КОЗАЧІ РЕСПУБЛІКИ ТА ТРАДИЦІЇ ДЕРЖАВНОСТІ

І.Ю.Єрохін

Кройдон Коледж, Лондон, Великобританія

Аннотація. В статті автор розглядає феномен козачих республик у російській історії, показує специфику та уникальність їх державності, робить висновки про її параполітійний характер та визначає даний стан як потенційно державний. На прикладі Запорізької Сечі аналізується управління та самоуправління в козачих республиках, елементи демократії і цивільного суспільства.

Abstract. In this article the author examines the phenomenon of Cossack republics in the Russian history, shows the specificity and uniqueness of their statehood, makes conclusions about her parapolis nature and defines the State as potentially public. For example, the Zaporozhye Sech examines the Administration and self-administration in the Cossack republics, the elements of democracy and civil society.

Ключові слова: республика, демократія, самоуправлення, держава, державність, козацтво, стан.

Key words: Republic, democracy, government, state, statehood, Cossacks, bar.

В сучасному світі у середовищі жорстокої конкуренції у всіх сферах, а особливо в політиці, гостро стоїть питання про суть і природу держави, феномен державного будівництва. Раціональні механізми багато в чому не проясняють ті або інші історичні форми державного будівництва, тому є необхідність розібратися в них з точки зору історичного досвіду, уникального феномену козачих співтовариств. Вільне військове братство в рамках державності Запорізької Сечі стало типовим і для інших козачих співтовариств. Однаковість державного устрою козачих республік у різних регіонах Росії викликана спільністю зовнішніх та внутрішніх обставин: необхідністю захищати та вмінням воювати, служити російській державі, загальному менталитету, становим характеристикам.

На рубежі ХХ – XXI ст., в умовах демократичного відкату вирісла цікавість до дослідження ранніх форм демократії. На основі структурно-функціоналістських та неофункціоналістських традицій розвивається новий напрямок, заснований Д. Александером [1]. Визначаючи демократичне суспільство як «сферу інтеракції, інститутів і солідарності, яка підтримує життя суспільства поза областей економіки і держави», він робить наголос не на соціальних інститутах, як його попередники, а на тому, що відбувається поза цими інститутами [1, с.6]. Дане положення дозволяє по-новому поглянути на ранні козачі республіки, розглянути причини формування в надрах цих державних утворень автономії та самоуправління. Інститут державності у козаків підтверджують також і багаточисленні укладені союзи і дипломатичні відносини з європейськими державами.

Багато вітчизняних робіт, присвячені козачій проблематиці, роблять наголос на фактологічній, а не теоретичній стороні унікальної моделі державності [6, 9, 11], аналізують культуру та субкультуру козацтва [5, 10], відносини з російською владою [4, 7]. Сьогодні багато робіт дозволяють робити висновки навіть про деякі елементи державного суспільства в ряді козацьких співтовариств. Хоча Ю. Пивоваров та А. Фурсов справедливо твердять, що у нас і понині агенти соціума більшою чи меншою мірою залишаються суб’єктами з дозволу чи за дорученням влади [13, c. 121, 139]. Козацтво і в середні віки могло розвивати свою автономію у тих рамках і межах, які дозволялися російською державою.

Як пише Арістотель, «суспільство, яке складається з кількох поселень, є сповна завершеною державою, яка досягла, можна сказати, в повній мірі самодостатьного стану і що виникла заради потреб життя, але що існує заради досягнення благого життя. Звідси витікає, що всяка держава - продукт природного виникнення, як і первинні суспільства: вона є їх завершенням, в завершенні ж позначається природа» [2, с.306]. Таким чином, козача державність виступає як «творіння природи», як реалізація природної потреби людини— істоти суспільної, «політичної тварини» — в спілкуванні й спільній діяльності, як вищій формі такого спілкування, а задача лідерів вбачалася в знаходженні оптимального устрою держави.

Серед труднощів становлення демократії в Росії сьогодні наголошується не лише розпад традиційних норм і соціокультурних зв’язків, але й виникнення завищених матеріальних і статусних очікувань. Ці очікування, особливо на ранніх, незрілих стадіях конструювання демократичних козачих суспільств, частіше за все не могли бути втамовані, адже формувалися з глибоко традиційного, часом навіть інфантильного й архаїчного духовно-психологічного складу. Відданість російському цареві й російській державі дивним чином була поруч у козачій свідомості із протидією державному ладу, коли він переставав задовольняти її.

Так, наприклад, після Смути незадоволення владою, жадання порядку і спокою лягли в основу психологічних настроїв козацтва. Обрання Михайла Романова не могло задовольнити й інші соціальні групи. В міфологізованній свідомості ще довго блукали неясні соціальні сподівання, пов’язані зі самозванщиною. За дослідженнями С.В. Бахрушина, що взяли за основу слідчі справи за політичними злочинами тих років, можна виявити примітні факти. Так, у 1622 р. на Коломні Демид Фролов в розмові із декількома козаками заявив: «Цар де Дмитро живий, з'явився де він в Запорогах; і з Запорогів послав його Сагайдачний до короля, сукню де йому здобув, дав руський козак, Ваською кличуть, тому де буде 7 років» [3, с. 92]. Так створювалася нова легенда, викликана незадоволеністю нової влади і пов'язана з козацтвом, як основним джерелом бунту. Ще М.І. Костомаров виділяв в різних козачих співтовариствах однакове прагнення «утримати свою корпоративність проти державної влади, але в той же час і готовність служити державі зі збереженням своєї вольниці» [8, с. 265]. Московський уряд мирився із козачою вольницею в обмін на службу і захист кордонів. В рамках цього процесу відбуваються «торг» і обмін політичними ресурсами. Це підкреслює асиметричний характер відносин ранніх козачих співтовариств, що сформувалися, і російської влади, а її ресурси в подальшому стали використовуватися для впливу, що підвищило потенціал і силу дії суб'єкта влади.

