Педагогические науки/ 5. Современные методы преподавания

Канд. пед. наук, Школа О.В.

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, Київ, Україна

ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД У НАВЧАННІ ФІЗИЦІ

ЯК ФЕНОМЕН СУЧАСНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

 

Постановка проблеми. Інноваційність сучасної педагогічної освіти, як і суспільства в цілому, зумовлена об’єктивними причинами еволюційного розвитку соціуму. Високий динамізм змін, складні й суперечливі процеси глобалізації, європейська інтеграція освітніх систем, інтенсивне зростання високотехнологічних виробництв і комунікацій, людської географічної та економічної мобільності – усе це позначається на якості сучасного життя. Саме тому всі розвинені країни світу в останні десятиліття здійснюють реформування освітніх систем, основною метою якого є підвищення інтелектуального, духовного та економічного потенціалу нації, зміцнення авторитету й конкурентоспроможності держави на міжнародній арені, підготовка висококваліфікованого фахівця на ринку праці, формування всебічно розвиненої, творчої особистості. Ці зміни стосуються нових освітніх стандартів, моделей і методичних систем професійної підготовки фахівців за кваліфікаційними рівнями “бакалавр” і “магістр”, що базуються на основі діяльнісного, особистісно-орієнтованого та компетентнісного підходів, впровадженні освітніх інновацій, нових інформаційних технологій навчання.

Суттєвою ознакою сучасних інноваційних процесів у дидактиці фізики є їх технологізація. Історично поняття технологія (грец. techne – мистецтво, майстерність і logos – слово, вчення) в педагогіку увійшло з виробництва та означає фактично алгоритмічний процес з гарантованим результатом. Однак, специфічні особливості педагогічного процесу, а також неможливість ототожнення навчання з виробництвом, обумовили розбіжності в розумінні й вживанні цього поняття (сьогодні налічується близько 300 його визначень) [2, с.56]. Дискусія з приводу того, чи існує педагогічна (дидактична) технологія як певний інструмент організації навчально-виховного процесу, яким може оволодіти кожен педагог, триває дотепер. Одні фахівці переконані, що навчання й виховання є творчими процесами, інтуїтивним осягненням світу іншої людини і відповідним впливом на цей світ. Їх опоненти доводять, що педагогічний процес має інструментальний характер і полягає у формуванні особистості із заздалегідь заданими властивостями. Технологічний підхід у навчанні фізики як феномен сучасної педагогічної освіти нині є об'єк­тивним процесом, який постійно розвивається. Його реалізація стала можливою на основі системного підходу, що дає змогу порівняти різноманітні педагогічні вміння та впливи, які у своїй сукупності гарантують певний освітній результат. Але як вчителю/викладачу розібратися в системі сучасних педагогічних технологій ? Як навчитися системно мислити під час обрання або створення, використання та поєднання певних педагогічних технологій ?

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Науково-методичні засади технологічного підходу у навчанні закладалися під впливом гуманістичних ідей вітчизняних педагогів А. Макаренка, Г. Сковороди, В. Сухомлинського К. Ушинського та ін. Різним аспектам удосконалення змісту, організаційних форм, методів і технологій навчання фізики у вищій школі присвячені дослідження П. Атаманчука, Л. Благодаренко, І. Богданова, О. Бугайова, Б. Будного, Г. Бушка, С. Величка, В. Вовкотруба, С. Гончаренка, Л. Калапуші, А. Касперського, О. Коновала, Е. Коршака, Д. Костюкевича, О. Ляшенка, М. Мартинюка, В. Мендерецького, А. Павленка, Ю. Пасічника, В. Савченка, М. Садового, О. Сергєєва, В. Сергієнка, Н. Сосницької, Н. Стучинської, Б. Суся, І. Тичини, В. Шарко, М. Шута та ін. Проблема технологізації навчального процесу з фізики у загальноосвітній і профільній школі стала предметом системних науково-методичних досліджень О. Іваницького, який встановив психолого-педагогічні засади сучасних технологій навчання, тенденції розвитку, базові закономірності функціонування технологій навчання та їх класифікації [3]. Зазначимо, що комплексні дослідження, присвячені аналізу проблем технологізації навчального процесу з фізики у вищій школі на сьогодні майже відсутні. У цьому контексті метою статті є спроба узагальнення й систематизації інформації, що стосується науково-методичних засад розробки та впровадження інноваційних технологій навчання фізики у практиці вищого педагогічного навчального закладу.

