История/ 2. Общая история

Фабіянська А.В., науковий керівник: Коляструк О.А.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Місце історії культури у генезі культурологічного знання

Вивчення культури передбачає розкриття її як продукту розвитку суспільства і як сукупності матеріальних та духовних цінностей, які створені людством. Культура – це, передусім, історичне явище, а її розвиток – найважливіше частина процесу розвитку людства. Історія культури – результат досліджень не тільки істориків, але й археологів, етнографів, фольклористів, істориків літератури, фахівців у галузі суспільної думки, науки, філософії, мистецтва. Вона ґрунтується на загальних висновках історичної науки, що характеризують окремі епохи. Історія культури дає можливість більшою мірою відчувати результати історичного прогресу, вона показує, що навіть у найтяжчі часи й епохи світ був наповнений талановитими людьми і ніяка руйнівна сила не спроможна знищити культуру народу. Історія культури розкриває значення як національних традицій, так і культурних зв'язків між народами. Саме завдяки розвитку національних культур утворилася різнобічна і яскрава скарбниця людської культури.

У розвитку кожної національної культури значна роль належить активній взаємодії з іншими культурами. Але все ж таки стан кожної етнокультури визначається, передусім внутрішніми процесами, а вже потім – зовнішнім впливом. Кожна національна культура обов'язково має в собі співвідношення національних та загальнолюдських цінностей, оскільки жодна культура не може розвиватись ізольовано.

Формування предметного поля історії української культури, розуміння необхідності її виникнення і самообґрунтування не можливо поза розумінням генези культурологічного знання взагалі.

Опис багатовікового процесу розвитку культурологічної думки - від античності до наших днів - демонструє загальні закономірності розвитку культурологічного знання та його історичні та етнічні особливості. Розглянемо декілька етапів розвитку історії культури.

Перший етап становлення культурологічної проблематики, що почався в античній філософії і тривав до XVIII ст., - це час зародження культурологічного знання у континуумі онтологічних, теологічних і епістемологічних проблем. Ні в Античності, ні в Середні віки, ні в епоху Відродження, ні навіть у XVII ст., що зіграло величезну роль у становленні європейського світогляду сучасного типу, культура як специфічне явище не була предметом самостійного дослідження. Це пояснюється, з одного боку, багатовіковим пануванням релігійної свідомості, для якої дійсний творець - той або інший бог, й ідеальне, дійсне буття самої людини є на небі, а не у створеній на землі самими людьми "другій природі" - культурі. З іншого ж боку, тим, що філософське уявлення про культуру не могло сформуватися, поки узагальнююча здатність людського мислення обмежувалася операціями механічного, чисто "сумарного" характеру; подолати такий механіцизм мислення не вдалося й в XVII ст.

Другий етап історичного процесу формування культурологічної думки починався з перетворення культури як цілісного поля людської діяльності у предмет самостійного філософського розгляду. При цьому культура розумілася настільки широко, що поглинала й суспільство, охоплюючи все, що не є природою.

Характеризуючи філолофсько-культурологічне знання на цьому щаблі його розвитку, треба мати на увазі, що за своєю формою воно було настільки ж різноманітним, як філософська думка в цілому.

Філософія культури виступає у цих трьох модифікаціях; на Заході їх прикладами можуть слугувати вчення Г. Гегеля, Фр. Ніцше й О. Шпенглера, а в Україні - І. Франка, Т. Шевченка й Д. Антоновича. Коли ж прагнення до науковості досягає крайнього ступеня, і замість обговорення специфічних проблем відношення культури в її цілісності до інших форм буття (природи, суспільства, людини) теоретик звертається до вивчення тих або інших конкретних феноменів культури (етичних, історичних, соціальних, професійних), тоді філософія культури поступається місцем конкретному культурологічному знанню - етнографічному, соціологічному, семіотичному, історико-мистецтвознавчому тощо.

Третій етап історії культурологічної думки характеризується широким розвитком поруч із філософським її розглядом різних конкретно-наукових культурологічних дисциплін, з одного боку, і форм художньо-образного осягнення культури - у прозі й поезії, живописі й музиці, театрі й кінематографі - з іншої.

Характеризуючи у загальних рисах це різноманіття проявів сучасного культурологічного знання й повною мірою враховуючи взаємодію всіх його основних форм і їх різноманітних схрещувань, водночас не можна не бачити й належно не оцінювати особливості філософії культури, тим паче, що її цінність часто беруть під сумнів представники конкретних наук. Зважаючи на це, потрібно з'ясувати, що сьогодні є філософією культури, яку специфічну інформацію вона може й повинна добувати в умовах паралельного розвитку конкретних культурологічних дисциплін й активізації різних способів художнього моделювання культури.

Список використаних джерел

1. Історія української культури : навч. посіб. / За ред. О.Ю. Павлової - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 368 с.

2. Шейко В.М. Історія української культури : навч. посіб. / В.М. Шейко, Л. Г. Тишевська. – К.: Кондор, 2011. – 258 с.

3. Гаврюшенко О.А.Історія світової культури : навч. посіб. / О.А.Гаврюшенко, В.М.Шейко, О.В Кравченко. — К.: Кондор, 2006. - 404 с.