Проте, окрім «приручених» державою козаків служивих з'являлися і вольні самостійні братерства, одним з яких з'явилася унікальна державна освіта Запорізька Січ. Вони «управлялися самі собою, вважали себе незалежними і якщо виявляли готовність служити цареві, то якось добровільно» (8, с. 265). Це вільне братерство було відкрите для всіх. Проте прийом у Запорізьку Січ (нагадуючи поняття громадянства) здійснювався на певних умовах, головними з яких були військова підготовка та православна віра. Нерідко козачі співтовариства висловлювали незадоволення російською владою, всупереч заборонам і указам вели війни із сусідами, нападали на царських послів, грабували купців, давали у себе притулок опальним і збіглим.

Саме поняття козак спершу означало вільного бродягу, а потім воїнів, молодців. У народній свідомості воно мало широкий сенс і міцно закріпилося із прагненням піти від тягла, підпорядкування владі, від державного гніту, утисків. На думку Костомарова, «всякий втікач, що хитався, був в народному сенсі козак… Народ російський, вибиваючись з державних рамок, шукав в козацтві нового, іншого суспільного устрою» [8, с. 266]. Також до початку XVII ст. у суспільній свідомості склалося уявлення, що «на козаків не можна покладатися, що вони таять в собі думку про нову самозванщину» [3, с. 92].

Відомий дослідник В.О. Тишков виявив в історії російської державності всі ознаки заклопотаності проблемою консолідації народу (народів) імперії в ході модернизації і вельми раннє тлумачення нації як спільноти, що переживає свою зв'язаність (якщо і не повну єдність) через державність [12, с. 570]. Складнішою є справа з ідентичністю. Російська ідентичність переважно будувалась не на етнічних, а на традиційних підставах: конфесійних («ми» – «православні», «християни», вони – «нехристі»/ «басурмани»), станових («ми» – «козаки») або територіально-локальних/регіональних («ми» – «донські», «запорізькі», «яїцкі»).

Політична влада в козачих державах характеризується здатністю і можливістю для тих, хто нею володіє, проводити свою волю в керівництві і управлінні всім суспільством (державою), надавати визначальну дію на поведінку козаків за допомогою засобів, що знаходяться у розпорядженні держави, мобілізувати на досягнення поставлених цілей, регулювати відносини між станичниками (в тому числі заради стабільності та суспільної згоди).

Досвід державного будівництва козачих республік призводить до ряду дихотомій. Влада і свобода, влада і насилля, влада і авторитет, влада і особистість. До цих пір в історичній науці немає єдності щодо того, що ховається за багатогранним феноменом козачого самоуправління, феноменом панування одного над іншими, особистості над масами, лідера над веденими [5, 6, 7, 10].

Можна зробити висновок, що козачі республіки являли собою вторинну (паралельну) модель держави в рамках Російської Імперії. Такий параполітійний стан соціальних органів можна визначити як потенційно державний, тобто ситуацію, коли козаче співтовариство переходило до наступного етапу свого розвитку лише окремими елементами при збереженні попередніх форм – звичайного права, структури родини, примітивних моделей самоуправління.

Бібліографічний список

1. Александер Д. Влада, політика і суспільна сфера // Социс. – 2009. - № 10. – С. 3-14.

2. Арістотель. Політика. Афінська політія. Серія: "З класичної спадщини". – М., Думка, 1997. – 466 с.

3. Бахрушин С.В. Політичні інтерпретації в царювання Михайла Федоровича // Бахрушин С.В. Праці по джерелознавству, історіографії та історії Росії епохи феодалізму. – М.: Наука, 1987. – 222 с.

4. Волвенко А.А. Російська влада та донське козацтво у II пол. XIX - поч. XX ст. // Простір влади: історичний досвід Імперської Росії та виклики сучасності / Під ред. Б.В.Ананіча, С.И.Барзилова. Серія "Університетська наука", вып.3. - М.: Московський суспільний науковий фонд, 2001. - С.186-203.

5. Дхюбан В.В. Особливості козацтва як субкультури // питання культурології. – 2012. - № 12. – С.67-70.

6. Історія козацтва Азіатської Росії / Н.А. Міненко (відпов.ред). – Єкатеринбург, 1995. Т.1. XVI – перша половина XIX ст.

7. Кісліцин С.А. Держава та розкозачування. 1917-1945. – Ростов-на-Дону, 1996.

Костомаров М.І. Російська історія в життєписах її головних діячів. – М., 2007. – 1024 с.

8. Нікітін М.И. Служиві люди в Західному Сибіру XVII ст. – Новосибірськ, 1988. – 277 с.

9. Риблова М.О. Донське братерство: козачі суспільства на Дону у XVI – першій третині XIX ст. / М. О. Риблова – Волгоград, 2006. – 342 с.

10. Соколовский І.Р. Служиві «іноземці» у Сибіру XVII століття. – Новосибирськ, 2004. – 212 с.

11. Тишков В.О., Шнирельман В.О. Націоналізм у світовій історії. - М.: Наука, 2007. - 657 с.

12. Хлопін А. Державне суспільство в Росії: ідеологія, утопія, реальність (роздуми над вітчизняними публикаціями останніх років) // Pro et contra. 2002. Зима. - С.120-141.