Виклад основного матеріалу дослідження Аналіз науково-методичної літератури дозволив виявити основні підходи до визначення поняття “педагогічна технологія”:

-     процесуально-дієвий (Н. Крилова, В. Паламарчук, П. Підкасистий, Г. Селевко, С. Смирнов, Ж. Хайдаров, Ф. Янушкевич та ін.): сукупність педагогічних засобів, інструментарію, принципів і правил, які застосовуються у дидактичній практиці;

-     процесуально-описовий (О. Кушнір, І. Марєв, М. Махмутов, В. Монахов, М. Орлов, В.Сластьонін, М. Чошанов та ін.): опис/алгоритм, модель взаємодії учасників навчально-виховного процесу, який забезпечує досягнення прогнозованих освітніх результатів;

-     науковий (В. Беспалько, С. Гончаренко, В. Гузєєв, М. Кларін, А. Нісімчук, В. Стриковський, А. Хуторський та ін.): педагогічна система або самостійний науковий напрям у педагогічній науці, що спирається на дані соціальних, управлінських, природничих наук, досліджуючи та проектуючи найбільш раціональні шляхи досягнення поставлених освітніх цілей.

Стан фізичної освіти в кожну історичну епоху можна оцінювати за рівнем розвитку педагогічних технологій. Якщо відстежити динаміку цих процесів, можна помітити, що саме розвиток засобів навчання та пов’язаних з ними методик, збільшення їх ваги в педагогічних системах стимулювали процес технологізації. Еволюція поняття “технологія навчання фізики” невіддільна від розвитку поняття “педагогічна технологія”.  Створення педагогічних технологій – це інноваційний процес, що має комплексний, багатоплановий характер, втілює в собі єдність науково-методичних, психолого-педагогічних, технологічних і організаційних заходів. Технологія навчання фізики – це педагогічно оптимізований і теоретично обґрунтований системний спосіб організації навчально-виховного процесу, за якого гарантоване досягнення прогнозованих освітніх результатів досягається узгодженим поєднанням організаційних форм, методів і засобів навчання фізики. Будь-яка педагогічна технологія навчання фізики повинна відповідати деяким методологічним вимогам (критеріям технологічності), до яких належить: 1) концептуальність – опора на певну наукову концепцію, яка поєднує філософське, психологічне, дидактичне і соціально-педагогічне обґрунтування шляхів досягнення освітніх цілей; 2) системність – педагогічній технології повинні бути властиві всі ознаки системи: комплексність, структурованість, взаємозв’язок та єдність усіх частин, логічність, цілісність, стійкість; 3) керованість – можливість діагностичного цілепокладання, планування, проектування процесу навчання, алгоритмічність та поетапне діагностування, варіювання засобами і методами з метою корегування результатів; 4) ефективність – відношення результату до кількості витратних засобів і ресурсів, що гарантують його досягнення; 5) відтворюваність – можливість застосування (перенесення, повторення) педагогічної технології в інших умовах та іншими суб’єктами [4, с.27].

