Ірина Піц

(Чернівці)

ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

У ШКОЛАХ РІДНОЇ МОВИ

(НА МАТЕРІАЛАХ ПЕДАГОГІЧНОЇ СПАДЩИНИ В. ЛУЦІВА)

Постановка проблеми у загальному викладі та її зв’язок з важливими науковими та практичними завданнями. Розвиток національної системи освіти й виховання в незалежній Українській державі вимагає неодмінного включення в цей складний процес багатовікового народнопедагогічного досвіду українців – як тих, що споконвіку проживали на рідній землі, так і тих, що з різних причин змушені були емігрувати. З цих та інших причин цілком закономірним вважаємо прагнення сучасних дослідників переосмислити історію української педагогіки – її витоки, тенденції розвитку, наукові досягнення. У цьому контексті не варто залишати поза увагою і здобутки видатних українських освітян, які після Другої світової війни опинилися в еміграції і здобутки яких упродовж десятиліть замовчувалися або були сфальсифіковані. Осмислення творчого доробку педагогів минулих років дає можливість не тільки розширити джерельну базу історії вітчизняної педагогіки, а й впроваджувати їх найцінніші досягнення у сучасній українській національній освіті.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми. У нелегкому процесі відновлення об’єктивності в історії вітчизняної освіти й педагогічної науки важливу роль відіграли дослідження сучасних науковців (Л. Березівська, Г. Білавич, А. Бойко, Г. Бугайцева, Д. Герцюк, Б. Гречин, Н. Гупан, О. Джус, П. Дроб’язко, Т. Завгородня, І. Зайченко, С. Золотухіна, Ю. Калічак, В. Кемінь, Л. Кобилянська, О. Ковальчук, В. Кравець, В. Курило, І. Курляк, І. Кучинська, А. Марушкевич, З. Нагачевська, Н. Пастушенко, О. Пенішкевич, І. Петрюк, І. Пінчук, Н. Побірченко, Ю. Руденко, І. Руснак, Н. Сабат, Б. Савчук, І. Сойко, Б. Ступарик, О. Сухомлинська, О. Таран, Н. Чаграк, М. Чепіль, І. Червінська, М. Ярмаченко та ін.).

Особливої уваги, з позицій порушуваної нами проблеми, заслуговують ті учені, які присвятили свої публікації та дисертаційні дослідження історії українського шкільництва і педагогічної думки у канадській еміграції (Г. Бигар, Ю. Заячук, Т. Михайленко, О. Палійчук, С. Романюк, І. Руснак, І. Стражнікова та ін.). Не знижуючи цінності наявних досліджень, констатуємо, що окремі аспекти розвитку української національної школи й діяльності її подвижників у Канаді вивчені недостатньо. Це стосується життя і творчості педагога, вченого, громадського діяча, літературного критика, журналіста, редактора і видавця освітньо-виховного часопису «Життя і школа», що тривалий час був єдиним у західній українській діаспорі, Василя-Ореста Луціва.

Метою статті є аналіз провідних дидактичних ідей В. Луціва та розкриття їх впливу на розвиток української освіти у діаспорі.

Виклад основного змісту дослідження. Педагогічні погляди В. Луціва формувалися протягом досить тривалого періоду. Ще у молоді роки він свідомо обрав учительську професію (про що засвідчує його вступ до учительського інституту).

Центральне місце в публікаціях В. Луціва займала проблема побудови навчально-виховного процесу у школі. Ще в довоєнні часи галицькі педагоги почали відстоювати нові уявлення стосовно співвідношення навчання і виховання в українських школах. На перший план висувалося виховання, а навчання сприймалося як його засіб. Власне, цей процес відбувався в тій чи іншій мірі в усіх європейських країнах. Дану проблему детально вивчила Т. Завгородня, яка переконливо довела, що у зазначений період відбувалася еволюція мети школи. Для Галичини вона полягала в здійсненні національного виховання української молоді як справжніх патріотів незалежної України [1, с. 87].

