Науковий керівник: Сеник Г.О., Мордюк О.В.

Вінницький Національний Аграрний Університет

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СУТНОСТІ ФЕРМЕРСТВА ТА ОСОБЛИВОСТЕЙ ЕЛЕМЕНТІВ ЙОГО ВИРОБНИЦТВА

Розвиток ринкових відносин в аграрному секторі України передбачає формування багатоукладної економіки, наявність різноманіття організаційно – правових форм господарювання на селі і дає селянам великі можливості для прояву самостійності, ініціативи і підприємливості на основі реалізації права власності на засоби виробництва і вироблену продукцію[1]. Згідно із статистичними даними у Вінницькій області станом на 01.07.2012 року зареєстровано 2079 фермерських господарств. Таким чином, в аграрному секторі утворюється соціальний прошарок, який формує нові економічні, організаційні і морально-етичні принципи взаємовідносин між мешканцями села. На фермерські господарства покладаються важливі соціальні проблеми відродження села, а саме: збереження сільського етносу (звичаїв, традицій, любові до землі), раціональне використання природних ресурсів, довкілля, відновлення та закріплення у сільській місцевості народних промислів, ремесел і всього того, що визначало українське село носієм культури та моралі нації[3]. Останніми роками в Україні почала спостерігатися тенденція до сповільнення темпів приросту чисельності фермерських господарств, а в окремих регіонах навіть до прямого їх скорочення. Основними причинами цього є незадовільна макроекономічна ситуація в країні, використання недостатньо обґрунтованих підходів до організації раціональних за розмірами і спеціалізацією фермерських господарств стосовно місцевих умов виробництва, відсутність належної державної підтримки, диспаритет цін на промислову і сільськогосподарську продукцію, нерозвиненість виробничої та соціальної інфраструктури. Фермерські господарства слабо інтегровані в загальну систему АПК. Проте численні сторони формування і розвитку фермерських господарств ще не вивчені до кінця. Ряд питань і положень носять дискусійний характер і вимагають наукового вирішення, наприклад:

· місце і роль, які повинні займати фермерські господарства в системі регіонального АПК;

· визначення оптимальних розмірів фермерського господарства стосовно їх спеціалізації та територіального розміщення;

· кооперування фермерських господарств та їх інтеграція в аграрну систему регіону; Світова практика та перший досвід господарювання в Україні вказують на те, що для розвитку фермерства і всього приватного сектору на селі необхідне дотримання наступних умов: самостійність в організації виробництва, застосуванні методів та засобів господарювання, використанні ресурсів, свобода вибору напряму і виду діяльності; свобода договірних відносин; свобода розпорядження продуктами своєї праці; свобода у використанні власних прибутків, грошових засобів та формуванні різних фондів. Особливої значимості для реалізації вказаних умов набуває економічна підтримка, соціальний та юридичний захист фермерських господарств з боку держави[2]. Фермерство – це не просто форма організації праці, а й форма життя та діяльності людей, це цілий соціальний уклад. Соціальне значення фермерства полягає у відродженні почуття господаря. Це інтерес, повна економічна відповідальність, підприємництво, самоконтроль і самовиховання високої моралі. Зазначимо і той факт, що при оцінці напрямів реформування економіки сільського господарства, фермерство розглядалося багатьма вченими і реформаторами як форма, найбільшою мірою придатна до реформ за моделлю ринкової економіки типу досконалої конкуренції[1]. Основою сільськогосподарського виробництва є три основні фактори: земля, праця і капітал. Розмір та правильне їх поєднання й визначає у багатьох випадках успішне функціонування будь-якого підприємства [2]. Узагальнюючи дослідження сутності фермерського господарства та специфіки його основних елементів виробництва, можна зробити висновок, що основні риси фермерського господарства як соціально-економічної одиниці залишилися незмінними. Це перш за все переважно сімейно-трудова, економічно самостійна одиниця в аграрному виробництві, яка може функціонувати як у суто автономному режимі, так і в режимі тісної кооперації з іншими сільськогосподарськими і переробними підприємствами, однак при цьому не втрачає своєї самостійності. У фермерському господарстві закладений могутній потенціал соціальної міцності, здатності вижити у складні, кризові періоди. Разом із тим, йому притаманні значна гнучкість і негайне реагування на досягнення науково-технічного прогресу (НТП), пристосованість до мінливої політичної і економічної ситуації. Доказом цього слугує, з одного боку, багатовіковий досвід розвинутих зарубіжних країн, де й зараз в умовах технологічної революції сімейна ферма, як і раніше, є домінуючою виробничою ланкою аграрного сектору, з іншого – вітчизняний досвід, за яким, незважаючи на тривалий період, процес організації фермерських господарств розпочався, а бажання працювати на власній землі допомагає фермерам долати всі труднощі періоду становлення[3].

Література

1. Фермерство України: теорія, методологія, практика. За ред. Горьового В.П. – К.: ННЦ ІАЕ, 2007. – 430 с.

2. Пахомчук О.І. Фермерство: проблеми становлення та розвитку. / О.І. Пахомчук // Агроінком. – 2007. – № 3-4. – С. 56.

3. Горьовий В.П. Фермерство України: теорія, методологія, практика : монографія / Горьовий В. П.. – К. : ННЦ ІАЕ, 2007. – 540 с.