«З історії розповсюдження наркотиків»

Гінжель С.В.

Європейська цивілізація стала по-новому відкривати для себе ці речовини лише у XIX ст. (при цьому лікарі сподівалися, що синтез нових ліків допоможе здійснити прорив у терапії). Так, у 1845 році психіатр Жак Жозеф Моро заснував у Парижі клуб аматорів гашишу. До речі, членами цього клубу були Олександр Дюма, Теофіл Ґотьє, Ежен Делакруа. У 1860 році німець Альберт Німан виділив із листя коки хлоргідрат кокаїну, а через 20 років Зиґмунд Фрейд уже пропонував його своїм пацієнтам. Німець Генріх Дрезер у 1898 р. синтезував героїн, що діє в сто разів сильніше ніж опіум-сирець. Морфій був отриманий німцем Фрідріхом Сертюрмером ще в 1803 р. з опіуму.

Винахід у 1853 році Шарлем Габрієлем Провазом шприца для ін'єкцій започаткував новий етап вживання наркотиків. Дія речовин, що потрапляють прямо в кров, посилюється багаторазово.

Сьогодні вживання наркотиків пов'язують насамперед з ін'єкціями (хоча необхідно зважити на те, що їх здійснюють у різні способи — курять, їдять, п'ють, нюхають.)

Дія наркотиків. Групу наркотиків у вузькому розумінні складають так звані опіати — речовини, які добувають із маку: морфін, кодеїн, героїн, метадон. При їх вживанні виникає ейфорія, тіло стає начебто невагомим, зникають тимчасові та просторові межі. Проте, ціна гострих відчуттів є дуже високою: людина швидко опиняється у фізичній та психологічній залежності від опіатів і набуває толерантності, що змушує її постійно підвищувати дозу. Передозування нерідко призводить до пригноблення діяльності дихального центру та смерті.

У 1970-х роках дослідники детально вивчили механізм дії наркотиків. За хімічним складом в опіумі багато спільного з ендорфінами — нейромедіаторами особливої групи, що входять до опіатної систему мозку. Зазначена система забезпечує нам знеболювання, покращує настрій, але «внутрішні наркотики» діють дуже м'яко і не завдають шкоди організму.

Навчившись виділяти нові похідні опіуму, хіміки і фармакологи, не бажаючи того, здійснили свій внесок у поширення наркоманії. Так, у 1803 р. в Німеччині з опіумного маку був отриманий морфін, який виявився у десять разів сильнішим за опіум. Наприкінці XIX століття німецький лікар Дрезер (він уперше застосував аспірин) синтезував на основі морфіну нову хімічну сполуку — кодеїн. Її використовували для знеболювання та як засіб від кашлю. Кодеїн є слабкішим за морфін, проте і він викликає фізичну залежність.

У десять разів сильніший за морфін інший опіат — героїн. Він викликає відчуття блаженства, яке незабаром змінюється на почуття задоволення, захищеності. Але виявилося, що фізична залежність від цього препарату в 91 % осіб, які почали його вживати, виникає менш ніж через три тижні. Героїн швидко руйнує мозок і нервову систему, людина миттєво деградує. Смерть від передозування героїну може наставати вже через рік — півтора після першого прийому.

Бензендрин був першим амфетаміном. Джоном Боулбі описано клінічний стан застосування бензендріна, згідно з яким людина, що приймає цей препарат, не відчуває провини за свої злочини. Вживання амфетамінів початково викликає відчуття фізичного задоволення, людина почувається у формі. Внутрішньовенна ін'єкція амфетаміну у великій дозі відразу ж викликає спалах гострої насолоди, що можна порівняти із сильним оргазмом. Потім наступає стан інтелектуальної збуджуваності, у людини з'являється непереборне бажання говорити, творити, а також — ілюзорне почуття переваги над оточуючими.

Тривале вживання амфетамінів часто призводить до психологічних проявів параноїдального типу: людина може почуватися зацькованою, і навіть незначні дії з боку іншої особи можуть сприйматися як погроза.

Розповсюдження наркотиків. Нелегальний ринок розповсюдження наркотиків у своєму сучасному вигляді склався нещодавно. Відома знаменита фірма вірменського ділка Закар'яна, яка виникла в Каїрі у 1925 р. і під виглядом килимів поставляла до Європи героїн і морфій. Самої ж значної на Далекому Сході та у США аж до Другої світової війни вважалася фірма грека Епіопулоса.

У Європі спалах наркоманії припав на 1840 рік, коли в Англії було вжито заходів боротьби з алкоголізмом. Тоді в Манчестері аптечні торговці виготовляли опіумні пігулки для робітників, яким алкоголь, що подорожчав, виявився недоступним. В Ірландії вибухнула епідемія ефіроманії (щоправда, завдяки цьому було відкрито загальний наркоз). Застосування морфію під час громадянської війни у США для знеболювання при пораненнях призвело до поширення морфінізму. У 70-х роках ХХ століття емігранти з Китаю заразили Новий Світ згубною пристрастю до куріння опіуму. В Росії у період революції та громадянської війни використовувався кокаїн, який вважався ліками від депресії. У США у 20 — 30 роки часів сухого закону багато людей перейняли у робітників латиноамериканського походження звичку курити марихуану

26 червня — Міжнародний день боротьби зі зловживанням наркотиками й їхнім незаконним обігом.