Зрозуміло, що ця ж мета була ще більш актуальною для виховання українських школярів у діаспорі. Вона ж зумовила й основні тенденції у розвитку педагогічних поглядів В. Луціва. Дуже характерно з цієї точки зору, що у 1994 році в журналі «Життя і школа», який він редагував, опубліковано проект створення нових підручників для українських шкіл в Канаді, в якому чітко зазначено, що той проект «має базуватися на плянах виховання, а не на програмах навчання». Відповідно до нього новий підручник з літератури мав би включати чотири розділи: «уступи» (твори, уривки) релігійно-морального виховання (оповідання релігійно-морального характеру, спрямовані на виховання таких людських якостей як любов до ближніх, шанобливе ставлення до батьків та старших, щирість, довіра, дбайливість до оточуючих, поблажливість і т.д.); «уступи» суспільно-громадського та патріотично-державного виховання (зміст творів спрямований на пізнання та засвоєння національних ознак, а саме: поваги до чужої власності; почуття приналежності до рідного народу, держави; культу героїв, культу славних громадян України; любові до рідного народу, батьківщини; жертовності задля національних цілей і т.д.); «уступи» утилітарно-господарського виховання (твори, спрямовані на виховання працелюбності, витривалості, почуття задоволення після виконаної роботи, солідарності в праці і т.д.); «уступи» естетичного виховання (зміст творів цього розділу повинен сприяти естетичному вихованню дітей, а саме вихованню почуття порядку, краси, співу, музики, поезії, народного мистецтва) [6, с. 15-20.].

Варто зауважити, що особливу увагу В. Луців приділяв роботі з підручником. Це питання й до сьогодні залишається болючим для сучасної школи. Деякі вчителі намагаються взагалі відмовитися від підручників, зосереджуючи увагу учнів на власній розповіді та змушуючи їх конспектувати, а навіть цитувати основні її положення. Інші ж, навпаки, обмежуються лише тим матеріалом, який поданий у підручнику. В. Луців категорично не погоджувався зі сліпим користуванням підручника. Він писав: «У своїй ранній педагогічній практиці я строго притримувався книжки й недодумавсь до цього, щоб свій виклад пов’язати й вияснити учням, тільки механічно відмічав сторінку з підручника...». Надалі ж педагог проводив уроки інакше: він використовував «живу гутірку» в розмові, у результаті чого «жива мова, пов’язана в логічну розповідь увесь час дзвеніла на моїй лекції. Учні не позіхали, але з напругою намагалися слідкувати за ходом своєї мови й мови друзів... це нагадувало їм цікаву гру, збуджувало їхнє зацікавлення, тримало в напрузі...». Що ж до підручника, то він використовувався лише як матеріал для узагальнення й повторення [5, с. 30-31].

Серед шкільних підручників В. Луців найважливішими вважав букварі та читанки, з яких учні початкових класів довідуються про минуле та сучасне нашої батьківщини й українського народу, зазначаючи, що «початкова українська читанка – це джерело пізнання для учнів, незамінне знаряддя розвитку мови й мислення у дітей та формування самостійної праці над книжкою» [3, с. 31]. Не випадково він з великою пошаною згадував тих видатних українських педагогів, які залишили взірці українських читанок, передусім К. Ушинського, Х. Алчевську, С. Русову, Г. Ващенка та ін.

На основі вивчення великої кількості матеріалу і довголітнього власного педагогічного досвіду В. Луців дійшов висновку про те, що побудова читанок має орієнтуватися на принцип тематичності. Кожна попередня тема повинна бути логічно або хронологічно пов’язана з наступною. Тексти творів слід розміщувати за спорідненням змісту, ідеї та за логічним зв’язком думок. Саме така побудова читанки, запевняв учений, дає змогу створити змістовну й повну картину, послідовно її розвиваючи для кращого усвідомлення учнями.

Що ж до змісту читанок і букварів, то, за переконаннями В. Луціва, він мав бути насичений християнською етикою та любов’ю до рідного краю. Не менш важливим був і естетичний вимір. Найкращі зразки української мудрості, народне духовне багатство мусить служити естетичному вихованню дітей. Так само мають бути підібрані й ілюстрації, які б органічно включалися у зміст читанки.

