Педагогические науки/2. Проблемы подготовки специалистов

Викладач-методист Сидорко В.П.

Національний університет біоресурсів і природокористування України, Україна

ВИНИКНЕННЯ ЗЕМЛЕОПИСІВ

Сучасний соціально-економічний розвиток держав, в тому числі і України, відбувається під впливом глобалізаційних процесів. Одним з визначальних є інтелектуальний перерозподіл світу, що означає змагання між країнами за володіння останнім поки що нерозподіленим світовим ресурсом – людським інтелектом, а саме за володіння носіями сучасних знань і творцями новітньої техніки, технології, культури.

Для України підготовка техніків-землевпорядників залишається не інноваційною, незважаючи на відкриття даної спеціальності більш ніж у 20 ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації нашої країни. Проте підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «Молодший спеціаліст», їхнє місце в освітянській галузі, суспільстві, виробничій сфері, міжнародне визнання залишається актуальною і донині [2].

У сучасних умовах в Україні відбувається інтенсивний процес створення, вдосконалення і освоєння норм і правил земельних відносин нового типу, заснованих на різноманітті форм власності на землю, суворому обліку земельних ресурсів і прав на них, визначенні вартості землі, а також захист прав власників і користувачів земельними ділянками. Нині земельну ділянку можна купити, продати, подарувати, обміняти, закласти, внести до статутного капіталу, здати в оренду. Такого роду операції, набуваючи масового характеру, вимагають ефективного управління.

Потреба у таких фахівцях виникла з розвитком землеробства в цілях задоволення зростаючого населення в продуктах харчування, виникнення земельної власності, землеволодіння і землекористування зробили необхідними детальні описи і фіксацію на картах різних земельних угідь, а також різних земельних ділянок, що належать різним особам (правителям, духовенству, громадянам). Так виник особливий вид землевпорядних дій – землеописи.

Середньовічні описи земельних володінь і їх окремих ділянок були детальні і складні, деякі з них супроводжувалися географічними нарисами без дотримання масштабу і пропорцій, зображуваних об'єктів – головним було визначення площ. У основі побудови тих небагатьох карт, які при цьому складалися, були лише лінійні виміри.

У великій кількості землеописи складалися в Древньому Римі з V - IV вв. до н. э. Тут з'явилися спеціальні люди – римські землеміри, які були здатні вимірювати землі, описувати їх і професійно складати плани місцевості (карти) для обліку і розподілу земель. Вони були здатні також наділяти земельні ділянки і перерозподіляти їх по-різному – ділити на частини, об'єднувати, проводити дорізку. Тобто люди в сучасному розумінні були одночасно і геодезистами і землевпорядниками, що уміють планувати територію.

Так виникла землевпорядна дія геодезія (у перекладі з грецького – «розподіл землі», розумілася як наука про форми і розміри землі, вимір земельних площ) або землемірство.

У процесі роздачі земель своїм підданим, володарі держави, окрім опису земель, стали встановлювати межі суміжних землеволодінь і землекористуванні з тим, щоб ліквідовувати земельні суперечки на сусідських землях. При цьому межі землеволодінь і землекористуванні обов'язково позначалися на місцевості межовими знаками і описувалися. Відбувалося також узгодження розміщення (встановлення) меж між сусідами, про що останні робили запис про згоду і скріплювали його своїм підписом. Таким чином, з'явилася така землевпорядна дія, як межування земель.

Метою межування був розподіл земель для встановлення і зміцнення прав земельної власності, а також для визначення розміру податі в казну держави залежно від площ і якості земель. Тому діяльність рабовласницьких і феодальних держав була пов'язана з такими землевпорядними діями, як облік і оцінка земель (таксація земель). Це було необхідно, в першу чергу, для вирішення фіскальних завдань, пов'язаних з оподаткуванням земель і передачею частини прибутків від використання земель в дохід держави.

Проте більшість правителів держав вимагали від землевласників і раціонального, і ефективного – високодохідного використання своїх земель, що було обумовлено зростанням населення, а також вимогами землеробства. У зв'язку з цим землевласники вимушені були облаштовувати свою територію (прокладати зрошувальні канали, будувати дороги, закладати сади і тому подібне). Ці роботи також не обходилися без участі землемірів, а впорядкування території стало однією з найважливіших землевпорядних дій [1].

Землеустрій почав розвиватися практично одночасно з утворенням староруської держави. Спочатку земельні стосунки на території Староруської держави були пов'язані з приєднанням нових земель, яке здійснювалося насильно або за домовленістю. Завоювання були потрібні, з одного боку, для розширення життєвого простору і віддалення основних міст від меж держави, де проходили зіткнення з кочівниками, частіші набіги і грабежі. А з іншого – для збору данини з населення скорених територій для збагачення правителів, поповнення казни і посилення за рахунок цієї держави (утримання дружин, зведення фортець, виробництва або купівлі зброї а ін.).

На початку освоєння східнослов’янських земель, коли вільних, ніким не зайнятих територій було ще так багато, що всякий міг ним користуватися в будь-якій кількості, і коли земля цінувалася не сама по собі, а по вкладеній в неї праці, тоді питання про розмежування земель на окремі володіння практично не стояло і вирішувалося само собою.

Література:

1. Вехи российского землеустройства: Время, события, люди / Сост.: С.Н.Волков. -М.: ГУЗ, 2000.

2. Коваленко А.І. Модель підготовки молодших спеціалістів та система формування професійних компетенцій / А.І. Коваленко // Освіта: технікуми, коледжі: Навч.-методичний журнал. – Немішаєве, 2012. – Вип. 31. – С. 8-9.