Ефективні інструменти сучасних наук 27

Ефективні інструменти сучасних наук 27.04-05.05.2013 Чехія

МУЗИКА І ЖИТТЯ

МУЗИКОЗНАВСТВО №5

В. В. Петрик

Луганська державна академія культури і мистецтв

МУЗИЧНИЙ ІНСТРУМЕНТАЛІЗМ – ВАГОМИЙ КОЕФІЦІЄНТ СТАРОДАВНЬОГО СУСПІЛЬНОГО БУТТЯ

Між державами Стародавнього світу було багато загально типових рис у релігійному уявленні народів. Більшість з них придержувалися політеїзму – віри в багатьох богів, які уособлювали сили природи і головні види людської діяльності. Стародавня культура перш за все, була підпорядкована вирішенню релігійних завдань і мистецтво розглядалося як засіб який постійно нагадував про присутність божества у житті людини. Тому світські твори також були проникнуті релігійним змістом як зображення богів або культова архітектура. В ті далекі часи людина з особливою гостротою відчувала силу впливу музики на складні і потаємні сторони душі. І не випадково, що в державах Стародавнього світу музиканти були служителями храмів а часто і жерцями, бо вміння грати на музичному інструменті було вищим божественним даром [6, с.47]. При виконанні музики величезну роль відігравала імпровізація, тобто здібність імпровізувати сприймалася як стан найбільшої близькості музиканта до божества. Можливо припустити, що саме тому стародавні автори не завжди намагалися зафіксувати свої твори..

Саме в стародавні часи музика складається як професійне мистецтво. Тоді ж виникли основні групи інструментів: ударні, духові, струнні та з’являються перші уявлення про музичні жанри і лади. Вивчення музики і музичного інструментарію стародавніх цивілізацій таких як Стародавній Єгипет або держави Дворіччя пов’язано з тим, що ні музичні твори ні музичні інструменти того часу не збереглися і судити про них ми можемо тільки з текстів гімнів, та творам скульптури і живопису.

Любов стародавніх єгиптян до музики видно в численних зображеннях музикантів і співаків на рельєфах і фресках гробниць і храмів. Стародавній Єгипет знав струнні-щипкові інструменти: арфу, лютню, ліру [4, с.96]. Жанри єгипетської музики були тісно пов’язані з містеріями музично-драматичними виставами які присвячувалися богам. Хвалебні гімни і скорботні плачі супроводжували придворні і храмові ритуали [5, с.35].

Арфа єдиний із музичних інструментів на якому брали акорди. Тому для визначення висоти декількох звуків, які брались одночасно, необхідним був «диригент». «Мистецтво диригування» у стародавньому Єгипті називалося хейрономією [3, с.105]. Єгипетська арфа мала вузький резонатор і струни різної довжини, які натягувалися по діагоналі. Існувало багато різновидів арф. Вони відрізнялися один від одного кількістю струн, розміром і засобами гри, так, на ассірійських горизонтальних арфах грали за допомогою плектру (тоненької довгої палички), а на вертикальних тільки пальцями [12, с.32].

Збереглися імена декількох видатних музикантів. Хуфу-анх – співець і адміністратор музичного життя фараонів (кінець – ІV початок Vдинастії). Він був удостоєний того, що фараон Усеркаф, перший представник V династії, поставив йому пам’ятник поряд із своєю пірамідою [9, с.111].

Аналізуючи стародавню єгипетську музичну культуру по свідоцтвам які збереглися, звертаєш увагу на протиріччя між численними зображеннями музикантів, що є свідоцтвом значного розповсюдження музики в різних соціальних прошарках давньоєгипетського суспільства і майже повною відсутністю джерела яке б характеризувало систему нотного запису. Пояснити це можливо тільки накладенням містичного табу на запис обрядової музики, хоча в текстах Середнього і Нового царств вдалося знайти деякі знаки які мають відношення до фіксації музики [4, с. 113].

Спів і гра на арфі і лютні взагалі входили до обов’язків жерців [5, с. 41]. Серед музикантів, служителів культу, були не тільки єгиптяни але і чужоземці. Єгипетська культура мала величезний вплив на сусідні культури, так за часів царя Соломона у Ієрусалимському храмі широко використовувалися струнно-щипкові інструменти які супроводжували культовий обряд.

Якщо на початку культові заняття музикою були привілеями жерців, а професійні заняття ще довгий час були під їх контролем то світське музикування швидко демократизувалося. В кінці Середнього царства позначилися значні соціальні зрушення, які відбилися і на формах музикування. У папірусі Ікувара цей вельможа не без прикрощі відмічає: «Той, який не знав навіть ліри, тепер став власником арфи. Той, який навіть для себе не співав, тепер оспівує богиню Мерт» (у єгипетській міфології богиня музики і співу. Зображувалася у вигляді жінки, яка долонями відбиває такт) [7, с.121].