Зважаючи на складні умови збереження української національної свідомості на чужині, В. Луців радив звертати особливу увагу на мову читанок, оскільки «одне із найважливіших завдань читанки – навчити дитину читати, навчити її рідної мови» [3, с. 33]. Під час упорядкування читанок необхідно вживати лише літературну мову, починаючи вивчати її з основних найзрозуміліших слів, оминаючи важкі, не раз незрозумілі навіть для дорослих, оскільки читанка, як зазначав педагог, повинна дати дитині потрібний запас слів української мови, дбаючи постійно про його засвоєння і подальше удосконалення. Ще однією з вимог до укладання читанки є наявність тлумачного словничка важких слів, пояснення до яких повинні бути точні, прості й зрозумілі, оскільки незрозуміле дитині слово призводить до його механічного заучування

Важливою умовою результативності навчального процесу, на думку педагога, є його успішна організація в нових історичних умовах. Як відомо, основною формою організації навчально-виховного процесу є урок. Зазначимо, що для В. Луціва і його сучасників урок зазвичай називався лекцією, тому в подальшому викладі слова «урок» і «лекція» використовуються нами як синоніми. В. Луців у своїх статтях неодноразово звертав увагу на основні положення щодо підготовки, організації та проведення лекції.

Щоб урок справді пройшов успішно, наголошував В. Луців, вчитель повинен сам до нього підготуватися. Педагог переконаний, що саме після належної підготовки урок «ведеться плавно, чітко і зрозуміло, а вчитель не збивається з раз обраної дороги та не плутає дитячих думок» [4, с. 13].

З цією метою вчений виділив основні етапи підготовки вчителя до уроку. По-перше, педагогу необхідно усвідомити зміст того навчального матеріалу, який пропонується для вивчення дітям. Обмеженість знання предмету вчителем негативно впливає не тільки на глибину та міцність знань учнів, а й на його авторитет у класі, оскільки школярі надзвичайно спостережливі і відразу відчувають невпевненість і помічають недоліки вчителя. По-друге, вчителю необхідно продумати методи, прийоми та засоби навчання, які б не лише сприяли результативному засвоєнню учнями змісту матеріалу, а й викликали їхнє зацікавлення тим чи іншим предметом, щоб вони з нетерпінням чекали наступного уроку. По-третє, вчитель повинен визначити основні етапи його проведення.

Особливе значення педагог надавав урокам рідної мови, адже мова, за його твердженням, – душа народу, без її знання неможливо пізнати духовність рідного народу. Саме тому найголовнішим завданням учителя, як випливає із статей «Орфографічний словничок для учнів українських шкіл», «Важливість збагачення дитячого словника», «Вправи з розвитку мови і логічного думання», «Засоби для розбудження думки учнів на лекціях мови», В. Луців вважав безперервну систематичну й продуману роботу над уточненням, збагаченням і активізацією словникового запасу учнів, розвитком мови та логічного мислення.

Зокрема, педагог опікувався навчанням історії у рідній школі, обґрунтовуючи це тим, що любов до свого народу приходить через його пізнання, без чого неможливо виховати почуття національної гордості, рівноправності, сформувати національну свідомість. Характерним є те, що суто фактографічного матеріалу тут не так і багато, тому педагог не лише зосереджував увагу на ключових моментах курсу, як от: творення держави протягом історії, різні форми правління Україною, творення нації, впливи української культури на інших, визвольні змагання і т.д., а й таким загальнометодичним принципам, які могли використовуватись і у викладанні інших предметів, не тільки історії. Слід звернути на них увагу, оскільки вони не втратили своєї актуальності і в наш час:

«1. Не допускати механічного заучення дітьми багато дат чи фактів.

2. Не переобтяжувати учнів масою матеріялу.

3. Під час викладу не сидіти на одному місці, не перепитувати дітей поазбучно.

4. Давати дітям змогу проявляти власну ініціативу в відповідях.

5. Як гарно діти не знали б матеріялу, все стреміти до кращого.

