Бигар Л.І. – викладач кафедри фізичного виховання

для природничих факультетів

 Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича

 

Виховання інтересу до занять фізичною культурою

 

Актуальність. Сучасна ситуація в розвитку школи висуває на перше місце піклування про розвиток учня, виходячи з його особливостей, нахилів, інтересів. Психологи стверджують, що формування інтересу – це замкнутий в собі процес. Воно обумовлено соціальним оточенням, сферою і характером діяльності не тільки самої людини, але і людей її оточуючих, процесами навчання і виховання, що мають особливі прийоми збудження інтересом колективом, активності самої особистості, її позиції і її роллю в діяльності колективу.

Комплексну реалізацію завдань у вихованні нової людини, як зазначено в програмі «Осві­та» (Україна XXI ст.), мусить об'єднати національне ви­ховання, яке має бути спрямоване на формування у мо­лоді та дітей світоглядної свідомості, ідей, поглядів, пере­конань, ідеалів, традицій, звичаїв, інших соціальне зна­чущих надбань вітчизняної та світової духовної культури, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин.

Теоретична база. Проблеми формування пізнавального інтересу освітлюються в роботах В.К.Демеденка, Г.К.Делікатного, Б.Г.Друзя, Є.І. Киричука, В.А. Онищука, В.Ф.Шморгуна, М.Д.Дзубанія, В.Ф.Новосельського та ін. Шляхи формування інтересу до знань,  навчальної роботи, досліджується  вчителями, як наприклад В.Ф.Шаталов, С.Д.Шевченко, С.М. Лисенко і ін.

Метою статті є визанчити характерні особливсоті, щодо виховання інтересу до занятть з фізичного виховання в сучасній школі.

Виклад основних положень статті.  Аналіз стану фізичного виховання у загальноосвітніх школах України свідчить про серйозні недоліки у роботі по формуванню пізнавальних інтересів школярів до знань на уроках фізичної культури, які у значної частини з них дуже низькі. На уроках фізичної культури в основному розв’язують навчально-тренувальні завдання, спрямовані на формування рухових вмінь та навичок і розвиток основних рухових здібностей. Вчителі роблять спроби формування в учнів пізнавальних інтересів до знань  в галузі фізичної культури і спорту [2].

Педагог  повинен: точно і доступно пояснити учням значення і зміст занять у завдання вкладати особистий інтерес учня і давати йому змогу відчувати результати його діяльності; доводити одночасно до свідомості дітей необхідність тривало і наполегливо працювати для досягнення результатів.

Діти позитивно ставляться до тієї людини, спілкування і взаємодія з якою викликала в них позитивні пережевання і приносила позитивні емоції. За негативних емоцій учні свідомо чи підсвідомо шукають можливість уникнути зустрічі з явищами і процесами, людьми, які колись їм неприємних переживань: не приходять на зустрічі, ухиляються від виконання обов’язків, пропускають заняття.

Потенційні можливості формування позитивних переживань приховані в самому процесі навчання. Джерелом радісних перживань є сам учитель: він випромінює енергію, бажання працювати. Вказівки вчителя, його зауваження, розпорядження, команди, сигнали можуть звучати енергійно або в’яло, мажорно або індиферентно, і від цього залежить не тільки настрій, а й результати.

Основним джерелом радості на уроці повинен стати сам процес навчання, подолання труднощів, опанування знань, розвиток здібностей і якостей школяра. Найпоширенішими способами тсимулювання інтересу та активності учнів у процесі фізичного виховання є різні форми заохочень та покаран [1].

 Заохочення полягають у позитивній оцінці навчальної діяльності та поведінки учнів і спрямовані на те, щоб викликати в усіх бажання до подальших досягнень, активності та зацікавленості у вивченні предмету.

Основними видами заохочення є сприяння, допомога, довіра вчителя, похвала, схвалення, усна подяка, подяка в наказі по школі, похвальна гармота, почесні доручення, лист-подяка батькам, фотографії на дошках пошани, публікація в газетах тощо.

