Відродження економічної могутності України у світовому співтоваристві буде в першу чергу визначатися стабільністю розвитку базових галузей національного господарства і їхніх первинних ланок – промислових підприємств, що створюють товари для задоволення зростаючого й постійно мінливого попиту на них. Забезпечення стійкого розвитку промислових
підприємств, у свою чергу, буде залежати від вибору ефективної стратегії
використання й формування їхнього ресурсного потенціалу. Сучасне положення
більшості українських підприємств, як і всього національного господарства у
світовій економіці, не відповідає їх природному й інтелектуальному потенціалу.
Конкурентноздатність продукції більшості українських промислових підприємств
нижче багатьох західних через істотно більшу витрату економічних ресурсів на
одиницю виробленої продукції, а також через структуру факторів виробництва, не
відповідним сучасним вимогам стійкого економічного розвитку.
Соціально-політичні й інституціонально-економічні перетворення, здійснені в
країні в останні роки, значно ускладнили навколишнє середовище ділових відносин
українських промислових підприємств, зробивши її джерелом багатьох погроз
економічного, соціального й іншого характеру. У цьому зв’язку забезпечення
стійкого економічного розвитку промислових підприємств викликає необхідність
формулювання нової концепції стратегічного планування ефективного використання
ресурсного потенціалу з орієнтацією не тільки на внутрішні можливості, але й на
можливості й погрози зовнішнього навколишнього середовища. Найважливішим
елементом цієї нової концепції стратегічного планування має бути використання
ресурсного потенціалу промислових підприємств у нових умовах їхнього
господарювання.
У зв’язку з викладеним актуальною представляється
проблема розробки науково-методологічних основ раціонального використання
економічних ресурсів, їхньої класифікації й еволюції, принципів оцінки
ресурсного потенціалу промислових підприємств і розробки конкретних напрямків і
методів підвищення ефективності їхнього використання й формування для
забезпечення стійкого розвитку й підвищення конкурентноздатності продукції
вітчизняних підприємств. Важливість управління ресурсним потенціалом
підприємств базових галузей економіки була усвідомлена західними країнами,
починаючи з епохи індустріального розвитку. Вона особливо зросла в період
енергетичних криз 70-х років минулого сторіччя й посилення конкуренції між суб’єктами
відкритої глобальної економіки. Істотний внесок у розробку окремих аспектів
проблеми ефективного використання економічних ресурсів підприємств внесли
фундаментальні теоретичні праці багатьох вітчизняних і закордонних учених.
Великий внесок у теоретичну розробку проблем стратегічного управління
економічними ресурсами внесли закордонні вчені І. Ансофф, Ж. Дебре,
Э. Денісон, П. Друкер, Дж. К. Гелбрейт, Ф. Котлер,
Р. Коуз, Ж. Ламабен, А. Мескон, Г. Мінтцберг,
В. Парето, П. Ромер, Г. Стейнер, Й. Шумпетер. Такі
вчені-економісти як Берестов В.Л. та Буданова М.В. [1 с 224]
розглядали управління людськими ресурсами та констатували гіпотезу, що людський
ресурс є домінуючим при розробці загальної моделі управління ресурсним
потенціалом.
Каплан Роберт С., Нортон
Дейвит П.[2с118] стверджують, що основним при стратегічному управлінні
ресурсним потенціалом є застосування збалансованої системи показників, за
допомогою якої має бути визначення кожна складова ресурсного потенціалу.
Кашніков В.И. [3 с 44-47] пропонує керувати стабільністю й небезпеками для
досягнення зваженого стану системи. Трапезнікова В.А. [4с127] пропонує
методику для аналізу ресурсного потенціалу підприємства, згідно якої
продуктивність праці представлена в комплексному співвідношенні показників
фондоозброєння й рівня знань персоналу. Аналіз публікації [5,7,8 с58-62, 36, 77-88]
з проблем визначення відносної цінності потенціалу мають дискусійний характер,
інструментарій такої оцінки залежить від авторських концепцій, констатує
поточні факти без урахування розвитку потенціалу та оцінки окремих його
елементів.
