Экономические науки/2. Внешнеэкономическая деятельность

Вірбулевська О.В., Малик О. А.

Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського, Україна

Прямі іноземні інвестиції та їх вплив на діяльність українських підприємств

В умовах дефіциту внутрішніх джерел фінансування іноземні інвестиції є тим ресурсом, який може найвагоміше сприяти технологічному переоснащенню виробництва, досягненню стабільного економічного зростання, розвитку експортних і імпортозаміщуючих галузей, підвищенню ефективності функціонування підприємств, а відтак, і розвитку відповідних територій, поліпшенню соціального захисту громадян. Тому залучення та ефективне використання прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в економіку України є сьогодні, як ніколи, актуальним.

На сучасному етапі світовий економічний розвиток характеризується глобалізацією ринків капіталу, одночасно з процесом зростання диспропорцій в об’ємах накопичених інвестиційних ресурсів. Масштаби та темпи залучення інвестицій, а також їх ефективність для економіки приймаючої країни, напряму залежать від проведення оптимальної інвестиційної політики. Незважаючи на те, що прямі іноземні інвестиції забезпечують прискорене зростання економічної активності приймаючої країни шляхом трансферу технологій, глобалізації національного ринку у світовий економічний простір та гарантують залучення передових світових практик в управлінні, залишається відкритим питання проведення ефективної політики щодо залучення прямих іноземних інвестицій.

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) мають велике значення для економіки країни, що їх одержує. По-перше, завдяки виробничій та науково-технічній кооперації ПІІ забезпечують ефективну інтеграцію національної економіки у світову. По-друге, ПІІ служать джерелом капіталовкладень, причому у формі сучасних засобів виробництва. Крім того, ПІІ залучають вітчизняних підприємців до передового господарчого досвіду, сприяють поширенню інновацій, збільшенню продуктивності праці та підвищенню добробуту населення.

Що стосується промисловості, ПІІ зосереджені переважно на виробництві харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів; металургійному виробництві та виробництві готових металевих виробів; хімічній та нафтохімічній промисловості. Стратегічні галузі не залучають необхідних обсягів капіталу, що важко назвати ефективним для країни-реципієнта. Крім того, процеси іноземного інвестування абсолютно не сприяють розвитку експортного потенціалу нашої держави. Деякі економісти вважають, що таке спрямування ПІІ необхідне для адаптації інвесторів до місцевого бізнес-клімату. Обережність західних партнерів щодо великих інвестицій зумовлена відсутністю надійних гарантій їх захисту. В українську економіку, як правило, інвестують кошти або дрібні фірми з обмеженими фінансовими можливостями, які розраховують на швидкі прибутки; або фірми-аутсайдери, які не витримали конкуренції у своїй країні; або ж фірми, які відмивають брудні капітали (офшори з українським капіталом). Серед країн-лідерів іноземного інвестування першість належить саме Кіпру [1]

Як свідчить світова практика, іноземні інвестиції, з одного боку, можуть прискорювати темпи економічного зростання, підвищувати зайнятість, технологічний рівень економіки, конкурентоспроможність вітчизняних товарів на внутрішньому та зовнішньому ринках, а з іншого – у випадках трансферу відсталих технологій і методів організації виробництва – стримувати розвиток країни, посилювати її залежність від іноземних технологій і капіталів. Разом з прямими іноземними інвестиціями Україна, як правило, отримує «відпрацьоване» обладнання, яке не відповідає енергозберігаючим технологіям, останнім досягненням екологічної безпеки, автоматизації чи продуктивності. Тобто іноземне інвестування в Україну поки що відбувається значною мірою за моделлю слаборозвинених країн. Заходячи в українську економіку, ПІІ шукають, перш за все, дешеві місцеві ресурси. Але іноді мотивом поведінки іноземних інвесторів може бути економія, яка утворюється від порушення технологій, норм безпеки, екологічних норм. І хоча це загрожує майбутніми втратами для країни, корумпованість чиновників, непрозорість та заплутаність дозвільних процедур не позбавляють нашу державу від таких інвесторів. Тому питання рівня екологічної безпеки іноземних інвестиційних проектів має обов’язково відстежуватися відповідними органами. [3]

Отже, враховуючи мінливі умови вітчизняного ринку варто наголосити на тому що, зараз Україна надзвичайно потребує ПІІ. Але для того, щоб іноземні інвестори пішли на вкладення, необхідні дуже серйозні зміни в інвестиційному кліматі. Підвищення інвестиційної привабливості України та її регіонів потребує мінімізації дії негативних та депресивних факторів. Основний акцент в інвестиційній стратегії варто поставити на розвиток тих сфер виробництва, які сприятимуть зростанню економіки України.

Література:

1. С.В. Леонова, З. Патора-Висоцька. Вплив прямих іноземних інвестицій на ринкову вартість підприємства. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ntb/7269/1/18.pdf

2. Маргіта Н.О. Мотиваційні передумови формування регіональної інвестиційної політики. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mmi.fem.sumdu.edu.ua/sites/default/files/mmi2011_3_2_73_78.pdf

3. Полковниченко С.О., Аркадьєва Н.В. Вплив прямих іноземних інвестицій на розвиток економіки України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nvisnik.geci.cn.ua/pdf/2010/NV_3(7)/079-085%20polkovnichenko.pdf