Організація регулювання діяльності комерційних банків в Україні

Щоб уникнути краху фінансової системи та не прогнозованості й хаотичності розвитку національної економіки, банк як економічно важливий інститут повинен контролюватися органами державної влади.

Повноваженнями у сфері здійснення банківського регулювання наділений Національний банк України відповідно до статті 1 Закону України від 20.05.99 «Про Національний банк України». Держава в особі Національного банку України здійснює регулювання комерційних і державних банків на макрорівні шляхом впровадження в дію відповідних нормативно-правових актів. За роки незалежності була прийнята велика кількість законних і підзаконних актів, зокрема це вже згаданий Закон України «Про Національний банк України»; Закон України «Про банки і банківську діяльність», «Про заставу», «Про господарські товариства»; Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів і ліцензій на виконання окремих операцій; Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні та інші. Для пруденційного регулювання діяльності банків розроблена система банківського нагляду, визначена положенням «Про структуру системи банківського нагляду Національного банку України та його повноваження щодо адекватного реагування на порушення в діяльності комерційних банків», затвердженим постановою Правління Національного банку України від 17 листопада 1997 року № 380. Згідно з даною постановою система банківського нагляду має ієрархічну структуру і функціонує як єдиний механізм у складі центрального апарату та регіональних управлінь НБУ. Згідно з даною постановою система банківського нагляду має ієрархічну структуру і функціонує як єдиний механізм у складі центрального апарату та регіональних управлінь НБУ. Структуру системи банківського регулювання та нагляду на рівні Національного банку України відображено на рис. 1

Рис. 1 Організаційна структура банківського регулювання та нагляду центрального апарату Національного банку України

Характер впливу НБУ на банки та інші фінансово-кредитні установи відображають адміністративні та індикативні форми банківського регулювання, зазначені в статті 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Адміністративні – це методи прямого управління з боку держави на банківську систему, що забезпечують ефективне її функціонування переважно за допомогою нормативно-правових актів НБУ. Індикативні методи, на відміну від адміністративних, містять у собі інструменти грошово-кредитної політики, які впливають на грошову пропозицію в країні і забезпечують стабільність національної грошової одиниці. Переважна більшість їх здійснює непрямий вплив, створюючи певне економічне середовище для діяльності на фінансовому ринку, тим самим визначає поведінку банків як суб’єктів ринку і змушує їх діяти у потрібному державі напрямку. Взаємозв’язок адміністративних та індикативних методів відбувається через встановлення кількісних параметрів діяльності банків (обов’язкові економічні нормативи, норми обов’язкових резервів, норми відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій), які водночас є вимогою щодо їх функціонування (адміністративне регулювання). Державне регулювання банківської діяльності здійснюється Національним банком України з метою захисту інтересів вкладників і кредиторів, посилення рівня довіри до банків з боку всіх зацікавлених осіб і забезпечення стабільності банківської системи України. Для досягнення мети вирішуються такі завдання: забезпечення стабільності та надійності банківської системи, захист інтересів вкладників, забезпечення прозорості політики і діяльності банківського сектора в цілому і кожного банку зокрема, підтримка достатнього рівня стандартизації і професіоналізму в банківській сфері, створення конкурентного середовища у банківському секторі. Аналіз економічних нормативів комерційних банків України та оцінка їх дотримання показала, що: протягом 2008-2010 рр. усі банки, незважаючи на тінь кризи, працювали в режимі надмірної міцності, свідченням чого є величина нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2), яка становила 14,01%, 18,08% та 20,83%, тоді як нормативне значення показника було 10%; норматив миттєвої ліквідності (Н4) при нормативному значенні не менше 20% на практиці був перевиконаний більше ніж у тричі, норматив поточної ліквідності (Н5) (нормативне значення не менше 40%) – майже у два рази, а норматив короткострокової ліквідності Н6 (нормативне значення до 01.01.2010 р. – не менше 20%, після 01.01.2010р. – не менше 60%) – майже у 1,5 рази; гостро склалася ситуація із нормативом великих кредитних ризиків Н8 (не більше 8-кратного розміру регулятивного капіталу), який був перевищений у 20 разів; іншим нормативам із групи нормативів кредитування були притаманні занижені значення порівняно з мінімальним; нормативи, які регулюють інвестиційну діяльність комерційних банків (норматив інвестування в цінні папери окремо для кожного випадку Н11 та норматив загальної суми інвестування Н12) ще значнішою мірою збільшили розрив між реальними засобами банків і вимогою Національного банку України. Основними напрямками діяльності банківського регулювання в Україні в останні роки були: впровадження міжнародних принципів ефективного банківського нагляду Базельського комітету з питань банківського нагляду; удосконалення законодавчої бази регулювання діяльності банків; удосконалення нормативно-правової бази щодо регулювання діяльності банків; запобігання використанню банківської системи для легалізації кримінальних доходів та фінансування тероризму; підвищення рівня інформаційної прозорості банків; співробітництво з наглядовими органами зарубіжних країн.