Інноваційні дидактичні технології не виникають спонтанно, а постають результатом системних наукових пошуків, аналізу та узагальнення передового педагогічного досвіду. Ядром, смисловим центром інновації є нова ідея. Її джерелом може бути дослідницька діяльність ученого-методиста, пошукова практика вчителя-новатора або викладача ВНЗ. Хоча ця ідея технологічно матеріалізується, переноситися все ж, на думку К. Ушинського, не технологія, не досвід, а саме ідея, покладена в його основу [5, с.28]. Рушійною силою інноваційної діяльності є педагог як творча особистість, оскільки суб'єктивний чинник є вирішальним під час пошуку, розробки, упровадження й поширення нових ідей. Так, творчі пошуки вчителів-новаторів (Б. Дегтярьова, В. Ільченко, М. Палтишева, В. Фірсова, В. Шаталова та ін.) вже створили вагомий пакет інноваційних дидактичних технологій, які суттєво збагатили практику роботи середньої загальноосвітньої та вищої школи. Серед них: 1) технологія мотиваційного забезпечення навчання й самонавчання фізики; 2) технологія використання міжпредметних зв’язків у навчанні фізики, що сприяють формуванню наукового світогляду; 3) технологія поетапного навчання фізики; 4) технологія рівневої диференціації навчання на основі обов’язкових результатів; 5) технологія інтенсифікації навчання на основі застосування опорних схем і знакових моделей навчального матеріалу.

Широкий спектр і різноманітність педагогічних технологій зумовлюють необхідність їх класифікації. У сучасній дидактиці фізики найбільш поширеною є така класифікація інноваційних технологій навчання фізики: а) за підходами до змісту навчання фізики /технології модульного, концентрованого та інтегративного навчання/; б) за врахуванням індивідуальних потреб студентів /технології розвивального, диференційованого та особистісно-орієнтованого навчання/; в) за характером навчально-пізнавальної діяльності студентів /технології проблемного, контекстного, інтерактивного та ігрового навчання/.

Останнім часом активно розвиваються нові інформаційні технології навчання фізики, що реалізують інтерактивність і візуалізацію, режим мультимедіа шляхом створення специфічних кібернетичних середовищ на базі сучасних комп’ютерів і телекомунікаційних мереж. Використання на їх основі програмно-педагогічних засобів різноманітного призначення (навчальні, демонстраційні, моделюючі, тренувальні, діагностичні, контролюючі, ігрові) сприяє інтенсифікації, диференціації та індивідуалізації навчально-виховного процесу, підвищенню його ефективності й результативності, формуванню наукового світогляду студентів, стилю мислення, інформаційної культури. Особливу увагу заслуговують дистанційні технології навчання фізики, які реалізують принципи відкритої безперервної освіти, вільного доступу до освітніх ресурсів і послуг, сприяють формуванню й розвитку індивідуальної траєкторії навчання студентів, їх самовдосконаленню й самореалізації протягом життя.

Висновки. Інноваційні процеси в дидактиці фізики можна вважати стійкою тенденцією розвитку освіти у нових соціально-економічних умовах. Ефективність дидактичного процесу в цілому, і процесу навчання фізики зокрема, значною мірою визначається адекватним вибором і професійною реалізацією конкретних педагогічних технологій. При цьому жодна з них не є універсальною, такою, що вирішує комплекс взаємопов’язаних завдань підготовки спеціалістів. Саме узагальнені технології навчання (в їх різноманітності та єдності) сприяють реалізації однієї з основних цілей підготовки вчителя фізики з університетською освітою – формуванню професійної компетентності майбутнього фахівця.

 

Литература:

1.   Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології : навч. посібник / І. М. Дичківська. – К. : Академвидав, 2004. – 352 с.

2.   Іваницький О. І. Технології навчання фізики : теоретико-методичні засади : навч. посібник / О. І. Іваницький, С. П. Ткаченко. – Запоріжжя : ЗНУ, 2010. – 254 с.

3.   Нісімчук А. С. Сучасні педагогічні технології / А. С. Нісімчук, О. С. Падалка, О. С. Шпак. – К. : Вид. центр “Просвіта”, 2000. – 368 с.       

4.   Самойленко П. И. Инновационные процессы в дидактике физики : теоретический аспект / А. В. Сергеев, А. В. Школа. – Специалист, 1996. – № 1. – С. 26 – 28.

5.   Хуторской А. В. Педагогическая инноватика : методология, теория, практика / А. В. Хуторской. – М. : Изд-во УНЦ ДО, 2005. – 222 c.