Дослідження становища економічних ресурсів
підприємства здійснюється за допомогою різноманітних методів, які дозволяють
розглянути господарські процеси в динаміці. Кожний метод характеризується
своїми показниками, взаємозв’язками між ними. Однак у вітчизняній науці
системна методологічна основа, принципи й методи управління раціональним
використанням ресурсного потенціалу промислових підприємств у нових умовах
господарювання недостатньо розроблені, що й визначило вибір теми даної статті.
Ціль даного дослідження полягає в узагальненні
методологічних основ, у розробці принципів і методів системного управління
раціональним використанням і формуванням ресурсного потенціалу промислових
підприємств для забезпечення їхнього стійкого розвитку в умовах ринкової економіки.
Для формування цілісної наукової парадигми управління ресурсним потенціалом
необхідно узагальнити наступні досягнення з даної проблематики, а саме:
системний аналіз еволюції економічних ресурсів і розвитку теорії факторів
виробництва; розробка принципів класифікації факторів виробництва й визначення
їх ролі в стійкому розвитку промислових підприємств; обґрунтування методології
аналізу ресурсного потенціалу промислового підприємства; формулювання
стратегічної концепції стійкого розвитку підприємства в ринковій економіці;
аналіз стану й перспектив розвитку виробничого потенціалу вітчизняних
промислових підприємств; аналіз характеру нагромадження капіталу й інвестицій у
розвиток основних фондів промислових підприємств у ринкових умовах
господарювання; обґрунтування критерію й показників ефективності розвитку й
використання виробничого потенціалу промислових підприємств; формування
концепції економічної безпеки промислових підприємств як складовій їхнього
ресурсного потенціалу; розробка концепції ефективного управління людськими
ресурсами.
Перехід України до нових економічних відносин визначає
особливу актуальність рішення проблеми підвищення ефективності використання
економічних ресурсів (факторів виробництва) для виробництва матеріальних благ і
послуг з метою задоволення людських і суспільних потреб. Розвиток виробництва
найтіснішим образом пов’язан з використанням таких понять як “економічні
ресурси”, “фактори виробництва”, “економічний потенціал”, “ресурсний
потенціал”. До факторів виробництва звичайно відносять все те, що, беручи
участь у виробничому процесі, створює, робить, провадить товари й послуги; до
ресурсів – основні й допоміжні кошти, запаси сировини, можливості, джерела
чого-небудь. Економічні ресурси стають факторами виробництва лише попередньо перетворившись
у товар або в послугу, в об’єкт ринкового обміну; до факторів виробництва
ставляться всі види використовуваних у виробництві ресурсів, які впливають на
можливість і результативність господарської діяльності.
Саме поняття “економічні ресурси” є фундаментальним в економічній
теорії й означає джерела, кошти забезпечення функціонування й розвитку виробництва.
Вони діляться на природні, трудові, капітальні, оборотні кошти (матеріали),
інформаційні ресурси, фінансові й інших. У вітчизняній економічній літературі
термін “фактор” й “ресурс” використаються по-різному. Забезпечення стійкого
розвитку промислових підприємств залежить від вибору ефективної стратегії
використання й формування ресурсного потенціалу підприємств, як і всього
національного господарства у світовій економіці, не відповідає їх природному й
інтелектуальному потенціалу. В останні роки у зв’язку зі зміною форм власності
й умов відносин між господарюючими суб’єктами економіки методика кількісної
оцінки економічного потенціалу підприємств авіабудування, що дозволяє
аналізувати вплив компонентів економічного потенціалу на результати діяльності
підприємства, має практичний та науковий інтерес.
Економічний потенціал підприємства – це складна
система, яка включає у себе складові. Підприємства авіабудівного комплексу
мають складну структуру, виконуючи багатофункціональну діяльність, і мають
неоднорідний економічний потенціал. Потенціал будь-якого підприємства має
першорядне значення при досягненні загальних результатів діяльності підприємства.