Заохочення позитивно впливає не лише тоді, коли воно є адекватним, публічним і своєчасним, та за умови дотримання таких правил: заохочувати учнів лише за досягнення, які є результатами ли їхньої власної праці; за одне досягнення варто заохочувати не більше одного разу; хвалити треба діяльність і поведінку, а не розум і здібності; заохочення повинно бути диференційованим. Залежно від конкретних обставин та індивідуальних особливостей учнів, одні з них (слабкі, педагогічно запущені) можуть бути заохочені навіть за незначні успіхи, а інші (сильні) – заохочуються менше і за більші успіхи; заохочення застосовується в таких „дозах”, які стимулюють подальшу активність, або підтримують її на належному рівні; надлишок заохочень знижує активність учнів; заохочення повинно бути справедливим та аргументованим.

Заохочення – ефективний і незамінний засіб формування особистості учня. Водночас успішна навчально-виховна діяльність неможлива без покарання, але застосовувати це треба дуже обережно. Покарання – це спосіб впливу на учнів, які порушують правила поведінки та негативно ставляться до навчання через безвідповідальність неорганізованість, недобросовісність тощо. Покарання – засіб спонукання дітей до покращення поведінки і ставлення до навчання. Воно дієве лише тоді, коли викликає почуття розкаяння і прагнення змінити свою поведінку на краще. Покарання застосовують тоді, коли з певних причин не впливає переконання.

Основними видами покарання є обмеження у правах, позбавлення задоволень, зауважень, осуд, усна догана, догана в наказі по школі, обговорення в колективі, виклик батьків тощо. Покарання, як і заохочення, повинні бути адекватними, бублічними і своєчасними. Вони сприяють підвищенню активності учнів за дотримання таких правил: покарання не повинно шкодити здоров’ю; не можна карати виконанням вправ; за порушення може бути лише одне покарання; не треба нагадувати учням про минулі помилки; караючи, не треба позбавляти порушника заслуженої ним похвали; покарання можна відмінити, заохочення – ні; покарання повинно бути справедливим і неминучим, а його величина адекватна вчинку; покарання не повинно принижувати чеснот особи; не можна карати у стані гніву;  ефективне лише те покарання, після якого учень робить кроки до виправлення; головне в покаранні не обмеженість чи гальмування, а спонукання до активної навчальної діяльності; сильно впливає на порушника покарання, підтримане колективом [3].

Прагнення увільнити дітей від покарань мало під собою пев­ні підстави, бо покарання завжди тягне за собою переживання вихованця. У цьому прагненні був і протест проти насильства над дитиною. Значною мірою під впливом теорії вільного вихо­вання в перші роки роботи радянської школи покарання було цілковито виключено з арсеналу засобів впливу на дітей.

Важливою формою покарання є обмеження в правах: переве­дення з одного класу в інший, з однієї школи в іншу і як край­ній захід — виключення із школи.

Можна застосувати і таку форму покарань, як зміна ставлен­ня до вихованця з боку вчителя чи класного колективу. Вона до­цільна в тому разі, коли учень дорожить добрим ставленням до нього з боку вихователя і товаришів.

Заохочення і покарання перебувають у діалектній єдності. При цьому низький ефект дають одноманітні заохочення і покарання.

Виникненню зацікавленості до занять фізичними вправами сприяють також емоційне проведення всіх форм занять у школі, оснащення й естетичне оформлення матеріально-спортивної бази, посильні завдання, що забезпечують успішність процесу навчання.

Хорошим засобом фомування емоційної сфери учнів є ігри. Проте самі по собі вони не завжди дають бажаний позитивний ефект. Все залежить від того, які завдання ставить вчитель перед учнями, які установки формує і які вимоги ставить перед ними в кожному занятті. Тому поряд із завданнями рухової активності завжди ставте виховні завдання, вирішуйте їх, використовуючи систему методів виховання.

