Экономические науки/14.Экономическая теория.

Полонський Д.А.

Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Україна

Вплив сучасних технологій на співвідношення факторів міжнародної конкурентоспроможності

Істотний вплив на співвідношення конкурентоспроможності стало все більше надавати зростання частки експорту на світових ринках. Технології ж, які все більше розповсюджуються, спонукають виробників знижувати витрати на виробництво, і це підсилює конкуренцію. Істотною стала конкурентоспроможність товарів за нижчими цінами, що позбавляє інших виробників можливості збільшувати ціни. У вигляді реакції відбуваються структурні зміни, часто пов’язані з ліквідацією цілих галузей. Адже країни, навіть розвинені, не можуть бути конкурентоздатні у всьому. Для глобалізації, що реалізується через транснаціоналізацію, характерним є і те, що конкурентна перевага, пов’язана із зміною конкурентної здатності тієї або іншої країни, впливає на інші країни. Так, навіть США, коли вони перейшли на відкриту торгівлю, втратили свою відносну перевагу в цілому ряду галузей промисловості [1, с.54]. Хоча деякі галузі швидко виросли на експорті, але в інших, – особливо в автомобільній промисловості – через відсутність глибокої реструктуризації, ситуація погіршилася, причому саме по міждержавним критеріях конкурентоспроможності.

Отже, у міру розгортання транснаціоналізації і в країнах авангарду відбуваються зміни, пов’язані з підривом конкурентоспроможності, через виробників товарів з нижчими цінами. Але це, звичайно, не означає, що виробники з розвинених країн так вже часто виявляться витісненими. У нинішній ситуації поки що навіть найбільш просунуті з числа країн, що розвиваються, все ще технологічно відстають від країн-лідерів, і програють в конкурентоспроможності.

У цілому ж домінують чинники конкурентоспроможності, які зумовлюють спеціалізацію більшості країн ОЕСР на товарах, що вимагають висококваліфікованої праці, тоді як нові успішні країни, що розвиваються, розширюють експорт, що вимагає праці нижчої кваліфікації і оплати. З цієї причини з економічних структур розвинених країн зникає виробництво багатьох традиційних товарів і виробів. Але це, найчастіше, – всупереч ряду висловів, не можна розцінювати це як втрату конкурентоспроможності; мова йде про раціоналізації розподілу праці.

Лібералізація у формі дерегулювання, давши імпульс трансформаціям, що пов’язані з транснаціоналізацією, зумовила і розвиток такого глобального явища як стратифікація технологічного і соціально-економічного розвитку країн і макрорегіонів.

Стратифікація це як би вже не вторинний, а третинний прояв глибинних закономірностей глобалізації. І саме в цьому феномені зі всією повнотою виявляється як добро, так і зло, що приносить для людського співтовариства глобалізація [2, с.547].

Зростаючу тривогу викликає і пов’язане з глобальною транснаціоналізацією розмивання можливостей національних держав облаштовувати економічний і соціальний простір, що знаходяться в межах їх кордонів.

В умовах глобалізації традиційні повноваження держави підриваються не тільки наднаціональними органами, але і могутніми ТНК, що володіють великим набором способів і засобів, що забезпечують злом кордонів і підпорядкування собі урядів. Повноваженнями, що забезпечують владні вторгнення володіють численні міжнародні органи, особливо, міжнародні економічні організації (МВФ, СОТ і Світовий банк). Активно втручаються у внутрішньодержавний процеси глобальні ЗМІ, міжнародні громадські, релігійні організації і т.д. [3, С.5].

Транснаціоналізація приводить до того, що, вплітаючись в процеси глобальних трансформацій, держава стає ареною перетину і розгортання глобальних потоків, – і не тільки продуктів всіх сфер людської діяльності, але і інших акцій.

Як плюси, так і мінуси виявляються на всіх полюсах глобалізації, тобто, і в центрі, і на периферії. Проте розподіл позитивів і негативів нерівномірний і асиметричний в тому сенсі, що перші все більше зосереджуються в центрі, а інші – на світовій периферії. Більш того, ця полярність з роками не залагоджується, а наростає.

Людство, звичайно ж, цим стурбовано; причому стурбований і сам звитяжний Захід, що концентрував всі досягнення глобалізації. Більш того, саме на Заході зародився антиглобалізм, – рух, який охопив вже мільйони протестантів проти важких наслідків глобалізму. Виходить також, що людство, позбавлене жорстких механізмів і минулих (національно-державних) можливостей забезпечення безпеки, програло через глобалізм за короткий термін декілька світових війн; а саме: війну з геноцидом (особливо в Африці), війну з наркотиками; війну з тероризмом; війну з глобальною бідністю, а також битви з епідеміями, за оздоровлення екологічного середовища і т.д. [4, с.22].

