УДК 81’1’42

ВИВЧЕННЯ іміджу політика в комунікації :

питання термінології

Олена Чорна (Кіровоград, Україна)

У статті проаналізовано відмінність між термінами сучасних лінгвістичних студій, що застосовуються на позначення прояву іміджевих рис політичного діяча в комунікації; схарактеризовано суть і типологію комунікативного іміджу.

Ключові слова: мовна особистість, мовленнєва особистість, мовленнєвий імідж, комунікативний імідж.

The paper differentiates the terms of contemporary linguistic studies, aimed at researching manifestation of image features of a politician through communication; describes the essence and typology of communicative image.

Key words: language personality, speech personality, speech image, communicative image.

Прикметною рисою сучасних мовознавчих студій є їх інтегративний так комунікативно зорієнтований характер: прагнучи дослідити усі прагматичні аспекти мовної поведінки homo loquens – людини, що говорить, лінгвісти застосовують досягнення різних галузей гуманітарних та соціальних наук (зокрема, психології, логіки, соціології). Відповідно, предмет дослідження, котрий акумулює дані багатьох наук, має певні інтегральні риси, що ускладнює його однозначну термінологізацію.

Досліджуючи прагматичні аспекти соціальної комунікації, зокрема, іміджеві характеристики учасників політичного спілкування, лінгвісти послуговуються різними термінами. У вітчизняному та російському мовознавстві на позначення реалізації індивідуальних рис людини в мовленні традиційно використовується термін «мовна особистість», запропонований Ю. Карауловим [2]. Під «мовною особистістю» вчений та його послідовники (В. Красних, В. Карасик, С. Воркачов, Д. Шапочкін, Н. Петлюченко та ін.) розуміють сукупність здібностей і характеристик індивіда, що зумовлюють створення і сприйняття ним мовленнєвих конструкцій. Мовну особистість лінгвісти вважають єдністю лексикону (= вербально-семантичний рівень, володіння природною мовою), тезаурусу (= когнітивний рівень, «картина світу» мовця) і прагматикону (= прагматичний рівень цілі, мотиви, інтереси та інтенції). На наш погляд, дослідження мовної особистості як засобу реалізації / середовища функціонування вербального іміджу дещо обмежує об’єкт дослідження, адже характеристики мовця вивчаються статично і практично не мають виходу на особу адресата, тобто частково нівелюється дихотомія комунікативного процесу.

Спробою вирішення цієї поняттєво-методологічної задачі, способом проекції на діяльнісну складову процесу спілкування можемо вважати поняття «мовленнєвого портрета» (втіленої в мовленні мовної особистості визначеної соціальної спільноти» [3, с. 5]), розроблене Т. Романовою [4], С. Єрьоміною, С. Леордою [3]. Проте сфокусованість таких досліджень на вивченні специфічних мовних і мовленнєвих характеристик і прийомів спілкування окремої соціально-вікової групи, що проявляються в лексиконі й мовленнєвій поведінці індивідів  [3, с. 6–11], повною мірою не розглядає зв’язку «адресант – комунікація – адресат», а відповідно саме поняття повною мірою не відображає сутності іміджу політика в комунікації.

Водночас не можна не погодитися з тим, що термін «мовленнєвий імідж», описаний у працях Т. Дорожкіної [1], О. Шабаліної , Є. Осетрової, є якісно новим етапом у дослідження іміджу мовця, адже вивчає мовну особистість у процесі породження мовлення. Мовленнєвий імідж тлумачиться лінгвістами як система типових мовленнєвих моделей продукування та сприйняття текстів певною людиною, що сприяє чи перешкоджає досягненню цілей спілкування. Загалом поділяючи думку вчених, вважаємо, що назване поняття не охоплює усієї палітри функціонування політичної комунікації, а саме «фактора адресата»: які структури (знання, уявлення, ставлення, переконання) і з якою метою політик-мовець хоче сформувати чи змінити у свідомості адресата

Найбільш влучним, на наш погляд, для вивчення іміджу політичного діяча в комунікації виступає термін «комунікативний імідж», запропонований Й. Стерніним у праці «Введение в речевое воздействие» [6]. Комунікативний імідж (КІ), на думку вченого, є однією зі складових іміджу, основними характеристиками якої виступають приємність людини у спілкуванні, культурний мовленнєвий паспорт, дотримання норм мовленнєвого етикету, привітність та вміння слухати. Незважаючи на певну розпливчастість / неконкретизованість запропонованого визначення, ми вважаємо за доцільне обрати феномен комунікативного іміджу об’єктом вивчення прояву іміджевих рис політика в соціальній комунікації, тому що 1) КІ відображає динамічну природу комунікації; 2) враховує фактори адресата й адресанта в їх взаємодії; 3) спрямований на формування вигідних адресанту власних рис у свідомості адресата; 4) передбачає аналіз маніпулятивної складової мовлення політика; 5) є однією зі сфер реалізації іміджу політичного лідера.

