про що свідчать повсюдне падіння ґрунтової родючості і скорочення площ меліорованих земель. За останні роки різко знизилося внесення органічних добрив, що привело до зменшення змісту ґрунтового гумусу і погіршення інших продуктивних характеристик ріллі.

На жаль, не можна говорити і про просте відтворення робочої сили, оскільки заробітна плата працівників галузі залишається однією з найнижчих в економіці країни, склавши в 2011 р. лише 70 % від середньої зарплати по країні [2, с.31-32]. Це багато в чому обумовлює інтенсивний відтік працездатного населення з сільського господарства останніми роками, не компенсований використанням високопродуктивної техніки і інтенсивних технологій.

Очевидно, аграрне виробництво, що базується на переважному використанні природної родючості ґрунту, не може тривати вічно. Недотримуючи азот, фосфор, калій і інші поживні речовини, сільськогосподарські культури реагують на цей дисбаланс погіршенням якісних характеристик. Так, останніми роками кількість зібраного продовольчого зерна неухильно знижується, а показники валових зборів забезпечені головним чином фуражною пшеницею, житом і ячменем.

У вітчизняному сільському господарстві одночасно присутні ультрасучасні і примітивні способи виробництва — від прецизійних методів (наприклад, точне землеробство з використанням космічних методів навігації) до архаїчних, при яких часто не дотримуються елементарні технологічні вимоги. До цього треба додати погану матеріально-технічну оснащеність багатьох господарств, що посилює відсутність технологічної дисципліни.

Ініціативні керівники аграрних підприємств запрошують на своє виробництво вчених, здатних організувати впровадження інновацій, безперервно стежать за останніми досягненнями в аграрній сфері, систематично вчаться самі і направляють на навчання своїх спеціалістів в кращі учбові і наукові центри, бізнес-школи. Ця тяга до прогресу частини керівників агробізнесу стала такою ж реальністю, як і майже повна відсутність інтересу і бажання що-небудь кардинальне змінити у іншої частини аграріїв.

Нині трудомістке виробництво сільськогосподарської продукції зосереджено в особистих селянських господарствах, які не спроможні забезпечувати потреби ринку високоякісною стандартизованою продукцією. Спостерігається надвисока концентрація земельних угідь у користуванні крупних аграрних формувань (агрохолдингів), що займаються виробництвом менш трудомістких, високорентабельних і швидкоокупних сільгоспкультур. На фоні переваг агрохолдингів у вигляді інтенсифікації сільськогосподарського виробництва та нарощуванні експортного потенціалу сільського господарства їх подальший розвиток є загрозливим, насамперед через вирощування окремих експортоорієнтованих сільськогосподарських культур, що значно виснажують землю; експорт переважно сільгоспкультур зернової та олійної груп.

Неоднакові по силі і суперечливі за напрямками імпульси розвитку сільських територій за різними сценаріями відбивають парадокси аграрної політики на макроекономічному рівні. Останніми роками відмічена стійка тенденція до зростання обсягів валової продукції українського сільського господарства. В той же час спостерігається ще виразніший тренд збільшення імпорту продовольства. Так, при збільшенні обсягів виробництва вітчизняної сільськогосподарської продукції (навіть з урахуванням інфляції) і багатократному зростанні імпорту продовольства в нинішньому столітті рівень споживання основних продуктів харчування в розрахунку на душу населення доки не досяг аналогічних показників 1990 р.

Отже, в сільському господарстві України, з одного боку, спостерігається тренд зростання обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, а з іншої — фундаментальні причини не дозволяють говорити про стійкий і стабільний розвиток аграрної сфери. Ці протиріччя вимагають глибокого аналізу і, найголовніше, вжиття невідкладних заходів для закріплення наявних позитивних тенденцій, перш за все інституціонального характеру, щоб нестійка рівновага АПВ не зрушилася у бік небажаних процесів, а величезний потенціал конкурентоспроможності галузі не перетворився на ще одну втрачену можливість розвитку вітчизняної економіки.

Головною причиною низької інноваційної активності вітчизняних виробників вважається відсутність економічних механізмів зацікавленості у впровадженні новацій у виробництво. Інноваційну діяльність підприємства проводять в основному самостійно через обмежені фінансові можливості для вирішення науково-технологічних проблем. Технічний рівень засвоєної вітчизняним виробництвом продукції знижується, впроваджуються в основному поліпшуючі нововведення, які не потребують значних фінансових витрат. Крім того, поступово знижується рівень впровадження наукових розробок та втрачається потенціал вітчизняної науки в сфері генетичних (насіннєвих і племінних) ресурсів.

Перед аграрним сектором економіки стоїть виключно складне завдання переходу від технологічної деградації до постіндустріального способу виробництва. Науково-технічний прогрес і застосування передових технологій у поєднанні з сукупністю організаційно-економічних заходів служать основою подальшого розвитку сільського господарства нашої країни, який є не лише найважливішою частиною народного господарства, але і основою національної безпеки держави.

Інноваційна діяльність в сучасних умовах має стати основним чинником розвитку сільського господарства, максимальне використання якого в нашій країні є єдиним шляхом подолання кризи і забезпечення стійкого розвитку агропромислового виробництва. В умовах наростаючого динамізму соціально-економічних змін і тиску світової економіки, що посилюється, наша країна повинна в найкоротший строк здійснити прискорений перехід на інноваційний шлях розвитку сільського господарства, відновити дану стратегічно значиму галузь економіки на якісно новій техніко-технологічній основі, що відповідає сучасним тенденціям.

Література:

1. Організаційно-економічні інструменти державної аграрної політики в Україні/аналітична доповідь/. К.:НІСД, 2012. - 31 с.

2. Сільське господарство України [cтатистичний збірник] / за ред. М.С.Власенка. – К.: Держстат України, 2012. – 376 с.

3. Сільське господарство України [cтатистичний збірник] / за ред. Ю.М. Остапчука. – К.: Держстат України, 2011. – 374 с.