Формування в дітей інтересу до занять залежить від атмосфери яка панує в колективі вчителів. У цьому плані важливу роль відіграє особистий приклад, передусім вчителів фізичної культури, класний керівник, учитель початкових класів. Хорошим прикладом для учнів є активні заняття фізичними вправами вчителів інших предметів та керівників школи.

Велике значення під час формування інтересу школярів до систематичних занять фізичною культурою мають узгоджені дії школи та сім’ї, а значним мотивом для активізації батьків є оздоровчий вплив занять фізичними вправами на дитячий організм. Це можна сказа­ти насамперед про гру, трудову діяльність, роботу з книжкою, газетою. Динамічність, рухливість понять пояснюється складні­стю самого процесу виховання [4].

Слід мати на увазі, що заохочення і покарання охоплюють усю особистість дітей, які глибоко їх переживають. Тому використан­ня заохочень і покарань становить для вихователів певні утруд­нення.

Заохочення спрямоване на вдосконалення дитини. Відзнача­ючи успіхи в діяльності і поведінці дітей, вихователі, колектив учнів виховують у них прагнення зробити ще більше. Тому фор­ми заохочення мають бути максимально рухливими, динамічни­ми. З цієї точки зору слід критично поставитися до деяких форм заохоченості.

Висновок. Отже, одним з головних шляхів підвищення ефективності виховної роботи у навчальних закладах  якісно нових явищ і перетворень в розвитку школи в ході здійснення шкільної реформи є здатність шкільних вчителів стати безпосереднім виконавцем  її ідей по здійсненню виховання кожної особистості на основі важливих принципів: індивідуалізації, добровільності, співтворчості, емоційної привабливості міжособистих стосунків та ін. Результативність педагогічного процесу в школах прямо залежить від умілого використання різноманітних форм тв відповідного т виховного впливу на уроках фізичного виховання.

Список літератури:

  1. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. - К., 1995.
  2. Іваній І.В. Технологія гармонізації фізичного і інтелектуального особистісного розвитку і здоров’я в системі фізичного виховання молодшого школяра / І.В. Іваній, І.О. Калініченко // Теорія і методика фізичної культури, 2009. – № 2. – С. 7–11.
  3. Коротаєв Б.І. Методи навчально-пізнавальної діяльності учнів. - К.. 1991.
  4. Присяжнюк С.І Фізичне виховання: Навч. Пос. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 504с.

Анотація

Бигар Л.І.

Виховання інтересу до занять фізичною культурою

Проблема виховання в сучасній освіті посідає одне з провідних завдань. В учня при виконання будь-якого виду діяльності повинен проявлятися інтерес до виконання.

Звичайне прояв інтересу повинен і виникати на уроках фізичного виховання. Це залежить від правильно організованого навчального процесу, цікавої побудови уроку з використанням необхідних методів виховання та  цікавих форм проведяння. 

АННОТАЦИЯ

БИГАР Л.И.

ВОСПИТАНИЕ ИНТЕРЕСА К ЗАНЯТИЯМ ФИЗИЧЕСКОЙ КУЛЬТУРОЙ

Проблема воспитания в современном образовании занимает одно из ведущих задач. У ученика при исполнении любого вида деятельности должен проявляться интерес к исполнению.Обычное проявление интереса должен и возникать на уроках физического воспитания. Это зависит от правильно организованного учебного процесса, интересной построения урока с использованием необходимых методов воспитания и интересных форм проведяння.

SUMMARY

ВYHAR L.I.

EDUCATION INTEREST IN PHYSICAL CULTURE

The problem of education in modern education is one of the leading tasks. As a student in the performance of any activity should show interest in performance.Normal expression of interest should arise in the classroom and physical education. It depends on properly organized learning process, interesting building lesson using appropriate methods of educating and entertaining way provedyannya.