Черватюк М.В., к.е.н., доцент

Бродовий М., магістр спеціальності «Фінанси і кредит»

Чернівецький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету

Напрями оптимізації соціального захисту громадян в Україні

Аналіз сучасного стану вирішення окремих проблем соціального захисту населення України свідчить про безсистемний і вкрай небезпечний характер процесів у сфері регулювання рівня життя населення в умовах економічної та соціальної кризи. Неефективне здійснення соціально-правових та економічних перетворень зумовлює появу таких негативних явищ, як глибока економічна та соціальна нерівність, масова малозабезпеченість, недієздатність відповідних органів виконавчої влади, які повинні забезпечувати соціальний захист населення. Виникли глибокі деформації механізму державного регулювання процесів перерозподілу коштів між багатими і бідними, відбулася поляризація суспільства (коефіцієнт Джині дорівнює 27,33), яке розкололося на дві нерівних частини: в одній – численні групи, охоплені бідністю (83,6 % незаможних, бідних та злиденних4), в іншій – невеликий соціальний прошарок (0,05 % населення), який володіє надбагатствами. Проміж ними зберігається 16,35 % осіб, які є умовно забезпеченими, забезпеченими та багатими, але вони також перебувають у ситуації постійної непевності: можливості підвищення добробуту обмежені, а ймовірність збідніння є цілком реальною за умов виникнення соціального ризику (хвороба, народження дитини, втрата працездатності тощо) [1, с.49].

Кількість, складність і терміновість проблем соціальної сфери, які потребують розв’язання і дієвої участі держави, зростає. Програма економічних реформ на 2010-2014 рр. «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» визначає наступні проблеми чинної системи соціальної підтримки:

- низький рівень охоплення бідного населення соціальною підтримкою та недостатнє врахування фактичного рівня доходів споживачів;

- низька адресність при наданні соціальної підтримки та орієнтація на екстенсивне охоплення нею населення;

- несправедливість розподілу державних соціальних трансфертів;

- недосконалість механізму надання житлових субсидій;

- неможливість реально оцінити ефективність надання соціальної допомоги;

- відсутність у системі соціальної підтримки стимулів для ефективного використання виділених на неї коштів [2].

Проте в Програмі викладені суто грошові підходи до реформування системи соціальної підтримки та перерозподілу соціальних трансфертів, між тим, коло проблем у сфері соціального захисту є ширшим за наведений перелік. Основними викликами щодо оптимізації системи соціального захисту в загальному вигляді є наступні:

1. Невизначеність стратегічних пріоритетів державної політики щодо соціального захисту населення та безсистемність здійснюваних заходів.

2. Неоптимальна структура доходів населення, яка має бути трансформована в напрямку підвищення ролі заробітної плати як чинника подолання бідності працюючих осіб і їх сімей та способу посилення ролі систем соціального страхування.

3.Проблеми реалізації додаткового соціального захисту (пільг і соціальних виплат) для низки категорій населення.

4. Суперечність між широким розумінням соціальних послуг і вузьким визначенням соціального захисту як сфери їх застосування. Викликом є перегляд ролі соціальних послуг в системі попередження ризиків та посилення соціального захисту населення.

Діяльність держави щодо оптимізації системи соціального захисту має бути спрямована на:

- узгодження державної політики щодо соціального захисту з політикою щодо праці, податків, сім’ї, демографії тощо;

- удосконалення, узгодження та комплексне системне врегулювання (кодифікацію) законодавства щодо соціального права та, зокрема, соціального захисту;

- перехід від здійснення кризового втручання у випадку настання складних життєвих обставин або набуття особою права на державну соціальну допомогу того чи іншого типу до політики профілактики виникнення соціальних ризиків;

- перегляд системи державних соціальних гарантій і стандартів з метою приведення їх у відповідність до сучасних соціально-економічних умов та відмови від «ручного» регулювання розмірів прожиткового мінімуму;

- оптимізацію системи соціальних міжбюджетних трансфертів та підвищення ролі місцевої громади у визначенні пріоритетних напрямів і фінансуванні заходів соціального захисту;

- реформування системи пільг з метою відмови від пільг за професійною ознакою та переходу до адресних грошових виплат (які можуть бути трансформовані в соціальні послуги);

- підвищення адресності надання державної соціальної допомоги (грошової та у вигляді послуг) з урахуванням рівня доходів та реальних потреб осіб і сімей.

Література:

1. Лопушняк Г.С. Державна соціальна політика як передумова економічного розвитку України: Монографія / Г. С. Лопушняк. - Л.: ЛРІДУ НАДУ, 2011. - 372 с.

2. Програма економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://municipal.gov.ua/articles/show/article/54