Канд. філос. наук, доцент Творіна О. Л., асп. Скворцова Н. В.

Кафедра філософії, соціально-політичних і правових наук, ДВНЗ «ДДПУ»

Концепція ірраціонально-містичних поглядів на межі ХІХ-ХХ ст. через призму герметичної мудрості.

В середині XIX ст. у розвитку західноєвропейської філософії відбулася переорієнтація поглядів та течій, на передній план виступили ірраціоналістичні концепції. Становлення ірраціоналістичної форми світогляду відбулося паралельно розчаруванню широких мас людей ідеалами, якими оперував філософський раціоналізм.

Актуальність дослідження ірраціонально-містичних знань зумовлена необхідністю утворення єдиної системи пізнання навколишньої дійсності. Герметичне знання вважається сакральною традицією Стародавнього Єгипту, в основі якої лежать вчення напівміфічної особи Гермеса Трисмегіста та постулює сім принципів мудрості: менталізму, відповідності (аналогії), вібрації, полярності, ритму, причини та наслідку, статі.

Метою досліджуваної роботи є аналіз концепції ірраціонально-містичних поглядів на межі ХІХ-ХХ ст. через призму герметичної мудрості.

Ірраціональні погляди простежувалися у філософії А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, Е. Фрома, С. К’єркегора, А. Бергсона та ін.

Аналізуючи філософські погляди Шопенгауера, помітно, що світ постає як воля до життя. Він є статичним і виступає об’єктивацією волі метафізичної. Воля знаходиться поза причиною та необхідністю, поза простором та часом. Воля – єдина, в ній суб’єкт і об’єкт виступають одним цілим, що є своєрідною інтерпретацією принципу менталізму вчення Стародавнього Єгипту.

Згідно з вченням Шопенгауера, характер людини має фатальну реакцію на усі мотиви та спонукання зовнішнього світу. Людина є заручником свого характеру, оскільки за своєю природою бажання людини – це страждання. Щастя має негативну природу, тобто воно є позбавленням від страждань. Можна зробити висновок, що в подібних поглядах простежується належність до принципу полярності герметичної філософії, оскільки все у Всесвіті є проявом одної енергії з різним зарядом. Шляхом позбавлення від страждань є аскетизм, що викликаний відразою до життя та має подібність до філософських поглядів буддистів та представників герметичної традиції.

Головним постулатом філософських поглядів Шопенгауера виступає ірраціоналізм, що проявляється як зв’язок з розумінням неможливості за допомогою власної свідомості осягнути метафізичну сутність світу. «…ірраціональне не при усіх обставинах шкідливо… це… найцінніша здатність людини, якщо вона діє як потужний імпульс для досягнення раціонально об’єктивних цілей, ...або ж в якості чистої вітальності посилює радість життя, не руйнуючи безладно життя суспільства» [2, с. 19], – зауважує А. Швейцер.

Песимістичні погляди Шопенгауера знайшли своє продовження у філософії життя Ф. Ніцше. На його думку для людини мірою і метою повинна стати власно самість. Звідси випливає ідея «надлюдини», що повинна відкинути загальноприйняті цінності, знайти ідеали у своїй душі й таким чином повернутися до Бога. Філософ підтримував шлях подолання людських страждань, який полягав у волі до влади. Ця ідея випливає з вчення про аполонівські та діонісійські онтологічні начала, де перше – це ясне і розумне, а друге – інтуїтивне та ірраціональне. Виникаючи з ірраціональних інстинктів власне буття людина розглядає через призму містичних начинань.

Ніцше підтримує прихід нових вільних умів, які ставлять собі свідомі цілі вдосконалення людства. Таку надморальну людину філософ називає «надлюдиною». Подібний підхід використовували адепти герметичної філософії для очищення розуму послідуючих неофітів.

На ряду з вченням Ніцше ще більше посилює протест проти раціоналізму С. К’єркегор. Основою його вчення постає віра, яка з другорядного елементу пізнавального процесу переміщується в центр розуміння особистості як духовної істоти. Роздуми філософа будуються на ідеї Абсолюту, проте основа віри знаходиться в самій людині. Зі слів « ... віра – це щось таке в людині, що виходить вже не від самої людини; не можна повірити у Бога …власними силами, бо віра, з точки зору людини, є абсурд, парадокс… К’єркегор, як жоден теолог до нього, ясно дає зрозуміти, що віра, яка має демонічний характер, не допускає посередника…» [1, с. 201], можна судити про дуалізм віри, яка синтезує світ людського буття з трансцендентністю, що відображує герметичний принцип полярності.

Вивчаючи праці А. Бергсона, варто відмітити, що головний двигун його роздумів виступає як контраст між результатом пізнання та справжньою дійсністю. На його думку, необхідно доповнювати теорію пізнання теорією життя. За словами мислителя, «життя» проявляється в якості справжньої та первинної реальності. Такий підхід нагадує вчення герметичної філософії про мінливість та швидкоплинність матеріального світу.

Бергсон вважає, що життя вислизає від нас тільки тому, що ми намагаємося схопити його інтелектуальними засобами, хоча його теоретична реконструкція апріорі неможлива. Справжню суть життя можливо пізнати лише за допомогою інтуїтивного пізнання, оскільки воно переживається і сприймається індивідом безпосередньо. Як і у вченні Гермеса Трисмегіста, інтуїтивне осяяння свідомості особистості, на думку Бергсона, має змогу відповісти на всі філософські питання. У творах Бергсона, як і в філософії Стародавнього Єгипту, йдеться про необхідність самовдосконалення особистості, подолання властивої людині обмеженості сприйняття, про необхідність переходу на вищий рівень – до надлюдського.

Отже ми маємо змогу зазначити що в ірраціонально-містичній думці ХІХ-ХХ ст. чітко прослідковується вплив герметичної філософії Стародавнього Єгипту. Вчення західних філософів другої половини ХІХ ст. відвертається від раціональних способів осягнення дійсності в бік ірраціональних методів пізнання. Особливого змісту набуває інтуїтивний підхід.

Література.

1. Гайденко П.П. Порыв к трансцендентному: новая онтология ХХ века / П.П. Гайденко. – М.: Республика, 1997.

2. Кризис сознания: сборник работ по «философии кризиса». – М.: Алгоритм, 2009. – 272с.