Економічні
науки/1. Банки і банківська діяльність
к.е.н. Гузенко О.П., Сердюк Ю.О.
Криворізький економічний інститут ДВНЗ «КНУ»
Окремі особливості управління витратами сучасного комерційного банку
Управління витратами комерційного банку
вважається доволі багатогранним процесом, котрий потребує кваліфікованого
впливу менеджерів. Управлінський цикл охоплює різні етапи, ключовими з яких
вважаються планування, аналіз, контроль та розробка заходів направлених на
коригування непередбачуваних факторів впливу.
Нагадаємо Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3
«Звіт про фінансові результати» [1] дає визначення витрат відповідно до
міжнародної практики. Законодавець регламентує сутність категорії «витрати» з
позиції зменшення економічної вигоди у звітному періоді у формі впливу або
використання активів, або виникнення заборгованості, що ведуть до зменшення
власного капіталу і не є розподіленими між акціонерами.
В управлінському
циклі витратами комерційного банку враховують, як правило, їх види. Структура
витрат банку розкрита в 7-му класі Плану рахунків бухгалтерського обліку. Їх склад
включає: банківські витрати (процентні, комісійні та інші); створення резервів
(відрахування в резерви; списання безнадійних активів); непередбачені витрати;
небанківські витрати (адміністративні та інші види витрат по обслуговуванню
процесу надання банківських послуг). При
розробці окремих елементів управління витратами банку менеджери приділяють
особливу увагу такій статті як «створення резервів». Створення резервів, як
зазначають О.В. Васюренко, Л.В. Сердюк, О.М. Сидоренко та інші [2, с. 334], це
визначення витрат для відображення реального результату діяльності банку із
урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості його операцій.
Науковці стверджують той факт, що резерви формуються під знецінення
заборгованості за кредитами, втрат від знецінення цінних паперів та під іншу сумнівну
дебіторську заборгованість, яка визначається у цей звітний період [2, с. 335].
Ключове значення
формування стратегії управління витрат комерційного банку полягає в пошуку
напрямків мінімізації затрат. Тому стратегію мінімізації витрат банку менеджери
визначають як концептуальну основу його діяльності. Стратегія мінімізації
витрат банку встановлює цикл управління, мету і завдання. Вона слугує оригіналом
для прийняття ключових рішень націлених на мінімізацію витрат. Складові
управлінського циклу витратами банку представлено на рисунку 1.
v Управлінський цикл сфера застосування впровадження стратегії мінімізації витрат банку ü збирання інформації про різні види витрат банку ü прийняття управлінських рішень ü реалізація та контроль за виконанням управлінських рішень ü
аналіз та
регулювання процесу впровадження заходів мінімізації витрат основні складові циклу
Рис. 1. Схема
складових управлінського циклу у сфері витратного механізму банку
Кожен із
зазначених елементів управлінського циклу має свої цілі, завдання і порядок
проведення. У складі витрат, зауважує О.С. Любунь [3, с. 181], передусім,
виділяють групу витрат на виконання банками своїх функцій як посередників на
фінансових ринках, тобто управлінський цикл спирається на операційні витрати. Ключова
мета управління витратами полягає у підвищенні ефективності банківської
діяльності шляхом скорочення витрат і тим самим збільшення прибутків. Як
стверджує О.С. Любунь [3, с. 182] ключове місце в групуванні витратами банку
займають аналітичні процедури. Саме перед аналізом витрат банку стоять такі
завдання: визначення суми сплачених витрат протягом певного
періоду; встановлення структури та динаміки витрат банку; визначення
та кількісна оцінка чинників, що вплинули на розмір витрат банку; порівняння
результатів діяльності банку стосовно витратності з результатами попередніх
періодів, інших банків; визначення можливих результатів зменшення витрат
банку.
Фахівці
банківської справи стверджують, що про обсяг витрат банку (сукупних та окремих)
неможливо судити лише за абсолютною їх величиною і темпами приросту. Адже з
розвитком банку збільшуються його активи, закономірно нарощується й абсолютна
величина активів. У зв’язку з цим, аби з’ясувати тенденції зміни окремих видів
витрат банку, використовують відносний показник:
КВ.5 = витрати банку /
сукупні активи банку
На думку фахівців
банківської справи, на основі динаміки зазначеного коефіцієнту можна зробити
висновок щодо зростання чи скорочення витрат та їх обґрунтованості. У своїй
праці професор О.А. Кириченко та професор В.І. Міщенко [4, с.
240] стверджують, що цикл управління витратами банку
присвячується також політиці розподілу трудових ресурсів. Науковці вважають
«…зрозуміти структуру витрат банку важливо й для того щоб оцінити рівень
розподілу трудових ресурсів і характер його діяльності». При цьому в управлінні
витратами банку необхідно більше уваги приділяти процентним витратам. Величина
сплачених клієнтам нарахованих процентів залежить від зміни сум залишків коштів
на рахунках та процентної ставки. Кількісний вплив цих чинників на відхилення
сум сплачених клієнтам процентів, менеджери банку визначається як різниця
показників, що аналізуються.
Таким чином, до основних особливостей процесу управління витратами банку
включають стратегію управління процентними та непроцентними витратами. Науковці
пропонують враховувати кваліфікаційний рівень трудових ресурсів ті, які
контролюють рівень витрат банку та впроваджують заходи по їх мінімізації.
Сучасність доводить необхідність і доцільність постійного впровадження заходів
мінімізації витрат банків з огляду на наявні зміні економічні умови розвитку.
Література:
1.
Положення
(стандарт) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати» [Електронний ресурс]: Наказ Міністерства фінансів України
від 31 березня 1999 р. №87. – Режим доступу:
http://buhgalter911.com/Res/PSBO/PSBO3.aspx
2.
Васюренко О.В. Облік і аудит у банках:
[навчальний посібник] / О.В. Васюренко, Л.В. Сердюк, О.М. Сидоренко та ін.
– К.: Знання, 2006. – 595 с.
3. Любунь О.С.
Система банківського менеджменту: [навчальний посібник] / О.С. Любунь. –
К.: Кондор, 2007. – 356 с.
4. Кириченко О.А. Банківський менеджмент: [підручник] / О.А. Кириченко,
В.І. Міщенко, В.П. Щербань, А.П. Яценюк та ін. – К.: Знання, 2005. – 831 с.