Економічні науки/2.Зовнішньоекономічна діяльність

Вірбулевська О.В., Яворська Я.І.

Кременчуцький національний університет

Імені Михайла Остроградського

Сучасний стан та проблеми зовнішньої трудової міграції сільського населення України, шляхи їх вирішення

Сутність  трудової міграції населення полягає у забезпеченні кількісної та якісної відповідності між потребою у робочій силі та наявністю її у різних регіонах держави та світу, а також у реалізації прагнень працівників задовольнити особисті потреби професійно-кваліфікаційного та духовного характеру. На сьогодні більшість показників соціально – економічного розвитку нашої країни все ще далекі від європейських стандартів, значним залишається розрив у рівнях оплати праці в Україні й зарубіжних країнах. Особливо актуальною ця проблема є для населення сільських територій України. На даному етапі важливим завданням залишається визначення впливу трудової еміграції сільського населення на соціально – демографічний та економічний розвиток сільських територій та країни в цілому.
За результатами дослідження, проведеного експертами європейської комісії «Caritas International» за 2012 рік - 4,5 млн. трудових мігрантів з України перебувають за кордоном, з яких 1,7 млн. — у країнах ЄС. За іншими оцінками, ця цифра коливається від 2 до 7 млн. [3].
Основні країни трудової міграції — Росія (40-50%), Польща (15-20%), Чехія (10-12%), Італія (бл.10%), Португалія (5-8%). Більшість мігрантів — особи у віці 20-49 років, представники найбільш економічно продуктивних вікових груп. Частіше трудовими мігрантами є люди з професійно-технічною та повною середньою освітою [2]. За прогнозами фахівців ООН, населення України може відчутно скоротитися до 2026 року до 42 млн., а до 2050 року – до 35 млн. При здійсненні таких прогнозів Україна змушена буде імпортувати робочу силу [1]. Нині на сільській території проживає 31,55 % загальної чисельності населення України або близько 14,5 млн. осіб. За останні роки соціально – трудовий потенціал села суттєво погіршився, зокрема, процеси зменшення сільського населення. Як свідчать дані Державного комітету статистики України, у сільській місцевості в основному спостерігається від’ємне сальдо міграції, тобто кількість вибулих перевищує кількість прибулих. Основними причинами міграції сільського населення є:
скорочення обсягів сільськогосподарського виробництва; бажання продовжувати навчання в престижних вищих навчальних закладах з метою отримання достойної кваліфікації; незадоволення умовами праці та побуту;
низький рівень механізації трудових процесів на робочому місці та ін.
На сьогодні відбувається випереджаюче зменшення чисельності населення в сільській місцевості. Причому цей процес відбувається з причин як природного скорочення так і міграції. За період 2004 – 2010 рр. щорічні темпи зменшення чисельності сільського населення становили близько 200 тис. осіб на рік, а частка сільського населення в загальній чисельності наявного населення України за досліджуваний період зменшилася з 32,5 до 31,55 % [3]. Зазначені негативні демографічні та міграційні явища також є наслідком деградації соціальної інфраструктури села. Інтенсивний відплив робочої сили із села за досліджуваний період підірвав демографічну базу відтворення сільського населення на наступні 5-10 років. Як будь – яке економічне явище, міграція робочої сили є детермінуючим чинником, тобто має різноманітні наслідки, що проявляються як в країнах – експортерах, так і в країнах – імпортерах. Слід сказати про переважаючий негативний вплив зовнішньої трудової міграції на усі сфери суспільного життя: зменшується кількість сільського населення та кількість зайнятих у сільському господарстві; занепадає соціальна інфраструктура сіл; погіршується інвестиційний клімат; відбувається руйнація сімей; деградують сільськогосподарські землі тощо. Таким чином, не зважаючи на прийняті програми та схвалені концепції розвитку сільських територій у період з 1991 до 2012 року, соціально – демографічна ситуація в сільських територіях України суттєво погіршилася. В сучасних умовах очевидним залишається той факт, що існуюча система регулювання міграційних процесів на селі являється недостатньо ефективною і вимагає негайної розробки дієвіших методів оптимізації цих процесів. Позитивним кроком щодо вдосконалення міграційної політики України є прийняття Стратегії демографічного розвитку України на період до 2015 року (затверджена Постановою Кабінету Міністрів України ві 24.06.2006 р. № 879). Стратегія розглядає регулювання міграції як засіб уповільнення темпів депопуляції зокрема сільського населення.
Тому можна зробити висновок про те, що важливою складовою політики України щодо трудової міграції є заохочення до зворотних поїздок, стимулювання повернення заробітчан на Батьківщину, сприяння їх реінтеграції. Для розв'язання цього завдання важливим було б:
— створення нових робочих місць на селі, розвиток малого та середнього бізнесу за рахунок коштів, зароблених громадянами за кордоном;
— до розробки програм повернення та реінтеграції залучати країни-реципієнти української робочої сили, піднімати на міжнародному рівні питання щодо спрямування на ці цілі зарубіжної технічної допомоги та кредитів.

Література

1. Вовканич С.Й. Розбудова інноваційного суспільства в контексті демографічного розвитку України / С.Й. Вовканич, Х.Р Копестянська, С.О. Цапок// Актуальні проблеми економіки. – 2004. – № 8. – с. 115 – 124.
2. Зовнішня трудова міграція населення України / Український центр соціальних реформ; Державний комітет статистики України / За ред. В.Г. Чебанова. – Київ: ДП «Інформаційно – аналітичне агентство», 2009. – 120 с.
3. Левчук Ю.С. Сучасний стан, тенденції і структура зайнятості сільського населення /Ю.С. Левчук// Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу . – 2010. - № 2. – с. 89.