Комунікативний імідж політичного діяча тлумачимо як сукупність вербальних стереотипів поведінки (ролей), механізмів і засобів їх реалізації (стратегій), що використовуються комунікантом, наділеним високим соціальним та професійним статусом, з метою (вираженою в інтенціях) формування у свідомості слухачів / співрозмовників узагальненого образу своєї особистості [7, с. 141].

Оскільки поняття комунікативного іміджу не має широкого застосування, то відповідно практично нерозробленою є його типологія. Ми послуговуємось класифікацією, укладеною на основі типології політичного іміджу, здійсненої в межах іміджології та політичної психології [5; 4]. Типи комунікативного іміджу виокремлюємо за такими категоріями: 1) емоційне спрямування; 2) механізм формування; 3) джерело виникнення (див. Табл. 1).

Таблиця 1

Типологія комунікативного іміджу

Чинник класифікації	Типи КІ	Дефініція
1. Емоційне спрямування	позитивний	покликаний спонукати позитивні емоції
	негативний	пов’язаний з формуванням негативних емоцій
2. Механізм формування	стихійно виниклий	виникає спонтанно, спирається на асоціації створеного образу з існуючими традиціями
	штучно сформований	цілеспрямовано впроваджуваний в масову свідомість за допомогою різного інструментарію та прийомів
	Підтипи: · стихійний позитивний, · штучний позитивний, · стихійний негативний, · штучний негативний
3. Джерело виникнення	автоімідж	соціально і гендерно маркований образ «Я», що сформувався у свідомості індивіда як особистості й представника інституту
	бажаний / сприйманий	більш чи менш адекватний реальній людині образ особистості, який складається в її ділових партнерів на свідомому і підсвідомому рівнях
	необхідний	«вимоги» соціального статусу особи, комплекс соціальних характеристик, приписуваний особі залежно від її позиції в соціальній ієрархії
	модельований	образ, який намагається створити «команда» і залучені фахівці

Таким чином, іміджеві характеристики учасника політичної комунікації формують його комунікативний імідж, котрий розглядаємо як трикомпонентне утворення, що виступає єдністю комунікативних ролей, комунікативних стратегій та комунікативних інтенцій. Комунікативний імідж особи може бути позитивним чи негативним; сформованим стихійно чи штучно; бажаним або необхідним.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Дорожкина Т. Н. Речевой имидж политического лидера / Т. Н. Дорожкина // Социс. – 1997. – №8. – С. 30–36.

2. Караулов Ю. Н. Русский язык и языковая личность / Юрий Николаевич Караулов. – М. : Едиториал УРСС, 2002. – 264 с.

3. Леорда С. В. Речевой портрет современного студента : автореф. дис. на соискание уч. степени. канд. филол. наук : спец. 10.02.01 «Русский язык» / С. В. Леорда. – Саратов, 2006. – 19 c.

4. Романова Т. В. Коммуникативный имидж и речевой портрет современного политика / Т. В. Романова // Политическая лингвистика / гл.ред. А. П. Чудинов. – Екатеринбург : ГОУ ВПО «Урал. гос. пед. ун-т», 2009. – Вып. (1) 27. – C. 109–117.

5. Сергієнко Н. О. Психологічні прийоми в політиці / Наталія Сергієнко. – Київ : Вид-во МАУП, 2006. – 112 с.

6. Стернин И. А. Введение в речевое воздествие / Иосиф Абрамович Стернин. – Воронеж : Полиграф, 2001. – 252 с.

7. Чорная Е. О. Коммуникативный имидж политика : понятие и структура / Е. О. Чорная // Сб. материалов VIII Международной научно-практической конференции «Современная филология : теория и практика», 2–3 июля 2012 г. – Москва: Спецкнига, 2012. – С. 140–145.

Відомості про автора

Олена Чорна – викладач кафедри перекладу і загального мовознавства.

Наукові інтереси: іміджологія, політична комунікація, лінгвопрагматика.