Погодимося, що в цих умовах проблема приборкання негативних сторін і облагороджування глобалізації перетворюється в надзадачу не тільки по лінії «центр-периферія», але і в контексті виживання людства, тобто (з урахуванням чинника природних катастроф), – життя на планеті.

Звичайно, в глобальній ситуації суперечності переносяться на інший рівень: вони виходять за межі національних держав на наддержавний рівень, і не піддаються рішенням навіть наймогутніших урядів.

Проте цю непідвладність не треба перебільшувати. Навіть досвід рішення проблем Сімкою країн на Самітах, зокрема, – неофіційно, – свідчить про те, що коли треба, рішення, що стосуються світового порядку приймаються як неухильні. Причина неприйняття заходів, що стосуються глобалізації, полягає не стільки в об’єктивному, скільки у всевладді ТНК, яким ситуація, що склалася, украй вигідна. Але можна прогнозувати, що і їх, – цих реальних господарів планети, – ставлення до того, що відбувається врешті-решт цілком зміниться, оскільки сила ударів бумеранга по західному світу стає порівняною з ціною бізнес-благополуччя. Залишається трохи (у цьому немає сумніву) почекати, щоб бумеранг у вигляді міграцій, тероризму, антиглобалізму, екологічних катастрофах, і інших, – поки невідомих нам явищ, – остаточно переважив вигоди від катастрофічної переваги глобального Центру над глобальною периферією [5, с.223].

Корекції підлягає також і інша сторона процесів, що протікають в світі, на яку теж поки що не звертають належної уваги. Проблему цю можна умовно сформулювати так: чи не виходять негативні прояви глобалізації далеко за межі об’єктивної заданості ще і тому, що на об’єктивне накладається, підсилюючи глобальні небезпеки, ажіотажно-самокорислива політика провідних країн, міжнародних організацій та інших зацікавлених глобальних гравців?

Багато з того, що відбувається в глобальній економіці. суперечить ліберальним постулатам, що зовні сповідуються Заходом. Людина вже не раціональна, а ірраціональна; економіка – не мотиваційна, а перерозподільна; предмет бізнесу все більшою мірою віртуальний; інформаційні технології реалізуються через мережеву несвободу; і не товар підганяється до потреб людини як, покладений в умовах ринку, а людина підганяється під товар і т.д. Все це речі дуже серйозні, причому багато що з перерахованого зовсім не витікає з глобалізації як процесу, об’єктивно заданого, а виходить від центру до периферії як стратегічно організовувані ударні хвилі.

Не без свідомих зусиль основних глобальних гравців, у тому числі і прозахідних міжнародних організацій, наростають серйозні загрози стабільному розвитку планетарної економіки через ажіотажну експансію глобального капіталу, особливо. капіталу спекулятивного. Могутні хвилі, що породжуються спекулятивними навалами, дестабілізують економіку не тільки слабких, але і сильних країн. Навіть США, продукуючи, по суті, ці процеси, – отримує у відповідь удари, що недавно особливо відчувалися на фондовому ринку. Ті ж глобальні сили руйнують соціальні програми як несумісні з їх інтересом. Вершиною ж спекулятивної вакханалії є світова фінансова криза 1997–1998 рр., яка багато в чому спровокована натиском по частині дерегулювання не підготовлених до відкритості азійських країн [4, с.55].

Ясно і те, що не тільки об’єктивними процесами, але і, щонайменше, відсутністю зацікавленості в приборканні небезпек і ризиків, обумовлені такі нові явища, як хаос від інституційної невпорядкованості, нерівномірність, що посилилася, і нееквівалентність, а також «дика» вдача глобальних гравців, позбавлених стримуючих початків і обмежень в своїй ажіотажній експансії.

Немає сумніву, що в можливостях впорядкування і облагородження глобального капіталу на всіх цих напрямах світова спільнота не безсила. Той досвід подолання деструктивних сторін капіталу, який накопичений в XX сторіччі західними країнами в аспекті внутрішньодержавного регулювання, може бути багато в чому перенесений в трансформованому вигляді на світову арену. Хоча, звичайно, багато тут доведеться робити наново. Немає сумнівів, що як позитиви, так і негативи, залежно від завдань і інтересів, верховні глобальні гравці можуть формувати і розгортати чи то в однин (позитив), чи то в інший бік. Самі ж результати глобалізації виходять в таких випадках часом далеко за межі об’єктивних процесів, що задаються. І це часто впливає на силу глобальної експансії (що, як правило, йде від Заходу) і на долі народів і країн, позбавлених у ситуації глобалізації конкурентних переваг [1, с.42].