Природні галюциногени. Саме природні галюциногени, на відміну від інших наркотиків, протягом тисячоріч використалися для одержання магічного досвіду, досвіду спілкування з вищими силами й трансцендентним пізнанням. Мерлін Добкін Де Ріос, відомий американський етнограф, у своїй монографії «Рослинні галюциногени», описала ритуальне використання галюциногени в одинадцятьох традиційних культурах Північної, Центральної, Південної Америки, Азії, Африки, Сибіру, Австралії, Нової Гвінеї у зв'язку із системами їхніх вірувань, космогонічних подань, анімістичними міфами, концепціями шаманства, тотемізмом, ієрархією суспільного устрою й т.д. Незважаючи на глибоку стародавність цих рослин, при ритуальному використанні не виявляється скільки-небудь значного зловживання ними. Почуття самозбереження, а також особливого благоговіння перед магічними речовинами вберігає племена від наркоманії.

Галюциногенні гриби: Гриби роду Psilocybe містять псилоцин і псилоцибін. На сьогодні, мабуть, один з найпоширеніших галюциногенних препаратів на території України. Доступні тільки в кінці літа. Виглядають як маленькі коричневі поганки на тонкій ніжці, шляпка має фіолетовий відтінок.

Гриби лат. Amanita muscaria або червоний мухомор. Містить алкалоїди мускарин, мускаридин, мусцимол. Використовується у шаманських практиках народів сибіру. В Україні розповсюджений по всій території. Викликає посилення сприйняття та різноманітні образи. Аклалоїд накопичується в сечі, тому сеча людини, що вживала мухомор, має такі самі наркотичні властивості. Цей фокус часто використовувася сибірськими шаманами.

Лісова ліана лат. Banisteriopsis caapi використовується для приготування священного напою південноамериканських індіанців. Залежно від племені має назви натема, каапі, йаге, аяхуаска. Містить алкалоїди гармалін та гармін, що викликають галюцинації у вигляді фантастичних подорожей.

Західноафриканська рослина лат. Tabernanthe iboga, з кореня якої готують сильний наркотичний напій, що викликає абсолютно реальні образи людей або вже пережитих ситуацій. Містить ібогаїн. У 1910 році були заборонені усі дослідження по ібозі.

Історія амфетаміну. Амфетамін був отриманий в 1932 році як засіб для підсилення апетиту. Амфетаміни спочатку знайшли військове застосування, а потім увійшли в світову психотерапевтичну практику і набули масової популярності. Після другої світової війни, коли Японія була окупована американськими військами, поліція у затриманих з різних причин підлітків стала знаходити прихованими якісь пігулки. Це виявився амфетамін. Під час війни цей препарат давали американським льотчикам і морякам як засіб для зняття втоми, боротьби зі сном під час несення служби, підвищення пильності. До 1954 року в Японії вже сотні тисяч підлітків зловживали амфетаміном.

Саме зловживання амфетаміном серед японських підлітків, що почалося в 50-х роках, виявилося початком «епідемії підліткових наркоманій» другої половини XX століття. З Японії епідемія перекинулася в США, а потім до Європи. Особливо поширилася амфетаміноманія серед підлітків в Англії і в Швеції.

Амфетамін як засіб, що знімає втому і підвищує активність, виявилося привабливим для підлітків з двох причин. Саме наприкінці 50-х-початку 60-х років в США модними стали в підлітковому середовищі «all night dance» — «танці всю ніч» у спеціальних клубах. Танцювали рок-н-рол, твіст, шейк, тобто танці, які вимагали великого фізичного навантаження. Амфетамін дозволяв підліткові «бути на рівні» з усіма і навіть випереджати інших у витривалості. Іншою причиною було широке поширення в ті ж роки підліткових банд, які влаштовували криваві побоїща один з одним за «володіння територією», на яку не допускалися «чужаки». Амфетамін стимулював агресивність, усував страх, підвищував пильність, надавав самовпевненість, робив більш «боєздатним». У результаті вже в 1964 році в Англії у 18% підлітків, які втекли з будинку або інтернатів та затриманих поліцією, в сечі виявляли деривати амфетаміну. У Швеції в 1966 році амфетаміном зловживали 28% підлітків, у Каліфорнії до початку 70-х років — 20% школярів старших класів, а взагалі в США амфетамін поширився «без відмінності регіонів і класів».

У СРСР амфетаміни вироблялися з 40-х років, але обмежено застосовувалися в медичній практиці і були малодоступні. У 80-90-х роках захоплення амфетамінами стало поширюватися в Північно-Західному регіоні Росії, країнах Прибалтики, Казахстані. Чисті препарати вживають рідше. Вони не дуже доступні. З середини 60-х років з'явилася низка повідомлень про те, що підлітки стали вводити собі амфетамін внутрішньовенно. Для вливань також часто використовувались метілфенамін і метилфенідат (у СРСР його назва — Меріда, але більше він відомий як центедрін, ріталін). У 70-х роках зловживання амфетаміном серед підлітків у західних країнах пішло на спад. Амфетамін змінили марихуана, героїн, галюциногени і інгалянти.

Амфетаміни як і раніше зберегли своє «військове» значення — входять до аптечки спецпідрозділів армії США. Виробляються десятком фірм світу.