Цибрій І. В. Науковий керівник: Павлюк Т. І.

Вінницький торговельно – економічний інститут КНТЕУ

Держава як суб'єкт ринкового господарства

В сучасній ринковій економіці спостерігається тенденція зростання ролі держави. Вона є головною структурою упорядження людського співіснування. Держава сформувала спеціальні умови для того, щоб праця людей, які працюють забезпечуючи себе необхідними для життя благами, такими як їжа, домівка, одяг та інше, виконувалась відповідно до визнаних суспільством стандартів, законів та традицій.

Насправді як суб’єкт підприємницької діяльності держава почала утворюватися на етапі переходу капіталізму у монополістичну його стадію, набагато збільшилась за умов державно-монополістичного капіталізму та у сучасний період новітнього капіталізму. Існували об’єктивні та суб’єктивні причини для даного процесу, головними з яких можна вважати:

а) розвиток продуктивних сил і усуспільнення виробництва;

б) необхідність набагато розширити великий бізнес;

в) утворення на основі посилення дії закону пропорціональності такої форми його прояву, як планомірності;

г) збільшення розвитку воєнно-промислового комплексу;

д) потреба у правовому узаконенні влади великого капіталу.

Цей період розпочав становлення державного сектору економіки. Хоча відомо, що ще в Китаї у 140 р. до н.е. він сформувався як мережа державних підприємств різних галузей та єдиної грошової системи, а в Греції в IV ст. до н.е. було засновано державний банк та державні мануфактури гірничого профілю, озброєння та тканин.

Становлення та зміцнення держави як суспільного інституту супроводжувалися розвитком численних її функцій, включаючи економічні. Історія розвитку економічних функцій держави — невід'ємна частина еволюції суспільства в його організованих формах.

Держава завжди виконувала і виконує функції не лише інструменту реалізації інтересів суспільства в цілому, а й захисту панівних соціальних верств. Поняття "панівні соціальні верстви" є історичним. В умовах постіндустріального суспільства ними стає основна частина населення. За таких умов держава слугує виробленню компромісних позицій усіх суспільних верств для забезпечення соціальної рівноваги [14, c.67]. Функції держави тісно пов'язані, але найважливішою є економічна функція, так як через неї реалізуються усі інші суспільні функції. По-перше, важливо контролювати поведінку бізнесменів на ринку, захищати конкурентне середовище, не даючи одному підприємству монополізувати ринок. Для цього потрібно стежити за виконанням антимонопольних законів. По-друге, держава повинна контролювати рівень безробіття та уповільнювати інфляцію. Під час господарського злету вона скорочує обсяг державного кредиту та підвищує норму процента. І навпаки, при кризовому стані вона зменшує норму процента і розширює можливості одержання підприємницького кредиту. По-третє, державною функцією є регуляція соціальних відносин, на приклад визначення рівня мінімальної заробітної плати, забезпечення екологічної безпеки населення, перерозподіл коштів на користь малозабезпечених. По-четверте, держава розробляє правову базу господарської діяльності і забезпечує її функціонування.

Держава має чималий вплив на економіку, вона може прискорювати або гальмувати розвиток тих чи інших виробничих відносин. Але не дивлячись на свою більш-менш самостійність, вона не може заставити суспільство жити в супереч об'єктивним економічним законам. За умов надмірного втручання держави в економіку та спроб її одержавлення знищується господарська ініціатива та підприємливість, що являють собою потужні джерела прогресу.

Існує чотири сфери діяльності держави як суб’єкта господарської діяльності: соціальна сфера, яка напряму пов’язана з соціальною функцією держави; сфера зумовлена державною власністю; сфера безпосередньої підприємницької діяльності; сфера державного контролю в соціально-економічному просторі країни. Кожну сферу може класифікуватися як господарську діяльність, так як по всім ознакам має вплив на формування ВВП. Перша сфера включає державні підприємства, підприємства воєнно-промислового комплексу та стратегічно важливі. До другої сфери належить діяльність обумовлена державною формою власності. Це можуть бути: природні монополії державної власності, такі як зв’язок електроенергетика, газопостачання, водопостачання, транспорт; володіння природними ресурсами, на приклад землею, лісами, надрами землі; фундаментальна наука, у тому числі в системі ВПК. Третя сфера діяльності держави включає державні установи соціальної сфери, контрольний пакет акцій АТ і ФМГ, державний бюджет: реалізація фіскальної і трансфертної функцій. Четверта сфера являє собою сферу контролю за установами і структурами недержавної сфери економіки, а саме соціального, зовнішньоекономічного та екологічного спрямування.

У сучасній економічній системі існують різні ринки, такі як товарні, робочої сили, капіталів, цінних паперів, які прогресують дотримуючись загальних законів та підпорядковуючись законам властивим тільки кожному з них. Для регулювання процесів розвитку національного ринку держава повинна втручатися в ці процеси.

Ринок не здатний забезпечити справедливий розподіл, рівномірний розвиток регіонів, соціальну захищеність людей, надати необхідну кількість грошей народному господарству. Ринковий механізм не здатний подолати монополізм, інфляцію, кризу. Тому, державне регулювання будь-якої економічної системи є вкрай необхідним.

Список джерел

1. Балацкий Е., Конышев В. Воспроизводственные аспекти динамики государственного сектора. – Экономист. – 2003. -№9, с.13-20

2. Корнійчук Л.Я., Татаренко Н.О., Поручник А.М. Історія економічних учень. Київ: КНЕУ, 1999, 564 с.

3. Малуй О.О., Гриценко О.А., Гриценко Л.В., Дарнопих Г.Ю. Основи економічної теорії. Київ: Юрінком Інтер,  2003, 480 с