До речі, природу задуму видно вже в тому, що Захід для себе рецепти Вашингтонського консенсусу не використав. Більш того, в США та інших країнах Заходу із самого початку було відомо, що монетаристськая концепція МВФ для економіки (і сильна і, тим більше, – слабка) деструктивна і навіть руйнівна. Про це, зокрема, відверто (підводячи підсумки діяльності МВФ) заявив колишній Перший віце-президент Світового банку, видатний американський учений Дж. Стігліц. Він писав: «Іронія положення МВФ за останні вісім років полягає в тому, що поки адміністрація Клінтона займалася просуванням принципів Третього шляху у себе удома ... у діях Американського Казначейства на міжнародній арені (безпосередньо і через МВФ)... реалізувалися ті ідеї, які були знехтувані в самій Америці» [6, с. 108].

Технології, розраховані на впровадження в свідомість штампів монетарного реформаторства, розроблялися з великою ретельністю, включаючи не тільки ідеологічні, але і організаційні аспекти. Знаковим було само покладання завдань планетарного реформування на т.з. Вашингтонський консенсус. Це було свого роду зібрання представників найбільш просунутих країн і повністю підвладних США інститутів, таких як МВФ, Всесвітній банк та інші. Сам процес нав’язування моделі МВФ супроводжувався небаченою по масштабах інформаційною атакою і промиванням мозків щодо рятівної ролі монетаризму. Країнам і народам через могутні ЗМІ вселялося, що модель МВФ єдина і безальтернативна, що все інше – від лукавого І це притому, що в світі іменними успішними країнами застосовувалися десятки гідних уваги моделей, з рекомендаціями прямо протилежними рецептурі МВФ. Адепти МВФ не зупинялися перед фальсифікацією і псевдо-рекламою. Що коштує, наприклад, нагородження Китаю, що відкинув рецепти МВФ як шкідливі, премією за нібито реалізацію рекомендацій МВФ.

Позначається зазначена гіпертрофія мотивації і на зовнішності самого бізнес-суб’єкта. Оскільки свобода від моралі полегшує досягнення успіху, – остільки само прагнення до успіху при такого роду мотиваціях чим далі, - тим більше робить людину аморальною. Нарешті, – сам факт панування егоїстичних мотивацій веде до розповсюдження ринкових цінностей на неринкові сфери суспільного життя – на гідність, честь, на оцінку особових відносин, політику, суспільну діяльність, медицину, навчання, право. А це, – за Соросом, – врешті-решт руйнує суспільство [7, с.141].

Було б невірно стверджувати, що проектування глобальної ситуації Центром (тобто, Заходом) є часто-густо егоїстичним. Нині, після найнебезпечнішої і для Заходу фінансової кризи, Центр ініціативно обмежує масштаби неприборканого дерегулювання, а також виступає прихильником впорядкування фінансового хаосу через заходи пруденціального характеру. Цим він якраз і демонструє свою владу над тим, що видається за об’єктивне [8, с.207].

Та все ж, – позитиви, яким достатньо виплачується данина, не запобігають, і навіть істотно не пом’якшують тих руйнівних наслідків глобалізації, які не в останню чергу пов’язані з політикою, що проводиться провідними глобальними гравцями на світогосподарському просторі. І ця обставина спонукає зосередитися перш за все на ризиках і небезпечних деформаціях, що йдуть в основному від євроатлантичного ядра у бік периферії.

Література:

1. Новицкий В. Е. Внешнеэкономическая деятельность и международный маркетинг / В. Е. Новицкий. – К.: Либра, 1994. — 191 с.

2. Делягін М. Г. Мировой кризис. Общая теория глобализации / М.Г.Делягін. – М.: Инфра, 2003. – 768 с.

3. Абалкин Л. И. Размышления о долгосрочной стратегии, науке и демократии / Л. И. Абалкин // Вопросы экономики. – 2006. – № 12. – С. 4-20.

4. Денчев К. Феномен антиглобализма: учеб. пособие для вузов / К. Денчев; Гос. ун–т , Высшая школа экономики. – М.: Изд. дом ГУ ВШЭ, 2005. – 218 с.

5. Янковский Н. А. Инновационные и классические теории катастроф и экономических кризисов: монография / Янковский Н. А., Макогон Ю. В., Рябчин А. М.; Донец. нац. ун-т. – Донецк, 2009. – 330 с.

6. Stiglitz J. E. Globalization and Its Discontents / J. E. Stiglitz. – W.W. Norton&Company, 2003. – 280 р.

7. Сорос Дж. Открытое общество. Реформируя глобальный капитализм / Дж. Сорос. – М.: Экономика, 2001. – 278 с.

8. Белл Д. Эпоха разобщенности: размышления о мире XXI века / Д. Белл, В. Иноземцев. – М.: Свободная мысль : Центр исслед. постиндустриального о-ва, 2007. – 303 с.