Вірбулевська О.В., Пономаренко А.А.

Кременчуцький національний університет імені Михайла Острооградського

Проблема інтелектуальної еміграції в Україні

Невідповідність світовим стандартам наявних в Україні умов для здійснення професійної діяльності висококваліфікованих працівників та незадоволеність потреб сучасних дослідників спричиняють різке збільшення обсягів інтелектуальної еміграції. Проблеми, пов'язані з інтелектуальною міграцією, є надзвичайно актуальними, оскільки зі збільшенням її обсягів починають уповільнюватися темпи розвитку сфери освіти і науки та економіки в цілому, що створює загрозу національній безпеці Україні.

Для забезпечення здатності зростання економіки за рахунок впровадження нових технологій та інновацій, Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність» передбачено бюджетного фінансування науки в обсязі 1,7% ВВП. Але цього критерію Україні не було досягнуто жодного разу. Протягом останніх років фінансування наукової сфери становить менше одного відсотка: 0,85% – у 2009 році, 0,87% – у 2010, 0,73 % – у 2011, у тому числі бюджетне фінансування складає приблизно лише 0,3% ВВП, що можна порівняти з показниками таких країн, як Аргентина (0,3%), Туреччина (0,43%), Румунія (0,45%), а трійку лідерів очолює Німеччина (7,88%), Японія (14,04%) і США (34,13%). Дуже низькі витрати на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи супроводжуються зниженням оплати праці, погіршенням її умов, незатребуваністю результатів наукової діяльності та призводять до відчутних втрат кваліфікованих кадрів. За останні десять років, з 2000 р. по 2010 р., кількість зайнятих в науці та науковому обслуговуванні в цілому скоротилася майже вдвічі (з 3,7% до 1,9% у загальній структурі зайнятості). Категорія дослідників скоротилася на 52%, техніків – на 43%, допоміжного персоналу – на 53% [1].

За підрахунками деяких науковців, щорічна інтелектуальна еміграція з України налічує приблизно 95,4 тис. фахівців, тобто емігрує кожний 25 – 26 спеціаліст з вищою освітою. Протягом останніх років Україну залишило приблизно 5 – 5,5 тис. учених. Якщо брати до уваги лише кандидатів і докторів наук, то згідно з офіційними даними Державного комітету статистики України, протягом років незалежності з України емігрувало близько 1000 осіб з науковим ступенем. Це дає підстави говорити про ознаки руйнування інтелектуального потенціалу нації. Тому держава зобов’язана створити належні умови для якісного навчання й наукових досліджень, аби зупинити відтік наукового потенціалу, а також сприяти рееміграції науковців [3].

Основною причиною інтелектуальної міграції в Україні є наявна глибока криза вітчизняної науки, яка пов’язана із скороченням внутрішніх витрат на дослідження і розробки, недостатнім матеріально-технічним забезпеченням дослідницького процесу, низькою матеріальною і моральною оцінкою праці учених, низьким рівнем науково-інформаційного забезпечення теоретичних досліджень і розробок, відсутністю сучасного наукового устаткування, незахищеністю прав власності на продукт інтелектуальної праці тощо. Не менш важливими є також політичні причини, до яких можна віднести кризу політичної влади, політичну нестабільність, порушення прав людини тощо.

Мотивами, які спонукають частину інтелектуальної еліти емігрувати з України, є наступними (за результатами досліджень науковців Інституту регіональних досліджень НАН України, м. Львів [2]):

– високі рівні оплати праці та матеріального добробуту – 73%;

– реалізація своїх здібностей та набуття фахового досвіду – 46%;

– забезпечення родині (дітям) вищих перспектив – 45%;

– прагнення до життя в економічно стабільному суспільстві – 44%;

– неможливість знайти адекватну роботу за фахом (профілем спеціалізації) – 23%;

– невизначена (напружена) політична ситуація в державі – 10%;

– неможливість швидко вирішити свою житлову проблему – 7%.

Можливим вирішенням проблеми стає вироблення державної політики щодо інтелектуальної еміграції, що передбачає реалізацію таких заходів:

– врегулювання процесів інтелектуальної еміграції з прямим втручанням держави, тобто дотримання національних і міжнародних правових актів і угод, яка регулюють від'їзд і повернення мігрантів;

– стримування масовості міграції осіб, які отримали відповідні знання, навички та досвід на батьківщині;

– створення робочих місць у нових перспективних галузях економіки, зокрема, у сфері послуг;

– зростання рівня фінансування розвитку провідних наукових досліджень.

Нинішня криза вітчизняної науки є і провідним фактором, і основною причиною, й однією з вирішальних умов інтелектуальної еміграції. Наявність гнучкої та ефективної системи регулювання інтелектуальної міграції та забезпечення науки бюджетним фінансуванням належним чином є ключовим фактором вирішення проблеми відродження наукового потенціалу країни.

Література:

1. Жадан О.В. Інтелектуальна міграція як перешкода соціально-економічного розвитку суспільства / О.В. Жадан, Н.Л. Калюжна [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/znpdduu/

du/2012_221/html/9.html

2. Мирончук О. «Відплив інтелекту» як фактор конкурентоспроможності в глобалізованому світі // Дослідження міжнародної економіки: Зб. наук. пр. – К.: ІСЕМВ НАН України, 2011. – № 2 (67). – С. 178-185.

3. Телефанко Н. Б. Інтелектуальна міграція з України в умовах міжнародної економічної інтеграції // Економічний простір: Збірник наукових праць. – 2011. – №52/2. – С.32-41.