Економічні науки/1. Банки і банківська система

Ювченко М.В.

Українська академія банківської справи Національного банку України, м. Суми

Способи мінімізації ризиків лізингових операцій в банках України

В умoваx загocтpeння кoнкуpeнцiї на pинку банкiвcькиx пocлуг пpoвeдeння кoмepцiйними банками лiзингoвиx oпepацiй мoжe cтати eфeктивним заcoбoм poзшиpeння банкiвcькoї дiяльнocтi. Викoнуючи функцiю лiзингoдавця, банки мoжуть зpoбити cвiй внecoк у фopмування cтpатeгiї та тактики oнoвлeння ocнoвниx фoндiв, визначати напpями poзвитку лiзингу, кoнтpoлювати cитуацiю на лiзингoвoму pинку.

У таких умовах зростає роль заходів із мінімізації ризиків для банків при проведенні ними лізингових операцій.

Лізингові операції, як і всі інші банківські операції, є достатньо ризикованими. Ризики лізингових операцій банку можна розподілити на дві групи, які відображені на рисунку 1.1.

Рисунок 1.1 – Види ризиків лізингових операцій в банках

Перш ніж застосовувати той чи інший спосіб мінімізації ризику, доцільно було б провести аналіз ризиків,який складається з декількох етапів:

1) виявлення внутрішніх та зовнішніх факторів, які впливають на конкретний вид ризику;

2) аналіз факторів, які були виявлені;

3) оцінка конкретного виду ризику з фінансової точки зору (можливе застосування двох підходів: рівень ризику може бути визначений на основі аналізу фінансової спроможності (ліквідності самого проекту) або визначається економічна доцільність участі в проекті, тобто, ефективність вкладення фінансових коштів);

4) встановлення допустимого рівня ризику;

5) приймаються заходи щодо подальшого зниження ризику.

На основі проведеного аналізу розробляється комплекс заходів щодо зниження ризику. Ми пропонуємо комплексне управління ризиками і далі розглянемо заходи, які на нашу думку найкраще мінімізують окремо взятий ризик банку при здійсненні ним лізингової діяльності.

Одним із дієвих способів зниження політичного та юридичного ризику при наданні майна в лізинг є метод розподілу ризику, тобто зниження його рівня шляхом розподілу відповідальності за нього між учасниками договору. Відповідно до правил розподілу ризику, відповідальним за ризик повинен бути той учасник договору, який в змозі найкраще обчислити і контролювати ризик. Розподіл ризику реалізується при укладанні договору.

Для зниження ризику «неплатежу», своєчасного повернення предмета лізингу та неефективного використання основних засобів, може досягатися можливістю контролювати діяльність лізингоодержувача. Така можливість прописана в Законі «Про фінансовий лізинг». Лізингоодержувач ж зобов'язаний забезпечити лізингодавцю безперешкодний доступ до фінансових документів і предмету лізингу. Також, грунтуючись на вищезазначений закон, лізингодавець може здійснювати фінансовий контроль за діяльністю лізингоодержувача в частині, що відноситься до предмету лізингу, за такою схемою: лізингодавець направляє в письмовій формі запит про надання інформації, необхідної для здійснення фінансового контролю, а лізингоодержувач цей запит задовільняє.

Для мінімізації ризику прискореного морального зносу об’єкта угоди та маркетингового ризику при реалізації лізингового проекту, як один з варіантів, можна застосовувати страхування, при цьому страхувальником має виступати банк. Це дозволить:

- підвищити страхове покриття;

- впорядкувати документообіг;

- гнучко управляти вартістю лізингового продукту.

Крім переваг, страхування ризиків лізингових угод має й певні недоліки: страхові платежі збільшують фінансове навантаження на лізингоодержувача та звужує коло потенційних клієнтів.

Однак, найефективнішим способом зниження фінансових ризиків, пов'язаних з лізинговою діяльністю банку, є додаткове забезпечення лізингових угод. Об'єкт лізингу є основним забезпеченням лізингової угоди, але не єдиним, тому в якості додаткових способів забезпечення угоди можна розглядати аванс лізингоотримувача, поручительства юридичних та фізичних осіб, гарантію зворотного викупу з боку постачальника, застава майна тощо.

Дуже складно оцінити всі моменти, пов'язані з ризиками лізингової діяльності банку, тому потрібен практичний досвід, поліпшення нормативної правової бази, її гармонізацію із законодавством інших країн на основі міжнародних стандартів, тоді лізингові послуги банків будуть більш актуальними і користуватимуться попитом.

Список використаних джерел:

1. Кириченко, О.А. Банківський менеджмент [Тeкcт] : навчальний посібник / О.А. Кириченко, І.В. Гіленко, С.В. Сиротян та ін. – Київ : Знання-Прес, 2009. – с. 438 – ISBN 966-680-303-8.

2. Проскуріна, Н.М. Ризики лізингової діяльності та методи управління ними [Електронний ресурс] / Н.М.Проскуріна. – 2011.- Peжим дocтупу: http://www.rusnauka.com/12_KPSN_2010/Economics/63804.doc.htm. – Назва з дoмашньoї cтopiнки iнтepнeту.