Філософія / 4. Філософія культури

К.філос.н. Журба М.А.

Інститут хімічних технологій Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля (м. Рубіжне), Україна

Регрес людини в контексті негативної антропології В. Флюссера

Оригінальну схему регресу людини із історичного регресу абстракцій («сходи абстракцій») розробляє В. Флюссер. Дитмар Кампер, який неодноразово відвідував лекції В. Флюссера, пригадує його розмежування двох «фантазій»: традиційної уяви та «синтетичної здатності уяви» (у контексті його негативної антропології) [1].

В. Флюссер [2, с. 125] наводить цікавий приклад: з самого початку ми відступали від життєвого світу, для того щоб уявити його. Здійснивши це ми відмовляємося від фантазії для того, щоб описати її. Далі ми відмовляємося від критики лінійного письма, щоб знову його проаналізувати. Завершаючи етапом цього аналізу є проеціювання синтетичної картини завдяки новій здатності уяви. По суті, описаний процес є зсувом з лінійності в нуль розмірність (кількісне), зазначає В. Флюссер. А завдяки синтезуванню (комп’ютерного), може посприяти до непередбачених взаємин, нових комбінації: відкриває і актуалізовує потенції до нової здатності уяви. На нашу думку, така інтерпретація є доречною у розгляді процесів дигіталізації сучасної культури та можливих медійних ризиків та перекодування культури. Але тут здається доречним внести деякі роз’яснення у запропонований підхід до процесу де-ескалації, «сходів до низу».

В. Флюссер акцентує увагу на тому, що культурний розвиток людства повільно та поступово відходить (відчужується) від реального світу. Свою позицію він пояснює вищеназваним чотирма кроками назад [3].

Перший крок – це розробка інструментів, які посприяла відходу від реального природнього світу.

Другий крок – це вироблення образів (у двовимірному просторі), які утворилися в наслідок споглядання за обробленими речами, що існують у тривимірному просторі.

Третій крок – це крок, який робиться із другого виміру уяви: ми переходимо до виготовлення тексту (одиничного виміру), як єдиного можливого простору, тут людина стає скріптором – людиною «пишучою». Скріптор, по суті, перетворюється у «пустий простір проекції інтертекстуальної гри» (М. Пфістер).

Четвертий крок – це коли із лінійного (одиничного) ми стаємо калькулюючим (що стає можливим завдяки сучасній техніки) – це є тотальна абстракція у нульовий вимір: «Для буквеного мислення світ і людина лінійні, процесуальні, є якесь «що відбувається». Для чисельного мислення світ і людина точкові, мозаїчні, є якесь «розкладання і збирання». З перекодуванням мислення з історичності в системний аналіз та системний синтез мислення стало абстрактніше: воно відступило з одномірності [Unidi-mensionalität] в нульмірність [Nulldimensionalität]» [4, c.69].

В. Флюссер підкреслює, що це останній крок де-ескалації, наступного бути не може, це не доцільно, бо менше, ніж нульовий вимір ніщо бути не може, а отже наступні кроки – це кроки у зворотному напрямі: «Звідси нова практика компьютирування [Komputierens] і проектування [Projizie-rens] від точкових елементів до ліній, поверхонь, тіл і нам, тим, що мають відношення до тіл [4, c.73]. «Коли все зведено до точки і, нарешті, перекодоване людським досвідом від буквального до числового мислення, страждає і чинне людство потрапляє в ніщо. У такому випадку в непереборному співвідношенні стикаються позбавлений світу дух (людина) з бездушним тілом (землею) – це «вершина» і кінець картезіанства» [1, c.53].

Д. Кампер акцентує увагу на тому, що після спільного проекту з Хансом Белтінгом («Образ і тіло») та наступних заходах, націлених на ретельне опрацювання спадщини В. Флюссера, він підсвідомо був занятий розробкою «антропологічного чотирикутника»: тіло-простір, площина-зображення, письмо-лінія, час-точка. З позиції n-вимірності, цей чотирикутник є таким: простір тривимірний, площина двовимірна, лінія одномірна, а точка відноситься до нульового виміру. Звісно видно неозброєним оком взаємозв’язок цих компонентів. Простір складається з площин, площини з ліній, лінії з точок, а точка не має розмірностей, вона ні з чого не складається.

Відхід мислення від лінійності у нуль-вимірність призводить до утворення дистанції від самого себе: «Суб'єкт сам стає об'єктом у всіх своїх параметрах. Людина стає схильним розрахунком [kalkulierbar], не тільки як фізична і фізіологічна, але і як ментальна, соціальна і культурна «річ». Усі його параметри стають аналізованими, розкладеними на точки: сприйняття – на збудники, поведінка – на акти [Aktome], рішення – на децідеми [Dezideme], мова – на фонеми [Фонема], культури – на культуреми [Kultureme]» [4, c.70].

Література:

1. Кампер Д. Тела-абстракции. Антропологический четырехугольник: тело, поверхность, линия и точка / Дитмар Кампер // Хора. Журнал современной зарубежной философии и философской компаративистики. – 2010. No 1/2(11/12) – с. 47-56.

2. Flusser V. Eine neue Einbildungskraft / Bildlichkeit. Internationale Beiträge zur Poetik. Hrsg.von V. Bohn. Fr. am. M., 1990.– S. 125.

3. Flusser V. Vom Subjekt zum Projekt. Menschwerdung. Fr. am. M., 1998. S. 217.

4. Флюссер В. О проецировании / В. Флюссер // Хора. Журнал современной зарубежной философии и философской компаративистики. – №3/4, (9/10) – 2009. – С. 65-76.