Філологічні науки/2. Риторика та стилістика

Мірмахмадова Е. Ш.

Горлівський інститут іноземних мов ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет», Україна

Комунікативна організація сучасного

офіційно-ділового мовлення

Сучасний офіційно-діловий стиль мовлення значною мірою функціонує у письмовій формі та відповідає нормам літературної мови. Необхідно зауважити, що окремі дискурси офіційно-ділового стилю також можуть бути представлені в усній формі (виступи на святкових засіданнях чи прийомах, доповіді державних діячів, звіти комісій, засідання підрозділів підприємств тощо). Роботою над даною проблемою займалися та продовжують займатися вчені, наприклад, В. В. Виноградов, М. В. Ломоносов, О. І. Єфімов, І. Г. Чередниченкота ін. Традиційно виокремлюють два різновиди офіційного стилю – офіційно-документальний та побутово-діловий. До першого можна, наприклад, віднести мову дипломатії та законів, до другого – службову переписку та ділові папери.

Вагомі чинники функціонування офіційно-ділового мовлення пов’язані із ознаками соціально зумовленої сфери його застосування. По-перше, слід звернути увагу на закони, офіційну мову державної влади, які створюються з метою інформувати населення, а тому потребують точності висловлення думки та узагальненості висловлювання. Звичайно, двозначність в цьому випадку неприпустима, так само як і присутність індивідуалізації й неофіційності мовлення. Однак, наразі можна говорити про відсутність подвійної індивідуалізації, оскільки законодавець має уникати не лише подробиць та деталей у своєму дискурсі, але й звертатися до усіх людей чи то до окремої соціальної групи замість того, щоб адресувати повідомлення конкретній особі.

По-друге, службове листування (кореспонденція) складає окремий прошарок ділового мовлення. Яскравим прикладом службової кореспонденції, що відрізняється великою раціональністю побудови синтаксичних конструкцій, є телеграфічний стиль. Проте, головною характеристикою службового листування є його очевидна стандартизованість. Це зумовлено насамперед змістом листів. Цікавим фактом є те, що кожному різновиду листів притаманна окрема типова синтаксична модель речення, що має в залежності від смислу, стилістичних особливостей низку мовних варіантів. Через це можна говорити про те, що ділові листи не пишуться, а укладаються, а головна мета створення подібного листа – правильний вибір відповідних синтаксичних моделей та мовних варіантів, що, в свою чергу, значно полегшує підготовку такого документу. Не треба також забувати про стислість та точність, що є також важливими складниками ділового листування.

По-третє, окремий вид комунікації формують ділові папери, до яких належать заяви, автобіографії, розписки, протоколи, резолюції, письмові звіти тощо. Усі види ділових паперів складаються за усталеною формою. Щодо синтаксичного рівня таких паперів, то він, переважно, виключає складні конструкції, які є, водночас, допустимими для мови законів [5]. Отже, оволодіння окремими нормами та правилами офіційним-ділового стилю мовлення потребує розвитку лінгвістичних навичок на усіх рівнях – лексичному, морфологічному та синтаксичному.

Дійсно, кожен жанр ділового мовлення має свої функціональні та історичні відмінності. Наприклад, мовлення дипломатів є досить специфічним комунікативним феноменом. Його найважливішою особливістю є визначена система термінів, яка є близькою до інших термінологій, але насиченою міжнародними термінами. До початку XIX сторіччя загальноприйнятою мовою у дипломатичних колах Європи була латинська, згодом її місце посіла французька. Саме цим і можна пояснити велику кількість дипломатичних термінів французького походження в міжнародній дипломатичній мові. Це такі терміни, як, наприклад, аташе, комюніке, дуаєн, що походять від французьких attaché, communiqué, doyen. В дипломатії частотним є уживання етикетних слів, таких як король, королева, принц, шахиншах, Ваша Високість. Використання таких етикетних слів має на меті звертання до представників інших держав, а також позначення титулів.

Лексика та фразеологічні одиниці є неодмінно значущими у формуванні офіційних документів. Це можна проілюструвати за допомогою таких прикладів: слово «приміщення» вживається в значенні квартира, дім, апартаменти, цех, слово «прибути» – прийти, приїхати, припливти, зайти. У французькій мові ми знаходимо подібні приклади: «immeuble» − immeuble d'habitation, appartements, maison, logis, maison de la création, maison de commerce, «arriver» − venir, s’approcher, venir, aborder, accoster.

Спостереження прагматичної сутності морфологічної категорії часу доводять, що теперішній час має особливий комунікативний відтінок, а саме, дієслівна форма визначає не просто постійну чи звичайну дію, а дію, яка прописується законом чи іншим документом для обов'язкового виконання в окремих соціальних умовах. Наприклад, у реченні дієслова «забезпечується», «гарантується», «рекомендується», а також французькою «assurer», «recommander», «garantir» означають наказ та розпорядження, що мають бути виконаними.

Для називання особи в офіційно-діловому стилі дипломатії, окрім етикетних слів, часто вживаються іменники, які визначають осіб за ознакою з метою вказати на соціальну та комунікативну ролі учасника. Це може бути проілюстровано такими іменниками як «відповідач», «свідок», «читач», «усиновитель», «défendeur», «témoin», «lecteur» тощо. Чоловічій рід ще досить часто вживається для презентації жінок, коли мова йде про посаду чи звання (працівник, свідок, адвокат тощо).

Серед синтаксичних особливостей офіційної комунікації можна виокремити такі характерні чинники – довгі речення з прикметниковими та дієприкметниковими зворотами, інфінітивними конструкціями, вставними словами та відокремленнями, а також розгорнуті фрази з розгалуженим сполучниковим зв’язком.

Відомим є той факт, що професійна культура людини, без сумніву, визначається рівнем умінь, пов’язаних із навичками успішно вести ділові переговори, грамотно та правильно укладати ділові папери. Залежно від сфери діяльності дані вміння мають бути розвинутими необхідним чином, але вміння послуговуватися правилами, методами та принципами ведення ділового спілкування, є одними із вирішальних на шляху досягнення високої результативності. Немає необхідності зауважувати, як культура ділового мовлення сприяє становленню та розвитку співробітництва та партнерства у симетричному (між колегами) та в асиметричному (між керівниками та підлеглими) спілкуванні [1]. Саме володіння нормами офіційно-ділового мовлення визначає ефективність ділових стосунків: встановлення стосунків між партнерами, реалізацію інтересів обох сторін, вирішення конфліктів, подальший розвиток ділових стосунків.

Ділова комунікація є одним з найбільш масових видів спілкування людей у сучасному соціумі. У такий спосіб, вміння уживати прийоми офіційно-ділового мовлення у повсякденному житті є необхідним складником комунікативно успішного існування у суспільстві.

Література:

1. Габідулліна А. Р. Основи теорії мовної комунікації / А. Р. Габідулліна, Т. П. Андрієнко, Н. В. Кузема. – Донецьк : Видавниче підприємство «Регіон», 2000. – 196 с.

2. Гапотченко Н. Є. Навчально-методичні матеріали з дисципліни «Стилістика та дискурсивний аналіз» (на матеріалі французької мови) / Н. Є. Гапотченко. – Горлівка : Вид-во ГДПІІМ, 2008. – 108 с.

3. КузнецовВ. Г. Функциональные стили современного французского языка / В. Г. Кузнецов. – М. : Высшая школа, 1991. – 160 с.

4. Сагач Г. М. Риторика / Г. М. Сагач. – К. : Видавничий дім, 2000. – 567 с.

5. Особливості офіційно-ділового стилю. – Режим доступу: www.sibsutis.ru/images/2771_6.doc