Навіть ранні зображення єгипетських музикантів показують, що виконавці на різних інструментах, а також співаки і танцівники групувалися в різні за складом ансамблі. Складається враження, що ансамблеве музикування домінувало на протязі усієї історії Стародавнього Єгипту, бо зображення солістів зустрічається дуже винятково (зустрічаються арфісти які були служителями культу). В Стародавньому царстві привалювали ансамблі, що складалися з декількох арф, флейт і кіфар, які акомпанували співакам і танцюристам. З часом склад виконавців починає змінюватися. В ансамблях збільшується значення ударних інструментів барабанів, бубнів а також з’являються виконавці які ляпають у долоні [10, с.230].

Геродот писав: «Єгиптяни не приймають іноземних а притримуються своїх місцевих рідних наспівів» [1, с.98]. «Здавна було визнано єгиптянами таке положення, що у молодих людей повинно увійти в звичку заняття прекрасними рухами тіла і прекрасними співами. Зробивши установлення, що є прекрасним, єгиптяни оголосили про це на священних святах і нікому – ні живописцям які створюють всілякі зображення, ні тим хто займається мусичним мистецтвом, не дозволялося виводити нічого нового і вигадувати щось інше не вітчизняне. Не допускається це і тепер» [1, с.156]. Існує думка що Піфагор і Платон були посвяченні в єгипетські містерії.

Судячи з зображень музикантів головна роль в інструментальній музиці Стародавнього Єгипту і Дворіччя належала арфі і лірі. Струнно-щипковий інструмент ліра орієнтована вертикально, її резонатор значно більший ніж у арфи (як правило, це дерев’яна «коробка» у формі трапеції), струни однакові по довжині, але різні по товщині і силі натягування. По відношенню до резонатора струни ліри розташовувалися або діагонально, або перпендикулярно, або віялоподібно. Із великої кількості лір давні греки запозичили самий простий різновид ліри [8, с.52].

Ліра, судячи з пам’яток мистецтва, існувала у шумерів вже три тисячі років до нашої ери. Однак ця архаїчна ліра вже в Месопотамії була замінена новим типом який був запозичений із Сирії [2, с. 51]. Єгипетські ліри перейняли стародавні греки; такі ліри і в наш час використовують у Абіссінії і Нубії. Ліра – з давньоєврейського кінорр – інструмент який помилково називають «Давидовою арфою». На основі перекладу Біблії на грецьку мову, що втілили 72 вчених з Александрії з третього по перше століття до початку нашої ери а також на основі етимологічних зіставлень можливо зробити висновок, що «Арфа Давидова» - це ліра того типу, який давні греки називали кіфарою, і яка була імпортована ними з Малої Азії. У Давній Греції, можливо прослідкувати функції ліри. Це священний інструмент, атрибут культу Аполлона і як такий він віддзеркалює характер божества: мудру поміркованість гармонічний контроль і духовну рівновагу. В Західній Європі давня ліра, знайдена при розкопках алеманнського воїна, відноситься до половини першого тисячоліття нашої ери. Ліри у Європі були щипковими інструментами до кінця першого тисячоліття; потім вони перетворюються на смичкові інструменти [8, с. 63]. У такому вигляді вони збереглися в Англії до ХVІІІ століття, і в наші дні існують в Естонії і Фінляндії. На території Росії щипкові ліри збереглися у вогулів і остяків, мешканців берегів річки Об. За спостереженням Курта Закса, сучасні назви цих лір ведуть своє походження із Вавилонської і Шумерської мови. Вогульська назва сангкултап походить від вавилонської «заккал» - струнний інструмент, а остяцьке наресю походить від шумерського «нар» - музикант.

Література

1. Античные мыслители об искусстве / (сост. В. Асмус). – М.: Наука, 1937. – 530 с.

2. Закс К. Музыкальная культура Сирии / Курт Закс. - Л.: Искусство, 1937. – 71 с.

3. Кацнельсон И. Культура Древнего Египта / И. Кацнельсон. – М.: Искусство, 1962. – 359 с.

4. Коростовцев М. Музыка в Древнем Египте / М. Коростовцев. – М.: Искусство, 1975. – 416 с.

5. Коростовцев М. Религия Древнего Египта / М. Коростовцев. - М.: Прогресс, 1988. - 418 с.

6. Матье М. Роль личности художника в искусстве Древнего Египта / М. Матье (в кн.: ТОВЭ, т.4). - М.: Искусство, 1947. – 239с.

7. Матье М. Тексты Пирамид – заупокойный ритуал / М. Матье. – М.: Искусство, 1947. – 228 с.

8. Отюгова Т. Щипковые музыкальные инструменты / Т. Отюгова. – М.: Просвещение, 1986. – 133 с.

9. Померанцева Н. Искусство Древнего Египта / Н. Померанцева (в кн.: Искусство Древнего Востока). – М.: Искусство, 1976. – 398 с.

10. Померанцева Н. Эстетические основы искусства Древнего Египта / Н. Померанцева. - М.: Искусство, 1985. - 254 с.

11. Sach Curt Die Musikinstrumente Indiens und Indonesiens / Curt Sach. – Berlin: Zeitschrift fur Ethnologie, 1923. – 128 s.

12. Sach Curt Systematik der Musikinstrumente / Curt Sach. – Berlin: Zeitschrift fur Ethnologie, 1914. – 78 s.