Практика показує, що ступінь досягнення мети визначається багатьма
можливостями: авіабудівні підприємства, що досягли різних рівнів розвитку,
мають неоднакові потенційні можливості здійснення своєї діяльності.
Слід зазначити, що термін “потенціал” широко застосовується
в економічній літературі як кількісна оцінка різних явищ й умов: природний,
інвестиційний, інтелектуальний, економічний потенціал і т. д. Найчастіше мова
йде про розмір відповідного виду ресурсів, тобто оцінка їх з кількісної
сторони. Методика оцінки потенціалу ресурсів, що мають відносно однорідну структуру,
досить розроблена. Методичні підходи до оцінки економічного потенціалу
авіапромислових підприємств в цей час розроблені не повною мірою.
Досліджуючи економічний потенціал авіабудівних
підприємств як сукупну можливість їх ресурсів забезпечувати досягнення
намічених результатів діяльності, варто розглядати кожну складову економічного
потенціалу не окремо саму, а в системі. Лише взаємодіючи між собою в єдиній
системі, компоненти економічного потенціалу підприємства дозволяють одержати
інтегрований ефект, якому не можна визначити як суму ефектів від функціонування
окремих складових частин. Економічний потенціал авіабудівних підприємств
обумовлений не тільки обсягом ресурсів, але також їхньою якістю, структурою,
ступенем збалансованості складових, раціональністю використання. Поліпшення
якісного складу ресурсів підвищує наявний потенціал без збільшення їхнього
обсягу. Рішення проблеми забезпечення ефективної діяльності авіабудівних
підприємств в значній мірі залежить від раціонального використання всіх його потенційних
можливостей. Тому ця проблема тісно пов’язана з поняттям економічного
потенціалу, його структурою й факторами, що визначають ступінь ефективності
використання потенціалу, багато з яких важко оцінити кількісно, але які можуть
мати вирішальне значення для ощадливого використання ресурсів і досягнення
кінцевих цілей підприємства. Оцінка економічного потенціалу необхідна для
забезпечення більше повного й раціонального його використання. Важливо
охарактеризувати не тільки розташовуваний, але й фактично використовуваний
обсяг ресурсів. Тому система показників економічного потенціалу авіабудівних
підприємств повинна включати показники, що характеризують наявність, склад,
стан ресурсів і показники ефективності використання ресурсів. При оцінці
економічного потенціалу підприємства й ефективності його використання необхідно
чітко представляти структуру потенціалу, основні характеристики складових
елементів, їхнє співвідношення й використання в процесі виробництва. Важливо
зрозуміти місце й роль матеріальних елементів економічного потенціалу, зв’язок
їх з іншими компонентами.
Як структурні компоненти ресурсного потенціалу
підприємства варто виділити: природно-ресурсний, виробничо-майновий,
фінансовий, трудовий й інноваційний потенціали. У кожному компоненті економічного
потенціалу підприємства присутнє нематеріальна частина. На нематеріальну сферу
економічного потенціалу звичайно обертають недостатньо уваги й відносять її до
якісної характеристики трудового потенціалу або включають в інноваційний
потенціал. На наш погляд, це не зовсім правомірно, тому що нематеріальна сфера
економічного потенціалу включає технології, прийоми й методи керування,
господарський механізм, традиції, корпоративну культуру й багато чого іншого,
що неможливо розглянути як характеристика якості трудових ресурсів підприємства
або нематеріальної частини науково-технічного потенціалу.
Оскільки обидві сфери економічного потенціалу
підприємства – матеріальна й нематеріальна — у процесі діяльності безупинно
змінюються, дуже важливе досягнення пропорційності між елементами
використовуваного потенціалу як усередині кожної сфери, так і між сферами. В
остаточному підсумку саме нематеріальна сфера економічного потенціалу
підприємства визначає ту частину ресурсного потенціалу, що повинна бути залучена
у виробничий процес, характер комбінації окремих видів ресурсів й їхня
збалансованість, а виходить, і рівень ефективності використання всього
потенціалу.
