Гоменко О.Г.

ТЕОРЕТКО-МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ МЕХАНІЗМУ ФОРМУВАННЯ РЕСУРСНОЇ БАЗИ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

Ключові слова: ресурсна база, мобілізація, комерційні банки

Актуальність теми. За наявності в країні достатніх економічних і фінансових передумов успішне формування ресурсної бази кожним банком цілковито залежить від створення дієвого механізму мобілізації ресурсів. У зв’язку з цим розглянемо деякі теоретико-методичні аспекти його дослідження.

Аналіз останніх публікацій. Вагомий внесок до вивчення проблеми формування ресурсної бази внесли такі вчені: О. Васюренко, О. Дзюблюк, О. Заруба, О. Кириченко, А. Мороз, М. Савлук, В. Рисін, І. Попрозмач та інші.

Мета статті. Метою дослідження є розкрити теоретично-методичні аспекти дослідження механізму формування ресурсної бази комерційних банків.

Виклад основного матеріалу. Механізм формування ресурсної бази комерційних банків можливо визначити як сукупність взаємопов’язаних дій, спрямованих на створення банком необхідного для досягнення поставлених цілей обсягу грошових ресурсів. Як управлінський процес цей механізм включає встановлення мети, її досягнення шляхом розробки завдань, здійснення впливу суб'єкта управління на об'єкт за допомогою інструментів та методів управління формуванням банківських ресурсів.

Головною стратегічною метою механізму формування банківських ресурсів є забезпечення стійкого функціонування і розвитку комерційного банку при одночасному забезпеченні достатньої прибутковості його роботи і підтримці необхідного рівня ліквідності. Досягнення цієї мети здійснюється шляхом виконання наступних завдань: підтримка розміру власного капіталу банку, достатнього для виконання вимог регулюючих органів, забезпечення захисних функцій, його розвитку, збереження стійкої репутації і підвищення довіри з боку клієнтів та громадськості; мобілізація необхідних банку обсягів ресурсів для виконання відповідних зобов'язань перед клієнтами (підтримка ліквідності) і забезпечення проведення активних операцій, підвищення прибутковості та рентабельності; підтримка диверсифікованості джерел ресурсної бази банку при мінімізації їх вартості; вдосконалення форм і методів мобілізації коштів, впровадження інноваційних процесів і технологій, ефективне використання персоналу.

Механізм формування ресурсної бази можна розглядати як управлінську систему зі своїми суб’єктом, об’єктом, інструментами та методами. Суб’єктом є сам банк з усіма його структурними підрозділами, що забезпечують формування ресурсної бази. Об’єктом управління є ресурсна база в складі трьох її елементів: власного капіталу, депозитних та недепозитних коштів.

Власний капітал банку є сукупністю взаємодіючих елементів, до яких відносяться: кошти статутного, резервного, страхового та інших фондів; прибуток банку; інші кошти внутрішньобанківського походження.

Депозитні та недепозитні джерела включають різноманітні банківські зобов'язання, які в свою чергу виступають у вигляді елементів підсистем механізму. Наприклад, строкові депозити та депозити до запитання є підсистемами для системи “депозитні джерела”, а депозитні і недепозитні джерела є підсистемами для системи “залучені кошти (зі сторони)”.

Усі джерела знаходяться в постійному динамічному розвитку: змінюється їх абсолютна величина, а також відбуваються структурні зрушення усередині системи.

Більш складним елементом механізму є інструменти та методи управління формуванням ресурсної бази. Метод управління можливо визначити як засіб впливу суб'єкта управління на об'єкт за допомогою певних інструментів, що вибираються з урахуванням фінансового стану банку та ситуації на ринку.

Забезпечення достатності банківського капіталу досягається шляхом впливу на його величину за допомогою таких інструментів, як емісійна та дивідендна політика. При здійсненні емісії цінних паперів банк одержує можливість збільшити власний капітал, що підвищує його надійність, забезпечує ліквідність та платоспроможність. Регулювання розміру дивідендів дозволяє банку збільшувати ринкову ціну акцій, що також підвищує розмір власного капіталу банку.

Кожний банк розробляє свою політику щодо мобілізації ресурсів для розвитку активних операцій та підтримки ліквідності. Найважливішими інструментами в цій сфері виступають укладання угод про продаж цінних паперів з майбутнім викупом, емісія боргових цінних паперів, одержання міжбанківських кредитів та ін. Їх використання надає банкам можливість мінімізувати обсяги ресурсів, які розміщені в недоходні ліквідні активи, та одночасно задовольняти вимоги щодо ліквідності на рівні норм обов'язкових резервів.

Обравши конкретні інструменти та методи впливу, за допомогою яких можливе досягнення встановленої мети, банк приймає рішення, організує його виконання та контроль.

Висновки. Ефективний механізм формування ресурсної бази банку повинен ґрунтуватися на наступних засадах: відповідність стратегічним цілям діяльності банку, орієнтація на потреби ринку; створення продуктів та послуг, що можуть полегшити доступ банку до дешевих та стійких джерел ресурсів на ринку; відповідність за термінами джерел формування ресурсів та напрямків їх використання; диверсифікованість джерел банківських ресурсів, що підвищить сталість ресурсної бази банку в цілому; врахування зовнішніх та внутрішніх чинників середовища банку, мінімізація впливу банківських ризиків; організація активної роботи філійної мережі банку щодо залучення ресурсів; використання сучасної технічної бази, комп'ютерної техніки і технологій для економічного обґрунтування рішень.

Список використаних джерел

1. Рисін В.В. Складові елементи ефективної ресурсної політики комерційного банку / В.В. Рисін // Регіональна економіка. – 2009. – № 3. – С. 115.

2. Попрозмач І.О. Значення структури ресурсної бази банків в умовах кризи / І.О. Попрозмач // Формування ринкових відносин в Україні. – 2009. – № 6. – C. 164.