Державне управління / 2. Сучасні технології управління

К.е.н. Холод В.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

Системні аспекти державного управління

Складність, масштабність, багатогранність державного управління як суспільного явища обумовлює необхідність його розгляду через призму системного підходу. Державне управління належить до виду соціальних систем, тому під час його розгляду слід враховувати властивості, при­таманні останнім: цілісність - ха­рактеризується силою поєднання, зв'язків між елементами системи, між суб'єктом і об'єктом управління; адаптивність - зумовлює необхідність забезпечення зовнішньої адаптації сис­теми та приведення всіх її елементів до вимог і запитів зовніш­нього середовища; структурність - полягає у взаємодії елементів по вертикалі; в умовах унітарної форми державного устрою, яка характерна для України, налагодження взаємодії між органами державної влади різних організаційно-правових рівнів, формування ієрархічної вертикалі є ключовими завдан­нями удосконалення системи державного управління; здатність до самоуправління, самоорганіза­ції - їхнє урахування під час формування управ­лінських механізмів виступає важливою передумовою забез­печення ефективності системи державного управління.

Система державного управління може бути представлена як єдність таких складових: організації і функціонування суб'єкта управління — дер­жави в особі органів державної влади; об'єктів управління — суспільства в цілому та його ком­понентів, які підпадають під управлінський вплив держави, сприймають його і беруть участь у формуванні механізмів управління; структури взаємозв'язків управлінської системи із су­спільною системою — керованими об'єктами.

Суб'єкт управління – система, наділена певною компетен­цією і державно-владними повноваженнями, що дають можливість їй втілювати свою волю у форму керівних команд чи рішень, обо­в'язкових для виконання, тобто, це система, що управляє. У державному управлінні до суб'єктів управління належать: органи ви­конавчої влади (уряд, міністерства, державні служби (комітети), інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації); керівники і керів­ний склад цих органів (політичні діячі; посадові особи; службові особи, які наділені державно-владними повноваженнями).

Об'єкт управління – це система, яка підпорядковується владній волі суб'єкта управління і виконує його рішення, тобто сис­тема, якою управляють.

Між суб'єктом і об'єктом державного управління не існує абсолютних меж: система, яка управляє, будучи суб'єктом відносно того чи іншого об'єкта, сама, в свою чергу, може бути об'єктом управління з боку іншого суб'єкта. Так, обласна державна адміністрація, що здійснює виконавчу владу на регіональному рівні, є суб'єктом управління щодо районних державних адміністрацій відповідної області, одночасно будучи об'єктом управління відносно уряду, останній, в свою чергу, є об'єктом управління з боку глави держави і парламенту.

Суб'єкт управління забезпечує реалізацію інтересів певної соціальної спільноти - народу, певної верстви суспіль­ства, нації, професії тощо. Існує певна ієрархія інтересів, яка відображає структурованість суспільства, що закріплена Конституцією та іншими пра­вовими актами. Механізм погодження та гармонізації інтересів розрахова­ний на подолання суперечностей з метою досягнення загальних соціаль­них цілей. Такий механізм, звичайно, спирається на діючі структури державного управління. Об'єктам управлінської діяльності органів державної влади притаманні такі властивості: цілеспрямованість, самоактивність, здатність до самоуправління своєю життєдіяльністю і своїм розвитком, адаптивність до умов і факторів природного й соціаль­ного буття, залежність від об'єктивних умов і факторів суспільної життєдіяльності й відтворення їх у своєму функціонуванні й організації.

Суб'єкт і об'єкт управління перебувають у постійній динамічній взає­модії, у процесі якої виникають управлінські відносини. Взаємодіючи, суб'єкт і об'єкт утворюють процес управління. Державно-управлінські відносини – це особливий вид суспільних відносин, що виникають у процесі державного управління, діяльнос­ті свідомо-вольового та організаційного характеру, встановлюють­ся в ході взаємної діяльності, в яких їхні учасники відчувають на собі державно-управлінську дію, що відповідає меті держави, ви­значається економічними та політичними основами суспільного устрою.

Відносини між суб'єктами і об'єктами можуть мати субординаційний та координаційний характер. Субординація є вертикальною взаємодією органів державної влади, коли один орган державної влади підпорядковується ін­шому, а також наявні владні повноваження у державного орга­ну вищого рівня у системі управління щодо нижчого. Водночас підпорядкованість характеризується різним рівнем повноти: повна підпорядкованість (підлеглість), часткова підпорядкованість; лінійне підпорядкування, функціональна підпорядкованість; загальне підпорядкування, безпосереднє підпорядкування, оперативне підпорядкування, співпідпорядкування. Координацією називають взаємодію сторін, коли вони є рівноправними учасниками відносин, яка означає погодження та об'єднання дій з метою найбільш швидкого і найбільш пра­вильного розв'язання завдань з найменшими витратами сил, коштів та матеріальних цінностей. Ви­окремлюють два види координації: вертикальну (між вищим і нижчим органами виконавчої влади) і горизон­тальну (між двома або більше органами державної влади, що перебувають на одному органі­заційному рівні управлінської системи). Реор­динаційні відносини розглядаються як управлінські відносини, за яких здійснення управлінського впливу є правом або обов'язком керованого суб'єкта, нижчого органу державної вла­ди щодо керуючого суб'єкта, вищого органу, який у свою чергу зобов'язаний на них відреагувати, та пов'язані з розробленням і втіленням державної політики стосовно забезпечення вико­нання законів, управління сферами суспільного життя. Отже, особливістю су­часного державного управління є те, що об'єкт не тільки підпорядковуєть­ся, але й відповідним чином впливає на органи влади, вимагає від них певних дій.

Отже, системність є властивістю державного управлін­ня та основною передумовою його дієвості внаслідок забезпе­чення належної узгодженості, координації, субординації, цілеспрямованості, раціональності його елементів.

Література:

1.  Мельник А. Ф. Державне управління [Текст] : підручник / А. Ф. Мельник, О. Ю. Оболенський, А. Ю. Васіна. – К.: Знання, 2009. – 582 с. – ISBN 978-966-346-676-7.