6. Не показувати дітям власного настрою чи переживань, на нарікати і не сварити.

7. Працювати рівномірно над слабшими і над сильнішими учнями в клясі» [2, с. 15].

В. Луців був свідомий того, що сформульовані ним поради не є і не можуть бути загальнообов’язковими. За його словами, «досвід й інтелігенція учителя вкажуть на практиці як найкраще поступати. Методи навчання так же само, як і життя, змінні і недовговічні» [2, с. 15]. Такі міркування роблять честь В. Луціву, бо вони виразно свідчать про його толерантність у ставленні до майбутніх читачів. Проте застереження автора статті стосовно недовговічності методів навчання не дуже справедливі, бо, як відомо, існує і такий методичний досвід, який пройшов перевірку часом і який, віддзеркалився в узагальненому викладі В. Луціва.

Висновки дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямі. В науково-теоретичній педагогічній спадщині В. Луціва віддзеркалились найактуальніші проблеми освіти і виховання українців у діаспорі. Чимало його міркувань залишаються актуальними і для нашого сьогодення.

Список використаних джерел

1. Завгородня Т. Теорія і практика навчання в Галичині (1919-1939 роки) / Тетяна Завгородня. – Івано-Франківськ : ПНУ ім. В. Стефаника, 2007. – 392 с.

2. Луців В. Навчання історії в найвищих клясах Рідної Школи / Василь Луців // Життя і Школа. – Торонто, 1988. – Ч. 4. – С. 14–15.

3. Луців В. Педагогічні вимоги до наших читанок / Василь Луців // Життя і школа. – Торонто, 1991. – Ч. 1. – С. 31–33.

4. Луців В. Приготування до лекції історії України в нижчих клясах / Василь Луців // Життя і школа. – Торонто, 1988. – Ч. 4. – С. 13–14.

5. «Мовчазні лекції» / Педагог // Життя і школа. – Торонто, 1964. – Ч. 1–2. – С. 10–11. – [під псевдонімом В. Луців].

6. Проект опрацювання нових підручників для українських «Рідних Шкіл» у Канаді / [редакція] // Життя і школа. – Торонто, 1994. – Ч. 3. – С. 15–20.

АНОТАЦІЯ

Ірина Піц

ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

У ШКОЛАХ РІДНОЇ МОВИ

(НА МАТЕРІАЛАХ ПЕДАГОГІЧНОЇ СПАДЩИНИ В. ЛУЦІВА)

У статті проаналізовано педагогічні погляди В. Луціва на організацію навчального процесу у рідних школах, важливою умовою результативності якого, на думку вченого, є належна підготовка до уроку, його чітка організація та проведення; також розкрито вплив предметів українознавчого циклу на формування національної свідомості української молоді у діаспорі.

SUMMARY

Iryna Pits

THE FEATURES OF THE EDUCATIONAL PROCESS

IN THE SCHOOLS OF NATIVE LANGUAGE

(ON THE MATERIALS OF THE PEDAGOGICAL HERITAGE OF V. LUCIW)

The article analyses the pedagogical views of V. Luciw on the organization of educational process in the native schools, an important condition for the effectiveness of which, in the opinion of the scientist, is a good lesson preparation, its clear organization and carrying out; also the influence of subjects of Ukrainian cycle on the formation of national consciousness of the Ukrainian youth in the Diaspora.

АННОТАЦИЯ

Ирина Пиц

ОСОБЕННОСТИ ОРГАНИЗАЦИИ УЧЕБНОГО ПРОЦЕССА

В ШКОЛАХ РОДНОГО ЯЗЫКА

(НА МАТЕРИАЛАХ ПЕДАГОГИЧЕСКОГО НАСЛЕДИЯ В. ЛУЦИВА)

В статье проанализированы педагогические взгляды B. Луцива на организацию учебного процесса в родных школах, важным условием результативности которого, по мнению ученого, является надлежащая подготовка к уроку, его четкая организация и проведение; также раскрыто влияние предметов украиноведческого цикла на формирование национального сознания украинской молодежи в диаспоре.