Виробничо-майновий потенціал підприємств авіабудування
являє собою здатність наявних реальних активів забезпечити функціонування й
виробничу діяльність підприємства. Великий вплив на результати діяльності
підприємства має структура основних виробничих фондів. При прагненні до
досягнення оптимального співвідношення між активною й пасивною частиною основних
фондів можуть загостритися соціальні проблеми на підприємстві. Прагнення
забезпечити високу частку активної частини виробничих фондів може викликати
порушення виробничих умов праці. Збільшення активної частини основних фондів
приводить до того, що необґрунтовано зростає парк устаткування за рахунок
старого встаткування. У зв’язку із цим при аналізі структури основних фондів
необхідно враховувати віковий склад їхньої активної частини.
Оборотні виробничі засоби вступають у виробництво у своїй натуральній формі, і
в процесі виготовлення продукції цілком споживаються. Тому при оцінці
відповідних компонентів економічного потенціалу підприємства оборотні кошти
доцільно враховувати через вартість кінцевої продукції або непрямим шляхом у
показниках ефективності виробничого процесу.
Фінансовий потенціал підприємства включає фінансові
ресурси й інвестиційні можливості. Фінансові ресурси представляють грошові
доходи й надходження, що перебувають у розпорядженні підприємства й, призначені
для виконання фінансових зобов’язань перед державою, кредитною системою,
постачальниками, страховими органами, іншими підприємствами й фізичними
особами, працівниками підприємства й здійснення витрат на розвиток
господарської діяльності. Фінансові ресурси направляються також на зміст і
розвиток об’єктів невиробничої сфери, споживання, нагромадження, у спеціальні
резервні фонди й ін. Для визначення реальних фінансових ресурсів підприємства
номінальні ресурси необхідно скорегувати на величину витрат по забезпеченню
відповідних джерел фінансових коштів.
Інноваційний потенціал підприємства включає
інноваційні ресурси й умови забезпечення інновацій. Сучасні теорії економічного
росту розглядають наукові дослідження й розробки як ендогенний процес, невід’ємний
від реальної економіки й чуйно реагуючий на вимоги й стимули ринків товарів і
послуг. Наукові знання, втілені в інновації, прискорили технологічний розвиток
в останні роки, що стало, поряд із працею й капіталом, основним фактором і
рушійною силою економічного росту. Інноваційні ресурси підприємства, на наш
погляд, включають інтелектуальний капітал, наявний на підприємстві, нові
науково-технічні, технологічні, управлінські розробки, заділ у цій області, а
також фінансові ресурси. Досить загальне визначення інтелектуального капіталу
звичайно має на увазі суму знань всіх працівників підприємства. Одержання
різного роду продуктових, технологічних й організаційних переваг над
конкурентами є основною функцією інтелектуального капіталу. Необхідність у
посиленому використанні ресурсного потенціалу, що являє собою сукупність різних
елементів, що по-своєму володіють більшими економічними можливостями й разом
дають величезний синергетичний ефект, порушує питання про системний підхід до
його керування. Це означає, що управління не повинне обмежуватися сферою
якогось одного елемента потенціалу, тому що ефект використання кожного доповнює
й підсилює результат всієї економіки підприємства.
Тому потрібне комплексне
рішення завдань ресурсного потенціалу як єдиного цілого з урахуванням
взаємозумовленості й ефективної взаємодії всіх його елементів. Механізм рішення завдань ресурсного потенціалу в
такому ключі можна сформулювати виходячи з наступних конкретних функцій
управління. Це припускає, по-перше, визначення попиту на продукт і цілей
підприємства у відповідності з попитом; по-друге, раціонально-пропорційний
розподіл ресурсного потенціалу у відповідності з попитом на продукт і цілями;
по-третє, ефективне використання відрегульованих по продуктах і цілям окремих
елементів ресурсного потенціалу.